І.
По проголошеню національної і політичної проґрами галицкої Руси послом Романчуком в соймі — можна було наперед відгадати: хто против неї виступить? А вже-ж не могло бути сумнїву, що побіч "обєдинителїв" виступлять також "радикали" під проводом пп. Михайла Павлика і Ивана Франка. Як "обєдинителям" в проґрамі Романчука не могла сподобатись точка пpo самостійний розвій рускої народности, — так знов "радикалам" не могло подобати ся, здаєсь, більше точок проґрами, але головно точка "вірність для греко-кат. церкви". Toму то й не диво, що "Народ", орґан пп. Павлика і Франка, говорить: "посол Романчук висказав щось таке, що він назвав програмою галицких Русинів". Тото "щось таке", що п. Романчук назвав проґрамою Русинів, було основно умотивоване в соймі з огляду на реальні интереси міліонів галицко-руского народу, а чей-же годї від п. Романчука жадати, щоби він интереси міліонів посвятив амбіції купки "радикалів", котра притьмом хоче з мотикою кидатись на сонце, — котра, хоч "реалізм" у неї дуже часто на устах, ставить проґраму фантастичну, не оперту на фактичних обставинах часу і на реальних потребах нашої народности і нашого народу.
Купка "радикалів" мусить бути добре того свідома, що самою проґрамою своєю, самим своїм "не-знати-що" не зможе зєднувати собі прозелітів, — длятого взяла собі ще засаду: calumniare audacter (по радикальному: "лай — кілько ся влїзе!"). Тая засада, мов червона нитка, тягне ся че рез усї числа "Народа" аж до послїдного, де бесїда о проґрамі посла Романчука, і єсли коли радикалам прийде предприняти ревізію своєї проґрами, то тоту засаду "партія радикальна" буде мусїла поставити десь межи головними точками проґрами, єсли вже не максімальної, то мінімальної. Щоби-ж хто не гадав, що ми говоримо на вітер, наведемо з остатного числа "Народа" кілька на те доказів.
1. "Дѣло" в 252-ім числї подало в новинках допись одного нашого патріота з Тернополя п. заг. "Пишім лише по руски!" — а в тій дописи було розказано, як до Глубічка великого зїхав делеґат судовий перевести секвестрацію і не умів прочитати руского рішеня судового, аж один селянин, відчитавши, завстидав делеґата. З того очевидно виходить заключенє, що Русини повинні до судів і урядів писати лише по руски, уряди будуть реферувати по руски, а тогдї урядники і всякі функціонарі мусять знати рускій язик і ним урядувати. Нам здаєсь, що дописуватель і редакція "Дѣла" уміщенєм тої новинки не допустилась нїякої зради справи рускої, хоч би навіть из становища радикальної мінімальної проґрами.
Так нї! Після "Народа" — "Дѣло" допустило ся страшної зради! Бо послухаймо, які з тої новинки "Народ" тягне консеквенції.
"Просто і ясно — каже — нехай пропадає хлопска земля, аби тілько поданє і вирок на ліцітацію були писані по руски та аби й той, що переводить ліцітацію, умів по руски, бо инакше можна би, крий Господи, лишити ліцітованому бодай на якійсь час переконанє, що грунт ище в єго руках! Ось що значить мову класти висше всего."
Отже дописуватель "Дѣла" і "Дѣло", упоминаючись, щоби делеґат судовий, установлений для переводженя секвестрацій, знав рускій язик і умів відчитати руске судове рішенє, — кажуть тим самим: "нехай пропадає хлопска земля..." Щоби підписаний в "Народї" під тою статєю радикал М. П. не мав на тілько глуздів, аби зрозуміти, що "хлопска земля" инча річ, а "руске письмо" знов инча річ, — того не хочемо допускати (бо, як звістно, кождий "радикал" льоґіку носить в торбинцї за плечима). Отже тут високоповажаний радикал М. П. по просту примінив засаду: саlumniare audacter!... А єсли хто усомнить ся, чи тота засада до лиця "радикалам", апостолам "широких идей вселюдских, всесвітних і т. д." — то ми можемо єго успокоїти, що за тую засаду супротив "вузких націоналів" апостолови "широких идей вселюдских" лице червонїтись не потребує...
Але идїм дальше.
2. Посол Окуневскій, як звістно, торік мав поєдинок з послом Т. Розвадовскім за те, що Розвадовскій назвав руских послів згірдним словом, a Окуневскій, котрий один з руских послів почув те слово, потрактував нам п. Розвадовского. 3 того вийшло, що Розвадовскій визвав Окуневского на поєдинок. Окуневскій вийшов з поєдинку побідоносно, a всї Русини були з того раді.
Послухаймо-ж, як тепер, пo роцї, "Народ" говорить о тій справі:
"Kоли тамтого року велико-панскій посол Розвадовскій образив рускій клюб, то з усїх єго членів найшов ся один тілько чоловік, д-р Т. Окуневскій, що чинно розправив ся за те з п. Розвадовским. Поступок д-pa Окуневского був радикальний, і ми через те назвали єго радикальним послом."
Голова, котра подиктувала руцї повисші слова, надаєсь до позолоти, — то своєю дорогою, — але-ж і совість у пишущого ті слова мусить бути не менше широка, як ті широкі идеї, в имя котрих апостолує. Бо пригляньмо ся тим словам.
Насамперед бачимо докір всїм послам, що не поєдинкували ся з Розвадовским. Докір той — се перфідія, бо-ж не може бути, щоби редакція "Народа" не знала цїлої исторії того поєдинку. Поминувши вже те, що деякі члени клюбу руского — священики не могли поєдинкувати ся, хоч би навіть були мали таку перемівку з Розвадовским, яку мав Окуневскій, — другі члени клюбу, не чувши згірдного слова Розвадовского, не були так заинтересовані, як Окуневскій. Впрочім, хоч оно правда, що Окуневскій "чинно розправив ся", але-ж і те правда, що розправитись мусїв, бо поєдинок видав Розвадовскій.
Те, що д-р Окуневскій приняв визов до поєдинку, редакції "Народа" назвала, каже, "поступком радикальним" і через те назвала єго радикальним послом. З сего виходить, що коли хто, визваний на поєдинок, прийме поєдинок, то сповняє поступок не лише гоноровий але й "радикальний", а єсли таке приключить ся послови, то вже дістає титул і характер "посла радикального". [Беремо до рук "проґраму руско-україньскої партії радикальної" і глядимо, чи єсть тото записане в параґрафах, але чомусь такого параґрафу не знаходимо анї в максимальній анї в мінімальній пpoґpaмі. Надїємо ся, що се буде доповнене при найблизшій ревізії проґрами.] З такого представленя річи виходять льоґічно такі заключеня: Єсли редакція "Народа" посла Oкyневского за принятє визову назвала "послом радикальним", то з більшим правом повинна була так назвати посла Розвадовского, котрий до поєдинку визвав — і ми би радили редакції "Народа", щоби, коли вже стоїть на становищи "всесвітнім" а не "руско-національнім", надавала титул і характер "послів радикадьних" всїм послам без різницї народности і партії: чи то Русин, чи Поляк, чи Мадяр, чи Француз, чи вузкій націонал, чи бонапартист і т. д.
Идїм дальше:
3. При позиції "субвенція для Змартвихвстанцїв" промовляв в соймі завсїгди один посол руского клюбу, щоби зазначити, що Русь против опіки Змартвихстаньскої протестує. