Адвокат родичів загиблих на Майдані Віталій ТИТИЧ

 

Обвинувачення у справі розстрілів на Майдані поповнилося новою статтею — «терористичний акт». Перед другою річницею кривавої розправи над майданівцями прокуратура передала до суду обвинувальний акт проти трьох колишніх співробітників «Беркуту» — Олександра Маринченка, Сергія Тамтури і Олега Янішевського, — в якому серед інкримінованих статей є і 258-ма, «теракт». Ці троє належали до так званої «чорної роти», що діяла на Інститутській 20 лютого 2014 року. Крім них, під вартою також перебувають Павло Аброськін і Сергій Зінченко.

 

Саме поява в обвинуваченні статті про теракт, на думку адвоката родичів загиблих Віталія Титича, є найбільшим досягненням слідства за два роки. Це не просто додатковий тягар відповідальності на шию «чорної роти» та її покровителів, а ключ, який дозволяє розгадати каскад інших злочинів, скоєних на Майдані. Зі слів пана Титича, який разом з колеґами сформував Адвокатську дорадчу групу для координації дій у кримінальних провадженнях щодо Майдану і курує напрямок, що стосується саме кваліфікації злочинів, — якраз стаття «терористичний акт» дозволяє відповісти на питання, яке під час Революції ставив собі чи не кожен: чому щоразу, коли протистояння вщухало, відбувалося щось, що кидало протест на новий рівень ескалації?

 

- На недавній прес-конференції Ви заявили про те, що основним здобутком слідства у розслідуванні злочинів проти Майдану є поява нової статті обвинувачення — скоєння терористичного акту. Чому це так важливо?

 

- Завданням кримінального судочинства є точне встановлення та ідентифікація скоєного злочину. Задача і для слідства, і для нас, адвокатів, — точно з'ясувати те, що насправді відбувалося. Зрештою, це передбачено нашими договорами про надання правової допомоги: мета — встановлення об'єктивної істини у справі, без впливу жодних політичних факторів. І перше завдання — встановлення і покарання організаторів та замовників.

 

Очевидно, що за епізодом 20 лютого (вбивство 49 осіб протестувальників та вогнепальні поранення 150) ці кримінальні провадження є найбільш резонансним. На них буде сконцентрована увага українського суспільства та міжнародного загалу. Важливість юридичних фактів для інших кримінальних проваджень за епізодами Майдану, які можуть бути та будуть встановленні у судовому слідстві, — не залишають сумнівів, що на цьому процесі будуть сконцентровані основні зусилля організаторів та замовників «основного» злочину. У цій ситуації правильна кваліфікація злочинів та, відповідно, формулювання обвинувачення для осіб, притягнутих до суду, є основною задачею.

 

При кваліфікації сукупності злочинів часто трапляється ситуація, коли однією злочинною дією вчиняється два або більше злочини (це називають «ідеальною сукупністю»). При цьому іноді один злочин є способом виконання іншого, основного, злочину.

 

У процесі розслідування для правильної і повної кваліфікації злочину ми маємо визначити суб'єктивну складову: йдеться про мету, умисел і мотив осіб, які вчинили правопорушення. Очевидно, що кваліфікуючи протиправні дії за епізодом 20 лютого як умисне вбивство за статтею 115 Кримінального кодексу, обвинувачення не дає чіткої відповіді, на що саме були направленні дії злочинців, яку мету вони мали.

 

Прокуратура, висунувши звинувачення у скоєнні терористичного акту, нарешті повернулася обличчям до очевидних речей. Правильна кваліфікація змінює підхід, змінює бачення щодо того, що відбувалося насправді. Це перша спроба назвати речі своїми іменами.

 

Згідно з баченням прокуратури, метою масового вбивства та поранення людей було залякування учасників протесту. Як це і передбачено диспозицією статті 258 Кримінального кодексу («терористичний акт»). Мені вбачається інший сценарій: ці дії були спрямовані на радикалізацію протистояння. Якщо взяти цю саму 258-му статтю, то в ній закріпленні обов'язкові ознаки складу злочину «терористичний акт» з кількома альтернативними діями та метою, зокрема — дослівно — «провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення […] з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади». Для мене очевидно, що ця ознака підходить більше, аніж «порушення громадської безпеки, залякування населення».

 

Як передбачає доктрина кримінального права, такі суб'єктивні складові, як мета й умисел, презюмуються за наслідками, які настали. Не секрет, що наслідком імітації збройного заколоту, коли «кривава хунта вигнала Януковича», був привід для анексії Криму і війна на Донбасі. Першим правилом для розслідування злочину є встановити «cui prodest» — кому вигідно. І тут це очевидно. Метою ескалації було створення кривавої картинки. Йшлося про максимальне збурення населення: вбивство беззбройних людей мало викликати ланцюгову реакцію і радикалізувати суспільні заворушення.

