Про звізду

це дрантиливе життя і з дощами Різдво

я зустріну з тобою – тобто удвох

при звізді при столі при пшениці зі слів

в домі вдягненім в хутро колючих гірлянд

у родинному колі птахів і бидлят

призабутих волхвів

але перша звізда що попроситься в дім

що зі Сходу на сходах зіб’ється з путі

що застрягне ув оці дверного замка

ти попросиш впустити: нехай увійде

бо дощить бо звізда бо веде

так як тепла рука

я – при дверях – ти кажеш: а ось при вікні

вже над домом  за домом  на дні

де вона? – я питаю бо дощ б’є в лице

і якщо вона в гості прийшла то чому

ми зустріли її лиш одну і саму

і не знаєм про це

важко потім в опівніч цей слід віднайти

і ховати за пазуху світло і йти

й відчувати: придавлює плечі і дах

ти питаєш: як знати ти ж двері відкрив

і чому у звізди тільки семеро крил

це ж як дар

я зустріну з тобою звізду із дощів

що торкнеться замка що порухає дім

що зачепить гірлянди що нас не мине

бо дощить бо звізда бо веде

бо записана словом – і значить про те

що тривожить мене