Версайська Польща залишила наглядні сліди свого безоглядного панування над українським народом між іншими і в судових актах численних політичних протиукраїнських процесів. Як оборонець в багатьох протиукраїнських політичних процесах у різних містах Галичини, Волині і Холмщини, мав я впродовж кільканадцяти літ нагоду перестудіювати цілі стирти судових актів з поліційними доходженнями, поліційними рапортами та поліційними політичними звідомленнями — врешті і карно-судовими слідствами, актами обвинувачення і протоколами судових розправ. Матеріял надзвичайно цікавий не тільки для дослідників історії польсько-українських взаємин і метод державної політики, але і для характеристики польської політично-державної думки, що у свому висліді доказала наглядно свою цілковиту нездатність доцільно кермувати своїм державним життям. — Цей матеріял для нас сьогодні недоступний, бо він майже в цілості залишився в судових архівах на схід від Сяну й Буга.
Перші процеси й перші засуди смерти.
Українські політичні процеси у Польщі перейшли кілька окремих фаз. Поминаю тут процеси і засуди польських воєнних судів у Львові в 1918/19 в часі збройної польсько-української боротьби (засуд і розстріл співвласника фільварку у Скнилові біля Львова Фолиса і складача "Діла" Шевчука, засуд д-ра Роґуцького зі Самбора, В. Гошовського зі Збоїськ біля Львова і т. д.), що зродилися на тлі воєнної психози і воєнного права чи частіше безправства.
Перша серія протиукраїнських процесів перед невоєнними, лише звичайними судами, на основі постанов обовязуючих тоді в Галичині австрійського карного закону з 1852 р. та австрійської карної процедури з 1873 р., розпочалася у Львові у звязку з переняттям і виконуванням влади на території Західньо-Української Республики в рр. 1918 і 1919 і переходу галицької ґрупи ґен. Кравса через Покуття і Гуцульщину до Чехословаччини літом 1920 р. Ті процеси відбулися у Львові, а започаткував їх процес проти д-ра Теодора Ваня, адвоката в Золочеві, за те, що він перейняв в листопаді 1918 р. владу; проти о. д-ра Степана Юрика, пароха Золочева, у звязку зі засудом польських ворохобників, проти військового лікаря д-ра Юркевича за табор інтернованих в Косачеві біля Коломиї поляків, проти отамана Федоровича з Тернополя за розгромлення польських диверзійних частин під Микулинцями біли Тернополя і проти о. Глібовицького, пароха зі Жабя та його сина, у звязку в переходом частин ґен. Кравса за Карпати.
Друга серія політичних процесів відбула ся у звязку зі саботуванням галицькими українцями загального перепису у вересні 1921 р. і бойкотом перших виборів до сойму та сенату в листопаді 1922 р. До обох тих серій застосували амнестійний закон у 1923 р. і здебільша їх припинили.
Окрему ґрупу творять процеси осінню 1922 р. і в 1923 р. проти т. зв. диверзійних ватаг, що головно восени 1922 р. в численних відділах заганялися далеко в глибину краю аж ген поза Бережани. Тоді оголошено наглі суди і перший голосний процес проти Шеремети і Мельничука, двох колишніх старшин УГА, та 10 інших співобвинувачених на тлі убивства диверзантами польського кандидата до сойму Березовського в Заліщиччині, відбувся перед наглим судом в Чорткові в листопаді 1922 р. Там була перша смертна екзекуція в Галичині, бо обох згаданих, вище обвинувачених розстріляли на основі засуду наглого суду. — Відтак пішла дальша низка смертних засудів на тлі виборів і перших саботажів (Львів, Золочів). Тих процесів польська поліція польська прокуратура ще не вязала з діяльністю УВО, спираючи їх на підложжі загальної акції галицьких українців проти прилучення Східньої Галичини до Польщі.
За приналежність до УВО та ОУН.
Щойно після інкорпорації Східньої Галичини на основі рішення Ради амбасадорів у Парижі з 15. березня 1923 р., виступає на перше місце в політичних процесах в Галичині УВО, бо поліція, прокуратура і суди потягали підсудних до відповідальностн за приналежність до цієї орґанізації, відповідальної за вчинки її членів. В останньому десятилітті істнування Польщі назву УВО найчастіше замінила назва ОУН, що зправила влада кваліфікувала як злочин державної зради зі ст. 93 польського карного кодексу (давніше §58 австр. карного закону). Пішла безконечна черга політичних протиукраїнських процесів в Галичині за УВО чи ОУН, в останніх кількох роках і на Волині, що не припинилася аж до розвалу Польщі. Польські вязниці наповнилися сотнями, в деяких роках і тисячами підсудних і засуджених молодих ідейних українців, що були свідками й жертвами нашої загальнонаціональної мартирольоґії в Польщі.