 

Які би «фейки» не запускали організатори цього злочину, які би «фейки» не говорили персонажі a la Бубенчик — це все дурниці (перед другою річницю розстрілів на Майдані Іван Бубенчик став героєм кількох документальних стрічок та інтерв'ю, в яких зізнався, що вранці 20 лютого першим відкрив вогонь у бік «силовиків» і після цього вони почали тікати. — «Z»). На Майдані відбулося вбивство абсолютно беззбройних людей, це вбивство було масовим, абсолютно не вибірковим, з метою завдання максимальних уражень.

 

Ми постійно звертали увагу слідства на унікальну особливість цього злочину — це велетенська кількість відео- та фотоматеріалу, на котрому зафіксовано скоєння злочинів. Зокрема, десятки камер зафільмували події 20 лютого від самого початку і до кінця. На моє переконання, відео- і фотофіксація були засобом вчинення злочину. Це елемент терористичного акту — публічна демонстрація злочину. Ідея була в тому, щоб все відзняте максимально швидко з'являлося в Інтернеті й на телебаченні і забезпечувало якомога більший ефект. Попри те, що довкола були десятки камер, виконавці злочину абсолютно не боялися вчиняти правопорушення.

 

Угруповання, яке називають «чорною ротою»

 

- Чи може вважатися терористом особа, яка належить до державного збройного формування, виконує специфічні службові функції і має для цього накази?

 

- Очевидно, що цей злочин не є службовим. Дії цих осіб жодним чином не можуть бути розцінені як реалізація службових функцій. Вони діяли всупереч будь-яким законам, всупереч статутам та методикам проведення тактико-спеціальних дій. За жодними ознаками їх не можна ідентифікувати як осіб, що здійснюють якісь правоохоронні функції і при цьому перевищують свої повноваження. Понад те, відсутня інформація про будь-який офіційний документ (наказ), письмовий чи усний, на підставі якого б мав діяти цей підрозділ. До речі, на цьому наголошує навіть захист.

 

Тому неправильно, що в обвинуваченні до цього часу залишається 365-та стаття («Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу»), — це треба викидати.

 

З легкої руки прокуратури виник міф, ніби на Інститутській діяв цілісний підрозділ, так звана «чорна рота». Насправді ніякої роти там не було. Наразі встановлено 22 особи, котрі, згідно зі штатним розписом, були співробітниками різних підрозділів спеціальної роти «Беркуту», якою командував Дмитро Садовник. Відбираючи цих осіб, Садовник, напевне, виходив із якихось особистих якостей цих співробітників і попередніх відносин по службі. Але підрозділу, «роти», там не було. Якби був підрозділ, тоді можна було б говорити про те, що вони діяли згідно з організаційною структурою і виконували наказ.

 

Зараз відбуваються спроби розхитати ситуацію, в тому числі й за допомогою наших «ватних» патріотів, і поставити на один щабель «Беркут», який убивав і катував, із простими бійцями внутрішніх військ і тим же «Беркутом», який діяв згідно зі статутом. Це неприпустимо. Якщо працівник правоохоронного органу виконував свій наказ і діяв на витіснення чи розгін демонстрації і при цьому застосовував спеціальні засоби згідно зі статутом — його не можна притягати до кримінальної відповідальності.

 

Яскравим прикладом протиправних дій «Беркуту», які і близько не можуть визначатися як «перевищення повноважень», є події 30 листопада. Це не розгін (або витіснення) і навіть не побиття студентів — це, згідно з Кримінальним кодексом, катування. До того ж, катування вчинили показово перед численними свідками та камерами. Ця особа, «беркутівець» чи хтось інший, він не діяв як боєць спецпідрозділу, він у жодному випадку не перевищував своїх повноважень. Бо катувати — таких повноважень нема ні в кого!

 

За часів Радянського Союзу я проходив строкову службу у внутрішніх військах, був заступником командира взводу із застосування спецзасобів. Маю доволі чітке уявлення, що таке тактико-спеціальні дії, та досвід їхнього ефективного проведення. Тому можу достеменно стверджувати: ці люди не діяли згідно зі статутом, вони не мали на меті витіснити чи розосередити протестувальників. Якби це було їхньою метою, то вони могли нейтралізувати весь Майдан без перевищення службових повноважень.

 

Слідству з самого початку слід було розділити ці дії: протидія протестним акціям — окремо; провокація і ескалація конфлікту у відповідь на провокацію конфлікту — окремо. Ви бачили це впродовж усього Майдану. Як тільки спадала напруга, відбувалося загострення, бо, згідно з задумом, мала йти ескалація. Всі знакові події, починаючи з акту масового катування студентства 30 листопада і закінчуючи актом масового розстрілу 20 лютого, були провокаціями.

 

- Чи виконавці були поінформовані про мету? Загін Садовника знав про наміри організаторів і замовників?

 

- Це запитання, на котре має відповісти слідство. Я можу лише робити припущення. Суб'єктивно — ці особи доволі обмежені, примітивні. Їм могли сказати: «Іди вбивай!», до кінця не розписавши їхньої ролі. Зокрема, до них погано донесли, що вони мають імітувати страх перед снайперами, які нібито стріляють з Майдану. На Інститутській вони абсолютно не мали занепокоєння щодо власного життя. Їхня поведінка не відповідала задекларованим загрозам. І це ніяким чином не виглядає як самооборона.

 

Щодо Садовника, котрий зрештою втік — він навіть не втік, його фактично виштовхали з країни, — так от, Садовник, по-перше, був однозначно ідентифікований як учасник цієї групи. По-друге, під час убивств він протягом двох годин зв'язувався телефоном із Ратушняком (заступник міністра внутрішніх справ) і Шуляком (командувач внутрішніми військами МВС). Зверніть увагу на цю ієрархічну прірву: де командир роти — а де командир військ чи заступник міністра? Цей контакт є одним із факторів, який чітко вказує, що вони виконували специфічне завдання. І виводить на організаторів, вказує на прямі зв'язки.

 

Засідання у справі Янішевського, Тамтури, Маринченка

 

- Щодо провокування конфлікту, то є очевидним, що така ескалація на одному з етапів так чи інакше дійшла б до застосування вогнепальної зброї з боку протестувальників. Чому Ви скептичні щодо зізнань Бубенчика, адже його слова вписуються у логіку ескалації?

 

- Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що заяви Бубенчика, м'яко кажучи, не збігаються з тим, що відбулося насправді. Бубенчик розповідає про автомат калібром 7,62 мм. Насправді 20 лютого серед вбитих і поранених правоохоронців зафіксовано поранення картеччю. Не сходиться й те, як він ходив між щитами і стріляв у бік правоохоронців. Я не маю права оприлюднювати певні речі, але запевняю, що його заяви не відповідають реальним обставинам. Тобто особа не знає, про що вона каже. Можливо, в тому і є розрахунок, що за такі слова неможливо притягнути до відповідальності, бо він не свідчить про злочин — він розповідає якусь байку.

 

Можливо, такі «бубенчики» в Україні з'являтимуться до того моменту, поки ми не зробимо одну річ. У нас до цього часу діє недолугий закон про недопущення переслідування учасників протестів, який ухвалили відразу 21 лютого. Цей закон дуже дивний. Настільки дивний, що там є навіть «терористичний акт» у повному складі, за всіма ознаками 258-ї статті. Тобто особа, котра вчинила теракт, підлягає звільненню від відповідальності. Я не розумію, чому до цього часу не ініціювали процедуру оскарження цього закону в Конституційному Суді… У цьому законі серед інших є і 348-ма стаття — «Посягання на життя працівника правоохоронного органу». Це одна з причин, чому такий Бубенчик з'явився. Він упевнений, що його не притягнуть до кримінальної відповідальності.

 

Дійсно, формальним приводом відкрити стрілянину в бік протестувальників — згідно з цим «сурковським» сценарієм — мало бути застосування зброї проти правоохоронців. Ранок 20 лютого був спокійним, не було гострого протистояння. Якщо ви пам'ятаєте, то ключове відео, зняте з готелю «Україна», показує, як вранці, перед дев'ятою, з Майдану починають відводитися всі спецзасоби: дві машини БТР, водомет, і також усі підрозділи. Хоча очевидно, що коли є стрілянина, то БТР якраз має використовується для знешкодження нападників. Це була просто імітація. Вони відступали, заманюючи людей нагору. «Беркут» ішов спиною назад — а за ним відкривалася дорога на Банкову.

 

На мою суб'єктивну думку, якщо громадянин Бубенчик тоді і робив щось, — я все-таки не можу стверджувати, чи стріляв він, чи ні, — в будь-якому випадку та особа, котра стріляла, на мою думку, є співучасником у вчиненні терористичного акту. Вільно чи не вільно — дії такої особи стали приводом для розстрілу, для виходу на наступний щабель ескалації.

