Наприкінці минулого тижня Конституційний Суд оприлюднив рішення, яке дозволило президентові та Верховній Раді ще якийсь час зволікати з конституціоналізацією особливостей місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. Заради того, щоб отримати «тайм-аут» у цьому непростому процесі, влада пішла на хитрощі — і слухняний Конституційний Суд її в цьому підтримав: фактично КС дозволив схвалювати конституційні зміни не на двох почергових сесіях, як і було заведено вважати до минулої зими, а на двох будь-яких сесіях, навіть якщо між ними вклинилися ще якісь. Категорія «наступної чергової сесії Верховної Ради» — розширена до того, що йдеться про будь-яку наступну, а не лише найближчу сесію.
Теперішнє рішення суддів знову змусило нагадати скандальне рішення їхніх попередників, також пов'язане з трактуванням відліку чергової наступності: евентуальний третій термін Кучми за цим рішенням мав відраховуватися як другий. Сам президент Кучма використовувати це рішення не наважився і його — рішення — результатом стала лише дискредитація Конституційного Суду — «ложечки знайшлися, а осад лишився».
Так само і нині: «єдиний результат цього Рішення КСУ — дискредитація самого Конституційного Суду. Це ще один приклад ситуації, коли КСУ не виконує своєї функції», — резюмують експерти Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко та Юлія Кириченко. Їхній коментар щодо рішення КС публікуємо повнотекстово.
«Не маючи на кінець третьої сесії Верховної Ради VIII скликання 300 голосів на підтримку законопроекту Президента про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації (реєстр. №2217а) і не бажаючи втратити цей законопроект і починати все спочатку, народні депутати звернулися до Конституційного Суду з поданням щодо офіційного тлумачення положення «на наступній черговій сесії ВРУ», яке міститься в статті 155 Конституції.
При цьому народні депутати мали простий конституційний спосіб пролонґувати розгляд цього законопроекту на ще одну, а може, й не одну сесію Верховної Ради — внести до нього зміни (будь-які, навіть технічні) і відправити його на повторний розгляд до Конституційного Суду, як того вимагає процедура, визначена XIII розділом Конституції. Але з якихось, очевидно, політичних міркувань, вони вирішили не робити цього, а вдати, що раптом перестали розуміти, що таке «наступна чергова сесія». А про Рішення Конституційного Суду від 2002 року, в якому це питання вже було роз'яснене, вони вирішили не згадувати, мабуть, думаючи, що всі інші також про нього забули.
Чимало конституціоналістів та інших правників зразу кепкували з цього подання, вважаючи, що КСУ має відмовити у відкритті провадження щодо нього, оскільки «очевидне не підлягає тлумаченню». Проте Конституційний Суд не тільки відкрив провадження, а й після двохмісячного розгляду ухвалив Рішення, яке було оголошене 18 березня 2016 року. Воно виявилось настільки «ориґінальним», що вимагає неабияких зусиль, щоб зрозуміти його зміст і наслідки.
Отже почитаємо саме Рішення. Щоб ні в кого не склалося враження, що якісь злобні експерти наговорюють на самий Конституційний Суд України, будемо виділяти іншим шрифтом цитати з самого Рішення.
Що питали народні депутати? Чи означає, що законопроект про внесення змін до Конституції може бути прийнятий лише на безпосередньо наступній (за номером) сесії ВРУ після сесії, на якій такий законопроект попередньо схвалений, чи на будь-якій наступній сесії…
Що дослідив Конституційний Суд? У пункті 2.5 мотивувальної частини Рішення КСУ констатує, що згідно Великого тлумачного словника сучасної української мови слово «наступний» може мати два значення (розбивка на пункти тут і далі — наша):
1) «той який наступає, розташовується або з'являється слідом за чим-небудь, найближчий після чогось», тобто вказує на послідовну черговіть подій, які йдуть слідом одна за одною;
2) «який має відбутися» після чогось (дальший, подальший).
У пункті 2.4 мотивувальної частини Рішення КСУ приводить приклади вживання слова «наступний» в інших статтях Конституції України:
1) у частині п'ятій статті 41 — «Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості…» — як бачимо, тут слово вжито в другому значенні;
2) у частині другій статті 96 — «Кабінет Міністрів … подає до ВРУ проект закону про Державний бюджет України на наступний рік» — тут слово вжито в першому значенні;
3) у частині першій статті 106 — «Президент приймає рішення про введення надзвичайного стану … — з наступним затвердженням цих рішень ВРУ» (пункт 21), «має право вето щодо прийнятих ВРУ законів … з наступним поверненням їх на повторний розгляд ВРУ (пункт 30)» — слово вжито в другому значенні;
4) у частині другій статті 156 — «повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, ІІІ і ХІІІ цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до ВРУ наступного скликання» — слово вжито в першому значенні (з філологічної точки зору це не викликає сумніву, проте правовий зміст цієї норми мав би означати — не раніше ніж до ВРУ наступного скликання).
