Володимир СЕМКІВ

Щоразу під кінець року заведено підсумовувати події, звершення і явища, котрі трапилося за минулий календарний цикл. Не буде винятком і редакція «Z» - запропонує читачам своє бачення процесів, котрі були важливими у 2015 році для Галичини, для України, для світу в перші ж дні року 2016. А зараз видається цікавим нам довідатися думку посполитих українців щодо довколишніх процесів. Що турбує і що тішить? Що доброго відбулося в минулому році – а що було дошкульного? Що штовхає братися «за ґралі» – а що віднаджує від таких відчайдушних кроків? Настрої українців заміряли перед Новим роком фонд «Демократичні ініціативи» та Київський міжнародний інститут.

 

Львів за кілька днів до 2016-го

 

Отже, станом на кінець 2015 року 60% українців вважають, що Україна рухається у неправильному напрямку. При цім понад дві третини серед цих песимістів – а саме 72,6% – вважають ознакою «неправильності» продовження війни на Донбасі, а ще 68,9% обурені зростанням цін та малими зарплатами. Серед топ-проблем українці називають і корупцію – 57%.

 

Цікаво, що «мейнстрімові» теми, котрі займають значну частку телеефірів та газетних площ, – а зокрема, дражлива донедавна дискусія щодо зовнішньополітичних орієнтацій – випали на маргінес: лише 7,2% стурбовані тим, що влада взяла курс на євроінтеграцію, а 1,6% обурені курсом на зближення з НАТО.

 

На жаль, на тлі бідності дуже мало суспільної уваги охоплює тема юридичної та моральної оцінки злочинам минулого режиму. Лише 14,5% з числа песимістів занепокоєні тим, що представники колишньої влади досі не постали перед судом; 10,8% – розчаровані відсутністю покарання для вбивць Небесної сотні.

 

«Неправильне» у деталях

 

За словами директора фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіною, число респондентів, невдоволених курсом держави, з року в рік залишається приблизно рівним. «Вже традиційно можна сказати, що більшість населення вважає, що Україна продовжує йти в неправильному напрямку. Цього року – 60%. Минулого року так вважало 58%, наприкінці 2013-го – 52%. Люди постійно вважають, що Україна йде в неправильному напрямку, за винятком коротких періодів, що йдуть після виборів», – зазначила Бекешкіна.

 

Соціолог звертає увагу на те, що на тлі решти відповідей найбільше виділяється саме економіка: 68,9% – невдоволені зарплатами, 36,4% – зростанням комунальних тарифів, 20,7% – вважають, що неможливо прожити на пенсію.

«Економічні негаразди є основною причиною незадоволення громадян і, власне, економічні завдання є завданнями «номер один», якщо не враховувати тему корупції і військові дії на Сході», – коментує Ірина Бекешкіна.

 

Прикметно, що частка громадян, котрі схвалюють нинішній курс держави, є найвищою у Західному регіоні – 30,9%, а найменшою – на Донбасі (7,3%).

 

 

Якщо тема європейської інтеграції є малозначущою для песимістів, то для оптимістів вона є, по-перше, важливою, по-друге, однією з найбільш відрадних. З числа 20,6% респондентів, котрі вважають правильним нинішній український курс, відразу 62,2% зарахували до хороших звершень держави рух у напрямку ЄС. 38,7% сповнені позитивним настроєм, бо «значно зросла соціальна активність людей, волонтерство», а 32,8% бачать, що люди «стали більш згуртованими і патріотичними». Подібно, понад третина оптимістів – 38,2% – вважає, що в Україні, «хоч і не надто швидко, але здійснюються потрібні реформи». 34,2% задоволені, що українська армія зміцніла і змогла дати відсіч агресору.

 

Ці відповіді – і позитивні, і негативні – перетікають у завдання для української влади на 2016 рік. «Що для Вас було б сигналом, що країна стала йти у правильному напрямі?», – поцікавилися соціологи. 72,8% респондентів вважатимуть таким сигналом мир на Донбасі. Понад половина українців – 55,6% – задовольниться тоді, коли розпочнеться загальне зростання економіки, а 51,6% очікує на збільшення зарплат і пенсій, 50,1% прагне покарання корупціонерів.

