◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Загальні збори "Акад. Братства" не відбули ся вчера за для браку комплєту.
Зі світа дневникарского: Нинїшний Kurjer Lwowski принїс під тим заголовком таку вість: "П. Кирило Кахникевич, дотеперішний одвічальний редактор "Дѣла" виступив зі складу редакції тої часописи і обняв редакцію "Народної Часописи" по усуненю з тої же о. Бобровича". На те скажемо з своєї сторони, що п. Кахникевич дїйстно з половиною сего місяця виступив из складу нашої редакції. Впрочім поміщаємо слїдуюче письмо надіслане нам п. Кахникевичем: "Високоповажана Редакціє! Нинїшний Kurjer Lwowski додаючи вість о моїм виступленю из складу редакції "Дѣла" доносить, що я обняв редакцію "Народної Часописи" і додає: "П. Кахникевич був до недавна також кореспондентом львівским петербургскої россійскої часописи "День", видаваної в дусї уміренно панславістичнім". На то мушу заявити, що я редакції "Народної Часописи" ще не обняв. Що до мого кореспондентства до "Дня" то скажу, що заохочений до того одним по-за галицким Русином вислав я — як раз тепер рік тому минає — три кореспонденції до згаданої часописи, котрої напрям був менї невірно представлений, но переконавшись, що тенденція моїх кореспонденцій не годить ся з тенденціями тої часописи, перестав я дальше писати. От і цїла исторія мого "до недавного" кореспонденства до "Дня", котре "Kurjer Lwowski" уважав за потрібне піднести. Остаюсь з поважанєм. Кирило Кахникевич.
Беззворотні запомоги ддя урядників. Зі Стрия одержали ми слїдуюче письмо: "Ц. к. краєва дирекція скарбу у Львові удїлила в сїчни с. р. ц. к. адюнктови податковому Антонію де Сас Терлецкому, властителеви реальности в Стрию, властителеви дібр "Довголука II" в стрийскім повітї, беззворотну запомогу в квотї 25 зр. Додати ще треба, що сей пан дістав в другій половинї 1890 р. винагороду за викуп права пропінації в квотї 2360 зр. Звертаємо увагу ц. к. краєвої дирекції скарбу, щоби в будучности удїляла запомоги таким урядникам, котрі єї справдї потребують. В першім рядї подумати треба о практикантах, удержуючих ся з нужденного адютум 20 зр. місячно, потім о урядниках, потребуючих справдї помочи, а на останку аж о урядниках-обивателях. Пишемо се длятого, що многим з урядників податкових, против котрих не було що закинути, відмовлено запомоги в сїчни с. р. Сумний обяв але правдивий." — Урядник податковий.
Особливше завіщанє списав помершій недавно в Парижи заможний міщанин п. Діпи. Весь свій маєток, виносячій поверх пів міліона франків, записав особі, котрої не знав. Він був взагалї диваком, а не маючи близших рідняків, рішив ся записати свій маєток такому убогому Парижанинови, о котрого чеснотї був би рішучо пересвідчений. В тій цїли сїдав п. Діпи часто в омнібус і посередничив в подачи грошей і видаваню решти межи їдучими омнібусом і кондуктором. Кілько разів лучилось доручувати здавку з франківки або півфранківки, ориґінальний той чоловік всував зручно до тої здавки малу монетку пятьдесять сантімову, і доручував не дивлячись, будьто би не знав, що віддає. Деякі ховали здані гроші не числячи их, инчі знов хоч і перечислювали, так ховали скоренько, обманюючи свідомо бідного кондуктора на 50 сантімів. Цїлих вісїм лїт шукав п. Діпи чоловіка, котрий би, побачивши неналежну єму наддавку, звернув єї, аж одного разу якась убога панночка вигягає руку і віддає кондукторови 50 сантімів назад, кажучи, що він помилив ся. — От і знайшов, чого шукав — каже дивак сам до себе, висїдає на стації де висїла дївчина, розпитав близше дещо про неї і пересвідчив ся, що була дуже чесна. Се було перед роком. П. Діпи не шукав зближеня і тій незнакомій записав усе своє майно, з подрібним поданєм мотивів.