Сашко Бойченко отримав премію модерної есеїстики ім. Ю.Шевельова.

Премію присуджено за книгу «Більше / Менше».

 

 

Як пише сам автор в анонсі книги:

Інтелектуал, який у наші дні, після стількох історичних прикладів, словом чи ділом підтримує тоталітарний режим або сповідує тоталітарні ідеї, – це для мене якийсь нонсенс, contradictio in adjecto. Про біду можна собі уявити землероба, пролетаря чи там урку, який досі плекає ілюзії, що панування його нації, класу чи клану буде для нього вигідним. Але інтелектуал, який таврує ліберальну демократію, виступає тим самим проти «ринкової площі слова», тобто єдиного місця, де він вповні може бути вільним інтелектуалом, і накликає на свою голову котрийсь із тих режимів – байдуже, комуністичний, нацистський чи уркаганський, – за яких вільні інтелектуали зустрічаються хіба що у в’язницях. Ні, все-таки люди «простіші» рідко доходять до таких самогубчих фантазій. Принаймні якось мені не доводилося чути, щоб футболісти виступали проти стадіонів, сантехніки – проти унітазів чи кишенькові злодії – проти грошей. А інтелектуали проти підстав власного існування – потрафлять. 

 

Ім’я переможця — в день уродин Юрія Шевельова — оголосив президент Українського центру міжнародного ПЕН-клубу Микола Рябчук. Сам номінант нещодавно повернувся домів після лікування в Німеччині, тож нагадав присутнім слова Юрія Шевельова скайпом

«А Шевельов тоді ["ювілейний" 1954 рік] написав, що наша історія стосунків з Росією, це історія великої, іще не закінченої війни. Може буть тоді хтось дуже посміявся з цих слів, але, як виявилося, Шевельов, звичайно, мав рацію. А тому я думаю, що він може мати рацію ще багато в чому.

Зокрема в тому, що він говорив про трьох наших найбільших ворогів:  Москву, наш провінціалізм і той комплекс кочубеївщини. Причому тільки один ворог зовнішній, а два наші внутрішні.

І говорив про те, що запекла ненависть Донцова не допомогла подолати поки що Москву, запекла ненависть Липинського до кочубеївщини не здолала кочубеївщину, і запекла ненавись Драгоманова до провінціалізму також не здолала провінціалізм.

Я повернувся щойно в Україну і якось це, коли ти приїздиш з того Заходу, коли ти там довший час побув, надто впадає в вічі ця агресія, яка розлита у суспільстві. Всі якось так накидаються один на одного. Я думаю, що Шевельову можна подякувати і за те, що він підкреслював оцю безперспективнсіть тої запеклої ненависті. А може нам легше і швидше здобути наші перемоги — будемо і поблажливіші і іронічнішіми, і більше покладатися на ерудований іронічний розум, ніж на ту запеклу ненависть».

 

Премію засновано у 2013 році, першими переможцями стали Тарас Прохасько з книжкою «Однієї і тої самої» та Андрій Портнов зі збірником «Історії для домашнього вжитку».

Наступного року лауреатом премії став Костянтин Москалець — за книгу «Сполохи». В наступні роки лауреати стають членами капітули премії.

 

Отож, до цьогорічної капітули премії входили:

Оля Гнатюк, літературознавець;

Тамара Гундорова, літературознавець;

Кость Москалець, поет, прозаїк, перекладач, літературний критик;

Aнастасія Негруцька, секретар Капітули;

Володимир Панченко, літературознавець;

Сергій Плохій, директор Українського наукового інституту Гарвардського університету;

Тарас Прохасько, письменник;

Микола Рябчук, президент Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу;

Олександр Саврук, декан Києво-Могилянської Бізнес-Школи;

Елеонора Соловей, літературознавець;

Леонід Фінберґ, головний редактор видавництва "Дух і Літера".

 

 

В оголошений тиждень тому короткий список входили також книги Володимира Єрмоленка "Далекі близькі. Есеї з філософії та літератури" та Василя Махна "Ровер".

 

17.12.2015