 

- Як Ви ставитеся до того, що в медіях і соцмережах перманентно з'являються заяви політиків чи учасників про те, що на Інститутській стріляли якісь інші снайпери. Тобто весь час ведуть до думки, що ті люди, котрих судять зараз, — це якісь «не такі» вбивці. Чи це не створює обставин, коли остаточний вирок у цій справі буде апріорі невизнаний суспільством?

 

- Ви абсолютно вірно все кажете. Ці заяви і повідомлення використовуються і будуть використовуватися для захисту обвинувачених.

 

Умисно поширюється інформація про «зради», про «всьо пропало», «нічого не знайдуть»… Ні: слідство істотно просунулося як у розслідуванні всіх епізодів загалом, так і основного епізоду — масового розстрілу 20 лютого.

 

Найголовніше: всі ці особи, котрі зараз притягаються до відповідальності за епізодом 20 лютого, їхня причетність підкріплена належними доказами. Чому відбувся такий перелом? Проведено повторну експертизу набоїв, вилучених із тіл убитих і поранених. Ідентифіковано зброю та її приналежність конкретним особам. Якщо бути точним, то ідентифіковано 12 автоматів. Цього не було раніше у матеріалах кримінального провадження. І не було з дуже цікавої причини — міліцейські експерти не знайшли збігів між вилученими набоями і «відстрілами» (зброя, що закріплюється за правоохоронцем, спочатку «відстрілюється», тому завдяки слідам на кулях і гільзах можна ідентифікувати конкретну одиницю зброї. — «Z»). Їхнє формальне пояснення — слабка техніка і так далі. Хоча мені щось підказує, що тут є й інші фактори. За цим фактом буде порушено кримінальне провадження: будуть з'ясовувати, чому вони не знайшли збігів.

 

Вбивства на Інститутській мали на меті не лише залякування, й провокацію наступного щабля ескалації

 

- Що цікавого може дати слідству знахідка порізаної, потертої зброї, про що повідомила недавно Служба безпеки? Ця зброя, як вважається, належала «чорній роті»?

 

- Нічого «цікавого» це не дасть. Це ніяк не впливає на результати слідства. З цього влаштували «піар» — дуже дешевий «піар». Основною в розслідуванні є балістична експертиза, про яку я сказав вище.

 

Знахідка зброї може мати морально-психологічне значення. Злочинці намагалися знищити цю зброю, витратили багато зусиль і часу для того, щоб її сховати — і тут вона знайдена. Бо вони завжди казали, що зброю віддали кримському «Беркуту», і він повіз її на півострів, що цим займався Садовник, а Садовник утік... Але для слідства це не має ніякого значення: основна експертиза вже проведена.

 

- Хто має відповісти за втечу Садовника? Навіть не втечу, а, як Ви кажете, — «його виштовхали»…

 

- За цим фактом іде окреме кримінальне провадження. В прокуратурі є ціле управління «з розслідування нерозслідувань», яке займається обставинами перешкоджання слідству. Зникнення Садовника відбувалося просто на очах у всіх учасників процесу. Я переконаний, що це відбулося за змовою прокуратури, міліції та суду. Їхні дії могли бути санкціоновані лише на найвищому рівні. Суддя Волкова звільнила Садовника з-під варти, ухваливши завідомо незаконне рішення, це грубе порушення. Міліція не стежила за його пересуванням.

 

Садовник був ключовим серед обвинувачених. Телефонний трафік давав прямий вихід на керівників і замовників. Але він, очевидно, отримав певні ґарантії.

 

- Якою є тактика захисту «беркутівців»? Як адвокати тепер виправдовують дії підзахисних?

 

- Ми зараз намагаємося достукатися до батьків, до родичів обвинувачених, що їм треба змінити лінію поведінки, піти на співпрацю зі слідством, зрозуміти, що єдиний спосіб зменшити покарання — це сказати, що вони виконували наказ, злочинність якого не усвідомлювали, і зізнатися, від кого вони отримували вказівки, хто був організатором і замовником.

 

Їхній захист зараз будується на попередніх домовленостях. Я впевнений, що такі домовленості були. Коли Садовник утік, вони перейшли на 63-тю статтю і відмовилися свідчити (ст. 63 Конституції: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе». — «Z»). У матеріалах кримінального провадження є їхні попередні свідчення: вони розповідали, як і куди стріляли, що робили. Але для суду ці покази не годяться, тому що вони відмовилися від свідчень. Коли у слідства не було експертизи зброї, коли слідство велося дуже погано — це було для них ознакою, що домовленості дотримуються. Їм обіцяли, що справу «злиють». Нагадаю, що Янішевський до свого арешту був заступником командира «реформованого» Арсеном Аваковим «Беркуту». Але зараз, коли вони зрозуміли, що прокуратуру дотиснули, що завалити справу не дадуть, коли побачили нові докази й результати належно проведених експертиз, — їхні обличчя змінилися. Вони занервували.