 

Цікаво, що лібералізація візового режиму з Європейським союзом займає тут тильне становище. Лише 12,6% зазначили, що прискорення євроінтеграції та запровадження безвізового режиму спонукатиме їх позитивно трактувати українські реалії.

 

Вартує згадати ще одну промовисту цифру: лише 1,4% повірить у правильність державного курсу, якщо російській мові нададуть статус другої державної.

 

Вирішення конфлікту на Сході є пріоритетом для всіх регіонів: підтримка цієї позиції зростає від 75,6% на Заході до 95,1% на Донбасі.

 

А далі можемо констатувати регіональні розбіжності. Відповідаючи на запитання: «На чому повинна зосередити зусилля влада?» – 58,4% респондентів із Заходу кажуть про боротьбу з корупцією, 46,5% згадують про підвищення зарплат і пенсій, 39,4% – про стимулювання економіки та сприятливі умові для бізнесу, 38% – регулювання цін і зменшення тарифів. На Сході ця «пірамідка» виглядає дещо інакше: 64,5% – ціни і тарифи, 59,7% – пенсії і зарплати, 50,5% – боротьба з корупцією, 42,3% – відновлення промисловості і робочі місця.

 

Загроза бунту

 

Між тим, поступово зменшується число українців, готових перетерпіти тимчасові труднощі, якщо це зрештою приведе до позитивних реформ. Протягом року це число впало на 10%: якщо торік 33,5% були готові перебитися якийсь час заради справді корисних перетворень, а 10,3% – терпіти стільки часу, «скільки потрібно», то в грудні 2015 року сильним терпцем наповнені 8,4%, а частковим – 25,2%.

 

На тлі розчарувань набуває великої ваги інше запитання – про протестні настрої українців та готовність до радикальних сценаріїв. Станом на грудень 2015 року 26,6% вважають, що в їхньому місті чи селі відбудуться масові акції протесту. При цім 24,6% висловили готовність протестувати особисто. Відзначимо, що за рік ці показники не змінилися.

 

 

Директор «Демініціатив» Ірина Бекешкіна також констатувала й інше явище – побоювання суспільства перед розповсюдженням насильства. Про такий тренд соціолог судить зі ставлення українців до самосуду. «Населення все менше й менше схильне підтримувати акції самосуду. Це індикативне питання. У грудні 2013 року – ми пам’ятаємо, що тоді стояв Майдан – 50% вважали самосуд неприпустимим за будь-яких умов. Через рік – уже 47%. Зараз – 62%. Бачимо, що підтримка насильства в суспільстві не зростає, а навпаки. Можливо, через те, що є реальна небезпека [спалаху насильства, самосуду]», – вважає Ірина Еріківна.

 

Найбільше готові терпіти заради реформ на Заході – 40,1%, а найменше – на Півдні (28%).

 

Частка громадян, котрі бачать підстави для протестів, є найвищою у Центрі – 33,1%, а найменшою – на Півдні (18,4%) та Сході (18,6%). Якщо акції протестів усе-таки розпочнуться, то найбільш завзято їх підтримуватимуть на Заході – 39,2%, а найменше – на Сході (7,2%).

 

Найбільше прибічників самосуду як «єдиного способу покарати злочинців» є на Заході – 15%. Найменше ж – на Донбасі (0%).

 

Досить виборів

 

Під кінець року українці також сильно розчаровані можновладцями. Баланс довіри до органів влади та посадовців є різко негативним. З-поміж усіх інститутів в Україні довіру мають лише: волонтери (68,1%), церква (66%) та Збройні сили (55,9%). «Плюсовий» баланс також є у громадських організацій (10% різниці між тими, хто довіряє «третьому сектору», і тими, хто не довіряє).

 

Найгірший баланс мають російські ЗМІ (-75%), суди (-72%), прокуратура (-66%), банки (-65%).

