Він примір нам дає. Його судьба так била,
Як молот бє залізо на ковалі.
І як в огні гартують силу сталі —
Вона Його у злиднях насталила.
Бо людський дух, це непоборна сила,
Його хотіння й задуми зухвалі,
Як гураґан летять все далі й далі,
Не знають втоми його дужі крила.
Нема для нього стриму, ані впину,
Зігнилий воздух громами ворушить,
Він скали рве і ріки, моря сушить.
Лиш у біду, в трівог страшну годину
Женім від серць зневіру, як потвору,
Хай дух наш не паде, лиш лине вгору, вгору!
[Краківські вісті]
09.03.1941