Громадськість великого Радянського Союзу відзначає 28 січня цього року 50-річчя з дня народження і 30-річчя літературної діяльності одного з найвидатніших представників української радянської культури, талановитого поета, академіка-орденоносця Павла Григоровича Тичини.
Весь творчий шлях Тичини являє собою благородне служіння народові. Ще в дореволюційні часи Павло Григорович в перших своїх творах підкреслював, що письменник повинен розкривати людям правду життя, кликати їх до повалення того ладу, який засуджує міліони трудівників на безправ'я, голод і злидні. І цьому своєму девізові він залишається вірним до кінця.
Вже в перший період своєї літературної діяльності молодому Тичині припадає щастя зустрітися в Чернігові з великим українським письменником Михайлом Коцюбинським, чий вплив благотворно позначився на творчості поета-початківця. Саме тоді Тичина знайшов життєдайне джерело своєї політичної лірики — кращі традиції українських письменників-демократів Т. Г. Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського і інших, народні пісні.
Павло Григорович пройшов тернистий шлях нуждаря і здобув освіту, подолавши великі труднощі. Ще з малих років він бачив на власні очі море народною горя, злиднів. З хвилюючою теплотою згадує він свою першу учительку з села Піски (нинішнього Ново-Басанського району) Серафиму Миколаївну Морачевську, яка світлом перших знань осяяла його розум, вдихнула йому любов до науки і непримиренну ворожість до релігії.
З кожним роком росте, міцніє і набирає крилатої, орлиної могутності творчість молодого поета. Українська націоналістична інтелігенція, різні декаденти, ніцшеанці, які вихваляли войовничий націоналізм, роблять спроби перетягти талановитого молодого поета на свій бік. Але даремно! Він висміює їх ідеологію, він вже тоді бачив, що ці людці, які прикриваються різними літературними і філософськими прапорами, по суті прагнуть до того, щоб ще міцніше закутати народні маси в кайдани неволі і темряви. Поет гостро висміює "христосовоскресних" інтелігентів і з обуренням вигукує: "З прокляттям вас на перегній".
Через кілька років, в період громадянської війни, коли ці самі людці скинула свою маску і стали натхненниками української буржуазної контрреволюції, поет звертається до них з такими гнівними словами:
В погромах захлинулись.
Упились...
О, будьте прокляті ви ще раз!
Душі моєї не купить вам,
ані лавровими вінками,
ні золотом, ні хлібом ні орлом.
Стою — мов скеля непорушний!
Чим далі, тим виразніше і голосніше звучать в творчості Тичини громадянські мотиви, мотиви співця Великої Жовтневої соціалістичної революції. Він оспівує героїку громадянської війни, героїку перемог Червоної Армії над навалою інтервентів, білогвардійців і петлюрівців. Поет з усією пристрастю свого благородного таланту співає гімн революції:
На майдані коло церкви
Революція іде.
— Хай чабан! — усі гукнули:
за отамана буде.
Робітники, селянська біднота, чабани-батраки складали ті залізні когорти червоних бійців, які очистили країну від інтервентів і білогвардійців. І дивлячись на ці когорти, Тичина з радістю вигукує:
Ідуть, ідуть робітники
веселою ходою.
Над ними стрічки і квітки
немов над молодою.
В 1934 році Павло Григорович написав свої знамениті вірші "Партія веде", кожний рядок яких просякнутий полум'яним пафосом боротьби партії Леніна—Сталіна за нові й нові перемоги в будівництві соціалізму, благородною гордістю поета за досягнуті радянським народом успіхи.
Гей, стійте! Знайдем і в церквах!
Індустріальна міць Радянського Союзу, нові й нові успіхи колективізованого сільського господарства, величезний ріст культури і добробуту народних мас — ось той шлях, який приведе радянський народ до комунізму. Запорука цьому те, що будівництвом соціалістичного суспільства керує непереможна партія Леніна—Сталіна, керує великий Сталін.
Поет славить геніального вождя, батька і друга, рідного Сталіна. Працювати під керівництвом Сталіна — велике щастя. І коли Павла Григоровича народ обрав депутатом Верховної Ради УРСР, він писав своїм виборцям:
Вам подяка — за довір'я і за честь.
Обіцяю бути вірним я слугою.
Україна стала іншою, другою!
Хай дає мені наказа — я готовий! Єсть!
Буду я робити —
Під рукою Сталіна під дорогою.
Павло Григорович Тичина — один із найвидатніших діячів української радянської культури, любимий поет народів багатонаціонального Радянського Союзу. Його твори перекладені на мову багатьох народів СРСР. Уряд СРСР нагородив поета за його видатні заслуги в розвиткові української радянської культури орденом Леніна. У відповідь на високу нагороду поет писав:
Я одержав нагороду.
Слава Сталіну і народу.
Слава тим, хто мене вів,
Соками землі живив.
Полум'яний патріот соціалістичної батьківщини П. Г. Тичина стоїть разом з усім радянським народом на варті всесвітньо-історичних здобутків Великої Жовтневої соціалістичної революції і готовий на перший заклик партії Леніна—Сталіна, радянського уряду піти у бій:
Скаже Сталін тільки слово —
ми готові, хай веде.