Здавалось би, цього вже достатньо для висновку. Особливо, якщо врахувати очевидність змісту побутового вживання слова «наступний»: «наступна зупинка», «віддати борг наступного тижня»… А також згадати, що в Рішенні Конституційного Суду щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) від 17 жовтня 2002 р. № 17/2002 Конституційний Суд звертав увагу, що «з сесійним характером роботи Верховної Ради України Конституція України пов'язує й певні особливості здійснення її повноважень … Питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуте і вирішене на двох чергових сесіях Верховної Ради України послідовно (стаття 155 Конституції України)» (п. 3 мотивувальної частини Рішення). Проте КСУ не обґрунтовує причини зміни правової позиції КСУ, хоча рішення КСУ є обов'язковими і для нього. При цьому КСУ цинічно посилається на те саме Рішення, але там, де йдеться про тлумачення поняття «чергова сесія», хоча, як ми пам'ятаємо, депутати про це не питали. І дивним чином не помічає, що воно містить роз'яснення поняття «наступна сесія» саме із 155-ї статті Конституції.
Проте КСУ стверджує, що всього дослідженого і встановленого недостатньо для розуміння поняття «наступна чергова сесія» і необхідно застосувати системне, логічне та цільове тлумачення. Аналіз двох сторінок цього застосування може бути предметом окремої статті. Але принаймні для нас логіка Конституційного Суду щодо тлумачення поняття «наступна» не стала зрозумілішою.
Після цього КСУ переходить до резолютивної частини, в першому (і єдиному змістовному) пункті якої сказано: «…положення «на наступній черговій сесії ВРУ», застосоване у статті 155 Конституції … необхідно розуміти так, що наступною черговою сесією ВРУ є чергова сесія парламенту, яка має відбуватися відповідно до положень розділу ХІІІ Основного Закону та Регламенту ВРУ і на якій законопроект про внесення змін до Конституції, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу ВРУ, вважатиметься прийнятим як закон, якщо за нього проголосує не менш як дві третини від конституційного складу ВРУ».
Таким чином, КСУ не відповів на запитання народних депутатів: що розуміти під наступною черговою сесією. Тобто на якій сесії належить проводити друге голосування конституційною більшістю голосів народних депутатів законопроекту про внесення змін до Конституції.
Фактично КСУ ствердив, що наступною черговою сесією є така сесія, яка має дві ознаки:
1) має відбуватися відповідно до положень розділу ХІІІ Основного Закону та Регламенту ВРУ — це твердження є абсолютно незрозумілим. По-перше, чергові сесії ВРУ відбуваються не відповідно до розділу ХІІІ Конституції, а відповідно до статті 82 «Верховна Рада працює сесійно» і статті 83 «Чергові сесії ВРУ починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року» розділу IV Конституції. По-друге, при чому тут Реґламент? Конституційний Суд тлумачить положення Конституції, а не Реґламенту. Навіть не віриться, що КСУ може стверджувати верховенство норм Реґламенту над нормами Конституції.
2) на якій законопроект про внесення змін до Конституції, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу ВРУ, вважатиметься прийнятим як закон, якщо за нього проголосує не менш як дві третини від конституційного складу ВРУ — тобто виходить, що не на наступній черговій сесії потрібно голосувати законопроект, а навпаки, та сесія, на якій буде проголосований конституційною більшістю законопроект, і буде наступною черговою відносно тої, на якій відбулося перше голосування законопроекту простою більшістю голосів.
Так і незрозуміло з цього тлумачення Конституційного Суду, в якому ж із двох філологічних значень слова «наступний» воно вживається в статті 155 Конституції.
А значить, це Рішення КСУ не має і не може мати ніякого впливу на практику діяльності ВРУ та, зокрема, на порядок внесення змін до Конституції. Як стверджує сам КСУ, в цьому питанні ВРУ повинна керуватися Конституцією України, а саме статтею 155 розділу ХІІІ — «Законопроект про внесення змін до Конституції України … попередньо схвалений більшістю від конституційного складу ВРУ, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії ВРУ за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу ВРУ». Із усього написаного вище, здається, однозначно випливає розуміння, яка ж це «наступна чергова сесія». Кому все рівно не зрозуміло, читайте Рішення КСУ від 2002 року, адже воно в цій частині не було обґрунтовано спростовано чи заперечено новим Рішенням КСУ.
Єдиний результат цього Рішення КСУ — дискредитація самого Конституційного Суду. Це ще один приклад ситуації, коли КСУ не виконує своєї функції. А значить, необхідно більш радикально реформувати насамперед порядок формування складу Конституційного Суду, ніж то пропонується в законопроекті щодо правосуддя, внесеному до ВРУ Президентом.
21.03.2016