З нагоди статї в 5 числї "Дїла" п. н. "Використуванє наших селян".
По відворотї російських війск з повіту серетського на Буковинї мали ми нагоду зараз-же й переконати ся, що гірші від Черкесів грабителї стали пльондрувати мужицькі кишенї, а се всякі сїльські й міські писарі тай другі (часом і "патріотичні") особи по селах і в самім Серетї. Родини покликаних до війска стали побирати з урядів податкових т. зв. додатки на утриманє (Unterhaltsbeiträge), отож і подіставали в тій цїли аркуші виплати з зазначенєм квоти, яку побирати має сторона денно від означеної причинковою комісією днини. Та квіти треба було, звісно, споруджувати собі самому або удаватись до людий, що на тім розуміють ся. І то два рази місячно: по першім і по пятнайцятім. Тож і почало ся жниво для всяких голодних мужицького гроша. За виготовленє квіта брали совіснїйші з них 50, 60, 70 сотиків, а то й корону. Та знайшлись і такі панки, що висше цїнили свою "наукову працю" (себто писанє квітів на додаток на утриманє) й жадали тай діставали по 2 коронї, по 3, ба й по 5, або брали ремунерацію в натуралїях, себто за написанє квіту курку; один же громадський секретар "благую часть ізбра": він сам написав квіт, сам вибрав для селянки гроші і сам собі заплатив за труд, відтягнувши з запомоги для себе 59 корон! За написанє переписної карти або листа до жовнїра, за письмо до "Червоного Хреста" з запитом про раненого чи упавшого жовнїра, за всякі просьби дерто з народу прямо три шкури! За звідомляючий аркуш (Anmeldebogen), який повинна безплатно доставити громадська канцелярія, заплатив селянин з Руди книгарникови Ґраверови в Серетї на йогож домаганє 80 сотиків, коли за такий аркуш можнаб заплатити 2, 5, а найбільше 10 сотиків! Тим промислом займали ся понайбільше жидки — адвокатські помічники і про ту свою патріотичну дїяльність повинні би написати до жидівської ґазети, яка увіковічнювати має геройські подвиги жидівських одиниць в часї світової війни...
Серце крівавило ся на вид такого покривдженя бідного населеня. Тож і не багато роздумуючи, заснував я з професором тутешньої нїмецької ц. к. ґімназії, Міхельом Бабором (родом з Оломунца), комітет "Зелїзної руки в Серетї", який мав переломити шкідницьку роботу використувачів бідного народу. До нас приступило ще трех людий: Нїмець, Ромун і Поляк. Підписаний звернув ся з припорученя отсего комітету до ц. к. староства і заявив ось що: "Супроти страшного використовуваня бідного населеня нашого повіту, а саме родин наших жовнїрів, що проливають свою кров за державу й вітчину, завязав ся комітет, який хоче бідному народови прийти з помочію, іменно: писати квіти на запомоги, полагоджувати переписку і просьби, писати почтові перекази, надавати телєґрами, пакети і т. п. і все те безплатно і безогляду на національність; виїмок становитимуть квіти, за які побирати-меть ся по 2 сотики на папір і друк і удержанє льокалю. Роботу свою вести-ме комітет через цїлий тривок війни. Комітет просить приняти се до відома і надїєть ся тим чином спинити злочинну роботу використуваня, тим більше, ще проти такої роботи нема поки-що відповідних заборон нї розпорядків". Ц. к. староста вельми утїшив ся тим комітетом і донїс про його заснованє й цїли краєвому президентови, а між тим комітет почав роботу. Дня 31. марта 1915 написав підписаний перший квіт на запомогу "інкасуючи" при тім "ретельно" 2 сотики. Здивовано, але і вдоволено усьміхнула ся жіночка-властителька квіту, коли вручувала заплатну "суму". Почала ся праця і — боротьба. Побіч льокалю "Зелїзної руки" була канцелярія адвоката Вайсмана, в якій царила клїка писарчуків і писала квіти за добрі гроші.