 

Щодо тріумвірату органів влади, то вони теж в істотному «мінусі». Найбільш пристойний баланс довіри має президент України (-40%). А у Верховної Ради (-74%) він навіть гірший, ніж у Кабінету міністрів (-67%). «Баланс довіри/недовіри до Верховної Ради зараз є, можливо, найнижчим за весь час її існування», – коментує Бекешкіна.

 

Попри це, українці не вважають, що дострокові вибори Верховної Ради можуть стати добрим кроком. Лише 36,7% респондентів підтримує розпуск парламенту, натомість 43,4% висловилися проти такої ініціативи.

 

Загалом, хоч би як українці ставилися до влади, вони також не є прихильниками тотальної зміни високопосадовців. Так, лише 6,8% респондентів, відповідаючи на запитання, якими можуть бути сигнали «правильного» напрямку розвитку держави, згадали про зміну президента, прем’єра, уряду. Отож ці показники можна інтерпретувати як конструктивний запит на проведення реформ.

 

Протест проти низьких зарплат і високих цін

 

Професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань, коментуючи підсумки соціологічного опитування, зазначив:

«Дострокові вибори в умовах війни не є доцільними. Ми не можемо щороку проводити вибори. Під час війни вибори можуть дати приріст радикальним, популістським силам. Тому скласти дієву та ефективну коаліцію буде ще складніше, ніж зараз. Парламент буде гіршим. Нас чекав би період дестабілізації, яким неодмінно скористався би Путін».

 

Загалом, Гарань вважає, що Росія зараз покладається саме на внутрішню дестабілізацію. «Одним із головних плюсів є те, що протягом двох років, відколи йде війна з Росією, Україна вистояла. Не лише вистояла – а й поступово зміцнює власні позиції. Путіну не лише не вдалося розколоти Україну або окупувати весь Донбас, а й не вдалося дестабілізувати Україну. Хоча ці плани залишаються для нього актуальними, і це одна з найбільших небезпек. Акцент Путіна переноситься на внутрішньо українські  процеси. Це традиційна тактика для диктаторів – використовувати механізми демократії для підриву самої демократії», – коментує Гарань.

 

Задавнений урок

 

Що ж до економічних настроїв, то старший економіст «CASE Україна» Володимир Дубровський зазначає: маємо у цьому році таке становище, і таку оцінку громадян, бо переживаємо перехідний період, котрий демократичні країни із пострадянського табору перебули ще 20 років тому. «Україна долає прірву у два стрибки: перший стрибок був на початку 90-х, коли ми відокремилися від Радянського союзу, другий стрибок – зараз. Ті країни Центральної та Східної Європи, на котрі ми орієнтуємося, подолали її одним стрибком: вони відділилися від радянського блоку – і вже за кілька років мали угоду про асоціацію з ЄС, стали на прямий шлях до вступу в ЄС. Вони закрили для себе російські ринки і відкрили собі європейські, вони пристосувалися до вищої ціни на енергоресурси. Це все було шоком, але він минув відносно безболісно», – зазначає Дубровський.

 

За його словами, тоді економічна кон’юнктура була сприятливішою для реформ, зокрема, через дешевші ціни на енергоносії. А крім того, країни Центрально-Східної Європи мали внутрішній консенсус щодо інтеграції з ЄС. «Там не було таких проблем, як у нас. Україна тоді не наважувалася на рішучі кроки, а президент Кравчук говорив, що нам не можна швидко рухатися, «бо в нас є такий Донбас», і він [Кравчук] поставив собі в заслугу те, що «нема війни». Тобто ми зараз зробили те, що не зробили на початку 90-х. Зокрема, маємо довершити реформи в економіці. Але зараз це вже не подолання влади «червоних директорів» – а подолання влади олігархів в економіці. Тобто той самий порядок денний, що і 20 років тому», – каже Дубровський.

 

До речі, чверть українців – 25,8% – стверджує, що політика деолігархізації має бути пріоритетом влади. 31,2% песимістів пояснюють свої настрої тим, що невдоволені процесами в Україні саме через вплив фінансово-політичних корпорацій. Серед оптимістів лише 4,3% бачать ознаки, що влада намагається приструнчити олігархів.

 

 А відкладати – вже нікуди.

 

30.12.2015