«Це провокація, яка знову підірве імідж України в Світі», «Тепер побачите, що про нас напишуть на Заході», «В Нідерландах розкрутять цю тему і голландці не проголосують за асоціацію України з ЄС» — такі та інші репліки масово висловлювалися після того, як у Львові праворадикали зірвали проведення «Фестивалю рівності», що його 19 березня тут організовувала місцева ЛҐБТ-спільнота. «Z» проаналізував тижневу західну пресу і дійшов висновку: усі ці побоювання виявилися марними — західне суспільство залишилося здебільшого байдужим до цієї події в житті українських сексуальних меншин.
Отже, як встановив «Z», події довкола зірваного 19 березня ультраправими угрупуваннями «Фестивалю рівності» у Львові не привернули уваги місцевих медій у Нідерландах, де 6 квітня відбудеться консультативний коригуючий референдум щодо ратифікації цією державою Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Поза Нідерландами «Z» знайшов у Західній Європі лише чотири мейнстрімові національні видання (не рахуючи російських RT та Sputnik), яких зацікавила ця тема.
У вибірку для моніторинґу голландських медій «Z» зарахував газети de Volkskrant, De Telegraaf, Nederlands Dagblad, Trouw, Reformatorisch Dagblad та новинні онлайн-сервіси nos.nl, nu.nl, bnr.nl, rtlnieuws.nl, блоґи geenstijl.nl і burgercomite-eu.nl.
Виявилося, що голландські мейнстрімові медії у березні цікавилися Україною лише в тому питанні, хто ж оплатив подорож до Львова та Києва лідера проєвропейської партії «Демократи-66» Олександра Пехтольда. Інформували голландців і про перемогу Гоу Іфань у матчі на звання чемпіона світу з шахів серед жінок, що відбувся у Львові. Натомість опоненти ратифікації угоди про асоціацію України з ЄС, повязані з блогом geenstijl.nl та веб-сайтом burgercomite-eu.nl, не виявили жодного зацікавлення подіями у Львові 19 березня.
Водночас на нішевому блозі Gay.blog.nl після зірваного «Фестивалю рівності» у Львові з'явився заклик до усіх членів ЛҐБТ-спільноти Нідерландів взяти участь у референдумі 6 квітня і проголосувати «за» — щоб продемонструвати солідарність із сексуальними меншинами з України. Розрахунок простий і трохи наївний: у разі набуття чинності угоди Україні доведеться, можливо, дотримуватися цінностей та стандартів поводження з ґеями та лесбійками, що панують у ЄС.
Поза Нідерландами на події у Львові 19 березня звернули увагу немало нішових видань, присвячених правам людини і правам ЛҐБТ-меншин, наприклад Washington Blade.
Інформували про події й англомовні українські видання. Російські урядові RT та Sputnik теж не оминули своєю увагою цю тему.
Серед мейнстрімових медій найширше висвітлила згадані події у Львові британська The Guardian (хоча й через свого кореспондента у Москві Шона Вокера). У статті є коментарі організатора «Фестивалю рівності» з ГО «Інсайт» Олени Шевченко, з якою розмовляв журналіст, коментарі депутата Мустафи Найєма, журналіста Максима Еріставі (засновника Hromadske International та активіста ЛҐБТ-спільноти у Києві) та міського голови Львова Андрія Садового. Коротко поінформували про обставини скасування «Фестивалю рівності» з покликом на AFP швейцарські Le Temps та Neue Zürcher Zeitung, а також австрійський Kurier.
Тим часом «Z» перевірив, як відбуваються аналогічні заходи, організовані ЛҐБТ-спільноти у країнах Центрально-Східної Європи, що є водночас членами ЄС. І чи справді Львів на їхньому тлі виглядає аж таким диким. Зазвичай такі події мають назву «маршів», «фестивалів», «фестів», «парадів» або просто ґей/ЛҐБТ-«прайдів». Їхньою декларованою метою є посилити видимість цих меншин у суспільстві.
У більшості з одинадцяти континентальних нових країн-членів ЄС ЛҐБТ-прайди у столицях проводять, за деякими винятками, вже більше пяти років. Наприклад, у Румунії — з 2004–2005 рр., в Угорщині — з 1997 року, у Словаччині — з 2010 року (хоч і минулого року прайд не проводили), у Польщі — з 2001 року, у Литві — з 2010 року (нереґулярно), у Латвії — з 2005 року (нереґулярно), в Естонії — з 2004 року (теж нереґулярно). У всіх одинадцяти країнах учасники ЛҐБТ-прайдів отримують погрози і попередження від ультраправих рухів або організацій, у деяких випадках поліція не була навіть спроможна захистити учасників від нападів. Наприклад, у Таллінні — у 2006 році, у Братиславі — у 2010 році, в Будапешті — у 2007 році. У будь-якому разі проведення ЛҐБТ-прайдів без поліційного захисту в усіх одинадцяти країнах наразі не є можливим.
Місцева влада (міський голова або міська рада) блокувала проведення ЛҐБТ-прайдів у Варшаві у 2004–2005 рр., у Ризі — у 2005–2006 рр. Проте в інших випадках міські голови відкрито сприяли проведенню ЛҐБТ-прайдів у своїх містах, як зараз це робить, наприклад, міський голова Вільнюса Ремігіюс Шімашюс. Зазвичай проведення ЛҐБТ-прайдів у нових країнах-членах ЄС відкрито підтримують своєю присутністю політики з лівих або лівоцентристських партій, рідше — ліберали.
25.03.2016