 

Я можу передбачити, що у захисту буде кілька рубежів. Перший рубіж у них був — «Нас там не було взагалі». Другий рубіж – «Ми не стріляли. Покажіть, в кого стріляв, у вас нема доказів». Третя лінія — «Я стріляв, бо Бубенчик вбивав нас; ми відстрілювалися, прикривали відхід; рятували владу, яка тоді була леґітимною».

 

Повторюся: все видно на відеоматеріалах. Це великий міф, який кілька років розповсюджується і очільниками прокуратури, і керівництвом держави, — ніби цей злочин важко розслідувати. Неправда. Слідство має певні технічні складності, пов'язані з великою кількістю матеріалу, великим числом потерпілих, потребою в численних експертизах. Але це не складність розслідування. У силу того, що засобом скоєння злочину була відео- та фотофіксація, про що я вже згадував, цей злочин задокументовано від початку і до кінця. Мені невідоме жодне інше вбивство у світі, яке було би задокументоване таким чином. Ці відео можна показати обвинуваченим на судовому засіданні, і обвинувачені мають сказати про своє суб'єктивне ставлення до цих подій, описати, як вони оцінюють власні дії.

 

З огляду на той багаж, який з'явився у справі, до обвинувачених має дійти, що нинішня поведінка веде їх до довічного ув'язнення. Вони мають подумати над тим, чи надалі відмовлятися від свідчень, чи почати говорити, і дати те, чого ми насправді очікуємо: дати прямі свідчення про організаторів цього злочину.

 

Віталій Титич (на передньому плані ) на судовому процесі

 

- Повертаючись до задуму організаторів 20 лютого. Що, за їхнім наміром, мало відбутися далі, після того, як майданівці вирушили вглиб Інститутської? Захоплення Адміністрації Президента, штурм Верховної Ради, напади на політиків?..

 

- Щодо виконавців, то вони не продумували свої заходи настільки ретельно. Чому у ФСБ так не люблять мати справу з «етімі хохламі»? Тому що ФСБ ввалює сюди великі гроші, а тут їхніх сподівань не виправдовують. Розводять, вибачте, «як лохів». «Бабло» взяли — але виконали не так, як замислювали.

 

- Як криваві події на Інститутській вивели далі на анексію Криму і на провокацію війни на Донбасі?

 

- Янукович сказав, що він злякався радикалів. Але що «рвало» шаблон нормальної людини? Не було причинно-наслідкового зв'язку. Повбивали людей, дали ці кадри в Росію, за кордон, прокрутили ці кадри у нас. Намалювали страшну картину — трупи, палаючі шини — але очевидно, що ФСБшну операцію відпрацювали не до кінця. Янукович тримався до останнього, він не хотів тікати. У Партії реґіонів кожен мав свої інтереси, і частина тримала Януковича до самого кінця. Але Путін дав команду тікати і казати, що його переслідували та хотіли вбити. А далі — Януковича нема, леґітимної влади нема, скрізь «правосєки».

 

Старт «Криму» міг відбутися виключно за відсутності Віктора Януковича і декларації, що його скинули з посади шляхом заколоту. Будь-які інші варіанти при наявності Януковича в Україні — навіть якби він був десь у Харкові чи деінде — робили «Крим» неможливим, Росія аж ніяк не могла би зайти на півострів. Ніякого референдуму би не було — хоча міг би бути варіант «Новоросії» чи «Лугандонії» в Криму. Але Путіну була потрібна анексія. Вона запаморочила голову навіть так званим російським лібералам — Навальному і Ходорковському, не кажучи вже про інших росіян. Була ставка на те, що Путін захопить Крим і «всіх переграє». Саме тут проявляється причинно-наслідковий зв'язок.

 

Моїм першим клієнтом [у справах злочинів, скоєних на Майдані] був журналіст Олександр Заклецький, якого 1 грудня побив «Беркут» на Банковій. Ті речі, котрі я почув від нього, коли ми подавали заяву про злочин, — те, як його били, як знущалися з людей і що при цьому говорили, — для мене чітко все розставили на місця. Ще тоді я зрозумів, що це провокація, котра має на меті певні наслідки. І тепер я бачу всі ці події в динаміці.

 

Розмовляв Володимир Семків

 

Фото — EPA, Громадське радіо, «Відкритий суд», Роман Титикало

 

29.02.2016