Ми її охрестили по нїмецьки "Nehmende Hand", по нашому беруча, хапчива рука. Отжеж ота супірниця наша мусїла спустити з тону і з — цїни. Та все таки не могла, звісно, з нами безплатниками видержати конкуренції, бо народ (зложений з бідних українських тай ромунських жінок) пер до нас лавою, хоч і писарчуки перехоплювали декого сплетнями, що, мовляв, у тім другім комітетї зле пишуть. Щеж у "зелїзній руцї" було одно: вона урядувала від 6, а то й 5 рано до 12 години в полуднє, а панки писарі були пізнїйші вставачі. Також висилало ся хлопцїв по вулицях і декого зі старших, що стягали людий до канцелярії комітету, який перенїс її з чужої невигідної хати до ґімназійного будинку: управителем бо ґімназії на час неприяви її директора був згаданий член, а відтак голова комітету проф. Бабор (підписаний вибраний був заступником голови). До речі буде згадати, що член комітету Поляк відтягнув ся від роботи, бо не хотїв працювати безплатно, член-Ромун (урядник) перенесений був на иншу посаду, а ще один член комітету (Нїмець) взятий до війска. Треба було комітет доповнити, а тут ще на внесенє підписаного розширено круг дїланя комітету секцією господарською і юридичною для порад у правних справах наших мужиків.
Від липня 1915 р. комітет дістав від краєвого правительства назву "повітового комітету помочи в Серетї" (Bezirkshilfskomitе in Sereth), при чім популярна назва "зелїзна рука" задержала ся неофіціяльно й дальше. "Хапчива рука" захоріла на сухоти і зникла з горизонту. Працю подїлено так, що квітову роботу й деякі письма і просьби переняв проф. Бабор при помочи надучит. Петра Поповича (Ромуна), ґімназ. терціяна Ґаснера (Нїмця) і кількох ґімназистів, дуже працьовитих і совістних молодцїв (Крівачек, Шпіґель, Оробко, Залуський, Мор, Федюк і и.) — всякі просьби о відпустку, о підвисшенє причинку на утриманє, письма до війскових команд у всяких справах, листи до полонених в Росії, запити до "Червоного Хреста", пересилку гроший до Росії і т. п. полагоджує підписаний. Він теж удїляє сторонам усяких порад, коли ходить о те, щоб розповити ся з народом на всяких мовах. Від липня 1915 підвисшено також тарифу за квіти й просьби о 3 сотики (отже разом на 5 сотиків), які призначено на наглі од норазові запомоги; віддасть ся їх що місяця до розпорядку ц. к. староства. З тих трисотикових датків вплинуло на бідних серетського повіту доси 840 корон і 6 сотиків, себто від липня 1915 до 13. сїчня 1916. Сотикові наддатки (часом нема видати з 6 сотиків!) призначені на ранених жовнїрів принесли за той час 79 корон 90 сотиків.
Вислїд працї від 31. марта, радше від 1. цвітня 1915 до 14. сїчня 1916 представляєть ся осьяк: 35.195 квітів, 895 просьб-подань, 4 звідомленя (які властиво повинна видавати громадська канцелярія), 506 листів, 2.007 переписних карт, 205 почтових переказів, 23 телєґрами, 97 пакетів.
Здаєть ся — гарний шмат роботи! Додам ще тут, що квіти (40.000) замовлено в нашій друкарнї "Руської Ради" в Чернівцях.
При тій нагодї роздав я велику силу календарів межи народ, а також черновецький "Народний Голос" і "Буковину" тай віденську (відтак львівську) "Свободу" даром!
Не для самохвальби я се пишу, бо сього менї не треба — я хочу тільки отсим приміром загріти й тих земляків на галицькій Українї, зі серця жалїють над використовуванєм селянства.
Треба скорої, совісної помочи, коли люд не має попасти в чужі лабети.
Атже в кождім повітовім містї є наші касина, Народні доми, Сокільнї, Сїчи, читальнї то-що — се якраз льокалї, в яких моглиби з патріотизму урядувати помічні комітети в означених годинах, по черзї. І по селах могли би заснувати ся такі комітети, звісно, по таких селах, де грамотних людий більше.
Повітові провідники повинні би зорґанізувати такі "зелїзні руки" (як хрестив, так хрестив — коби дїло робив), звісно, за повідомленєм властий; кождий такий повітовий комітет під протекторатом котрого з дїяльних послів або других видних патріотів; друків доставить "Просвіта" або й повітова наша друкарня і — до роботи!
У нас усе таки знайдуть ся народні робітники.
[Дїло]
27.01.1916