Ліські події та "пацифікація".
Окрему своєрідну групу політичних процесів без контування їх польською поліцією і прокуратурою на рахунок УВО чи ОУН, була низка процесів у Сяноці в 1932 р. Започаткував їх голосний процес проти чотирьох молодих селян з ліського повіту в липні 1932 р. перед наглим судом у Сяноці, що скінчився трьома смертними присудами та одною досмертною вязницею. Смертних присудів тоді не виконали і по році усіх чотирьох засуджених, як теж і засуджених у пізніших процесах звичайними судами амнестували, згодом випустили на волю, а дальші процеси припинили. Тлом тих процесів були т. зв. панщизняні памяткові хрести, які нібито хотіла усунути польська влада і завести наново панщизну, видобувши зпід хрестів закопану там грамоту, що скасувала була панщизну. Ці провокаційні вістки зворохобили мало національно й політично освідомлених селян ліського повіту До активних виступів проти польської поліції. У висліді була велика карна військова експедиція у ліському повіті з кінцем червня і початком липня 1932 р., численні жертви в людях, масові арештування і згадані вище процеси, що мали підложжя соціяльного характеру.
Відому далеко й поза кордонами Польщі т. зв. пацифікацію багатьох повітів Східньої Галичини осінню 1930 р. сама польська влада записала виразно на конто УВО й ОУH, як реакцію за її діяльність. Від тоді обі згадані щойно орґанізації не сходять вже до кінця істнування Польщі зі сторінок поліційних протоколів і судових актів. Чим ближче було до упадку Польщі, тим вищі кари стосували до підсудних, зокрема на Волині, де в кількох останніх роках перед розвалом Польщі були також численні процеси у звязку з ОУН і справді драконські кари. У великій кількості протиукраїнських політичних процесів виходили на яву поліційна провокація, що свідомо змагала до того, щоб якнайщільніше заповнити польські вязниці молодими ідейними українцями. Про знущання і тортури, що їх завдавала польська поліція українським арештантам, вже й не згадувати. Вони як і ославлений табор у Картуській Березі, де каралося багато українців у звязку з їх національною діяльністю, навіть суто лєґальною, залишаться назавсіди, як найяркіші докази нашого слушного протипольського обвинувачення.
Повищі рядки і завваги торкалися виключно процесів, що їх тлом була українська національна зорґанізована боротьба проти польської окупації. Жертви цієї боротьби, що томилися по польських вязницях і діждалися розвалу Польщі, нині на волі і політичні присуди польських судів стали недійсні за очевидною згодою німецької влади.
Зовсім інші відносини були на Холмщині й Підляшші. Створену там пос. Павлом Васильчуком політичну орґанізацію Селянський Союз польська адміністрація швидко зліквідувала, як і зліквідувала теж усі інші українські орґанізації. Запанувала страшна поліційна самоволя, яка безпощадно нищила усе, що носило на собі хочби найменше знамя українства та посунулася аж до масового нищення церков. Не допускали тут зовсім українських часописів і українських книжок, навіть таких, що ми їх лєґально видавали в Польщі. Українське населення стероризовано й арештовано людей навіть за те, що знайдено у них український лєґальний часопис, друкований у Львові. Поліція й державна адміністрація — а зрештою й усе польске громадянство — мали на меті одне — винищити зовсім місцеве українське населення й до осягнення своєї мети послуговувалися часто звичайною провокацією і масовими засудами. — Польська поліція робила масові арешти, а прокуратура фабрикувала масові політичні процеси проти наших селян. Доказовими свідками були поліційні конфіденти і провокатори, а польські суди стали інструментом масового насильства. Щойно розвал Польщі приніс волю засудженим.
Розпорядок Ґен. Ґубернатора про ревізію засудів.
На основі §16 розпорядку Ґенерального Ґубернатора про польське судівництво з 19. лютого 1940 р. правосильні рішення польських судів можна піддати поновному розглядові (Nachprüfung), якщо вимагає цього публичний інтерес. Подрібну процедуру щодо цього встановляють постанови §17 і §18. згаданого вище розпорядку. Але кожний випадок слід розглядати обережно і індивідуально, а можна це перевести тільки при допомозі адвоката. Число таких жертв свідомого польського насильства над нашим нещасним населенням Холмщини і Підляшша немале, а до його усунення повинна приложити тепер свою помічну руку українська палєстра.
[Краківські вісті]
03.02.1941