У неділю, 14 лютого, Апостольський нунцій Клаудіо Ґуджеротті на прохання Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава прокоментував результати зустрічі Папи Франціска з Патріархом Кірілом.
Цього дня в Патріаршому соборі Воскресіння Христового на завершення Року богопосвячених осіб у Католицькій Церкві відбулася Архиєрейська Літургія, яку співслужили з Предстоятелем Церкви Апостольський нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті, владика Василь (Тучапець), владика Михайло (Бубній) і владика Григорій (Комар).
Напередодні Блаженніший Святослав розлого і досить песимістично прокоментував спільну декларацію, яку підписали Папа Франціск та Патріарх Кіріл, у матеріалі «Зустріч, яка не відбулась». «Можливо, Апостольський нунцій в Україні допоможе нам зрозуміти "темні місця" цього тексту і пояснить позицію Ватикану там, де вона, на наш погляд, не цілком чітко сформульована», – вислови сподівання Глава УГКЦ.
Варто зазначити, що після розмови з нунцієм, перекладаючи його звернення до присутніх після Літургії, Блаженніший Святослав виглядав заспокоєним і усміхненим. Натомість обличчя присутніх богопосвячених осіб були напружені й стривожені.
Апостольський нунцій Клаудіо Ґуджеротті сказав дослівно таке:
Ваше Блаженство, ваше Преосвященство, дорогі ієромонахи, дорогі монахи і монахині, брати і сестри.
Це була надзвичайно гарна Служба Божа. Богослужіння на завершення року богопосвяченого життя. І для мене це теж чудова нагода, щоби від імені Святійшого Отця Франціска висловити до вас слова вдячності, до тих, хто тут є присутній, і до тих, які є відсутніми, але працюють з посвятою тут – на цій землі.
Я думаю, що богопосвячене життя – це є здатність тих людей, які є здатні задивлятися в небо. Але ви мені скажете, що дивимося в небо і бачимо хмари. Але якраз богопосвячені особи – це є ті, що здатні бачити сонце навіть за хмарами, а потім йдуть і розповідають іншим, що вони побачили.
І якраз в тих днях ми намагалися проглядатися крізь хмари. Бо були літаки. Один літак летів з одної країни, інший – з іншої країни. Але сіли вони в одному і тому самому місці. І нам нічого іншого не залишалося, окрім як сидіти і дивитися по телебаченню, як злітаються ці літаки. Зустрічаються літаки, але зустрічаються і особи.
Зустріч людей – то є завжди Боже таїнство. Зрозуміти іншу людину, це означає зрозуміти щось, що для нас є невідомим і що ми мусимо завжди віддати в руки Божого милосердя. І навіть коли ми задумуємося про те, що ми самі думаємо і що ми самі говоримо по відношенню до інших осіб, то нічого іншого не залишається, як просити Божого милосердя. І нам нічого іншого не залишається, окрім як вірити, що Божественна благодать є здатною навернути серце іншого. Якщо ми не будемо робити нові кроки, то людство стане старим, змученим і нездатним іти в майбутнє. І ми навіть маємо сміливість називати отакі кроки вперед - традицією. Часом ми сидимо на кріслі, нас болять суглоби, нас мучать всілякі артрити і ми думаємо, що отак, сидячи на кріслі, якраз ми говоримо про справжню традицію.
Я добре знаю, що багато з вас страждали упродовж останніх днів з приводу того, що ви бачили, з приводу різних інтерпретацій, з приводу різних думок, з приводу того, що відбулося. Мова йде про зустріч Папи з Кірілом – я говорив саме про ті літаки.
Я знаю, як ваш народ страждає у своєму власному тілі з приводу отої трудності зрозуміти. Але прошу вас: будьте терплячими, тому що не завжди усі з усіх сторін можуть сказати все те, що хочуть сказати. Тому що для того, щоби укласти якийсь спільний текст, спільну декларацію, часто треба шукати компромісу. Його Блаженство [Святослав] добре знають, скільки труду і трудності коштує і коштував нам цей спільний текст, який підписали Папа і Кірил. Але насправді людство очікує щось більше, ніж один текст. Те, що люди будуть пам'ятати, це є обійми. І обійми є святою річчю. Але ви скажете: «Ге, навіть Юда поцілував Ісуса Христа, але потім його зрадив». Але часом усі ми є маленькі зрадники. Треба мати надію і віру в те, що Господь Бог може чинити чудеса навіть через наші маленькі невдачі і наші маленькі немочі.
Тільки одне вам хочу сказати: 22 лютого я від'їжджаю туди, в зону бойових дій, там де люди страждають. І там буду перебувати п'ять днів. Якраз саме це є головною метою, задля якої Святіший Отець мене сюди скерував: бути разом з тими людьми, які страждають, і допомагати тим людям в ім'я Папи Римського. Я із задоволенням лишу для інших читати і перечитувати різні тексти, документи і знаходити в них те, що вони в них забажають. Але я якраз хочу вибрати саме таку місію, тобто бути разом з тими людьми, які страждають, бути поруч з ними і ще раз їх обійняти. Так само хтось мені скаже, що я їду туди, щоби обіймати тих людей з метою прозелітизму. Але це мене не цікавить. Господь Бог бачить серце і дарує благодать для того, щоб ми могли робити справжні, істинні, справедливі жести.
Отож, дорогі брати і сестри, монахи і монахині, богопосвячені особи, дуже прошу вас про особливу молитву: молитву за потішення українського народу, для того, щоб український народ міг відчути, досвідчити те, що Папа їх не забуває, Папа їх любить, Папа про них думає, і хоче бути поруч того народу, який страждає. А на рахунок всього іншого — пригадаймо собі те, що говорить Священне писання: минає сцена світу цього, минає політика, минуться і політики, а залишиться лише Царство Боже перед нами. Отож, брати і сестри, дивіться і майте здатність бачити сонце і здатність дивитися вперед. І ми чекаємо, щоби ви, богопосвячені особи, потім прийшли сюди і нам розповіли, що ж ви там побачили.
Слава Ісусу Христу.
15.02.2016