Влітку минулого року канцлер відкрила кордони Німеччини для біженців, і тепер її політика притулку, обтяжена «ефектом заклику», виставляє їй рахунок і в її країні, і серед її власних однодумців
Ще не минуло й року відтоді, як Анґела Меркель в опитуваннях в її країні тиждень за тижнем займала місце найбільш цінованої політичної фіґури. Її навіть висунули на Нобелівську премію миру. Публічно заявляти, що вона знову виставить свою кандидатуру на пост канцлера на виборах 2017 р.? Для чого, якщо в її партії ніхто (ні Вольфґанґ Шойбле, який досяг поважного віку, ні міністр оборони Урсула фон дер Ляєн, її ймовірна наступниця) не може змагатися з нею за цей пост з ґарантією перемоги? Ця сприятлива для інтересів канцлера ситуація серйозно погіршилася внаслідок так званої кризи біженців. Зараз Анґела Меркель є постаттю, щодо якої в Німеччині виникає дедалі більше дискусій, починаючи із середовища її однодумців.
Не ставляться під сумнів її добрі наміри, коли влітку минулого року вона вирішила відкрити кордони країни перед утікачами з країн, де точиться війна, зокрема сирійського походження. Тоді говорили про 200 тисяч осіб, переважно неповнолітніх; невдовзі — вже про 400 тисяч. Наприкінці року вони перевалили за мільйон, і навіть невідомою є ідентичність великої частини цих людей. Немає надійної системи реєстру, процедури отримання притулку здійснюються повільно, центрів для прийому біженців є недостатньо. У великих містах блукають банди молодиків без документів, які влаштовують масові пограбування. Перших, хто підніс голос проти такого стану речей, швидко затаврували як ксенофобів. Нині треба жити далеко, щоб заперечувати очевидне.
Анґела Меркель вважала, що масовий наплив біженців створить проблему винятково бюрократичного характеру. Фінансування, казала вона, ґарантоване. Вона промовила свою знамениту фразу: «Ми його роздобудемо». Тисячі німецьких громадян, охоплені духом солідарності, кинулися збирати одяг, напої, харчі і навіть гроші для біженців. Були люди, які запропонували своє житло, викладачі, готові навчати безкоштовно, давні імміґранти, які виявили готовність виступити як перекладачі. Потім сталися події в Кельні. Не забарилося виплисти на поверхню те, що перед сексуальними нападами і пограбуваннями жінок у новорічну ніч в країні була ціла купа схожих випадків. Ультраправі, які зараз на підйомі, знайшли угноєне поле.
Всередині липня 2015 р. Анґела Меркель перед телекамерами пояснила ліванській дівчині, що неможливо дати притулок в Німеччині мільйонам біженців з Північної Африки і Близького Сходу. Дівчинка, як ви, мабуть, пам'ятаєте, розплакалась. Тієї самої миті соціальні мережі по всій планеті накинулись з образами на канцлера, яку вже і так багато хто діймав через допомогу Греції.
Тимчасом в переконаннях Анґели Меркель мав з'явитися якийсь новий елемент. Річ у тім, що через місяць, наприкінці серпня, вона заявила протилежне тому, що обстоювала перед ліванською дівчинкою. Зненацька вона стала твердити, що Німеччина спроможна з відкритими обіймами прийняти біженців, які втікають від війни. Це спричинило масову міґрацію, не узгоджену німецьким урядом з урядами країн, через територію яких ця міґрація здійснюється. До цього походу додалися численні громадяни Магрибу і — вже в Європі — албанці та косовари; одне слово, вихідці з реґіонів, де точиться війна, багато з них — із сирійськими паспортами, купленими по дорозі в ділків.
Розумним рішенням проблеми було би розподілити міґраційну навалу поміж різних країн Європейської Унії. Німецька пропозиція встановити квоти на притулок була зустрінута дротяними загородами, закриттям кордонів, висланнями і задіянням силових структур для боротьби з безладдям проти осіб, які перебувають в ситуації безпорадності та без жодної можливості повернутися. Угорщина, Словаччина, Польща замкнулись у фортеці. Австрія, яка напихала автобуси біженцями, аби якнайшвидше висадити їх на кордоні з Німеччиною, також зачинила свої двері. Данія нещодавно ухвалила закон, який дозволяє конфісковувати майно біженців. Греція отримує гроші, щоб фінансувати систему реєстру кількості прибулих на вутлих суденцях до її берегів — завдання, яке вона виконує явно незадовільно. Туреччина бере свою частку за те, щоб стримати наплив утікачів, та річ у тім, що кожного дня їх прибуває (і це взимку) близько трьох тисяч на грецькі острови, подекуди з трагічними наслідками, які показують нам страхітливі кадри новин.
Всередині Німеччини найбільш опозиційно налаштованою до політики відкритих дверей, яку обстоює Анґела Меркель, є філіальна партія, баварська ХСС, яку очолює Горст Зеєгофер, людина безсумнівно консервативних настроїв. Незлагоди між ними протягом останніх місяців були постійними, що стало приводом для чуток про можливий швидкий кінець уряду коаліції. ХСС вимагає обмежити прийом біженців. Вимога, яку Анґела Меркель спочатку відхилила, а тепер, як видається, прийняла, хоча й не зв'язала себе компромісом щодо конкретної кількості, тимчасом дні минають і потік біженців не вщухає.
Також не бракує голосів незгодних з Анґелою Меркель всередині її партії. Сам міністр фінансів Вольфґанґ Шойбле кілька тижнів тому дозволив собі пожартувати, стверджуючи, що політика Анґели Меркель в питанні імміґрації спричинила снігову лавину. Інші депутати від ХДС у своїх парламентських виступах вимагали більшого контролю над кордонами, що поставило б хрест на Шенґенській угоді. І є немало пророків, які передрікають на наступних виборах масовий зсув голосів, які належали християнським демократам, в бік Альтернативи для Німеччини (АдН) та інших популістських і ксенофобських партій.
Звісно, причина криється в страху і відчутті небезпеки, що охопили населення, які щодня воскрешаються новинами про напади та аґресію, про бійки і розгроми в притулках для біженців. До всього цього додаються напади ультраправих на споруди для біженців та на їх мешканців. Від Анґели Меркель вимагають рішень. Вона чіпляється за захист християнських і демократичних цінностей. Правдою є те, що складається враження, ніби канцлер лишилася сама всередині Німеччини і поза нею зі своєю політикою притулку, якої вона дотримується з непохитністю, яка межує з впертістю.
Фернандо Арамбуру, письменник
Fernando Aramburu es escritor.
La soledad de Angela Merkel
El País, 31.01.2016
Зреферувала Галина Грабовська
08.02.2016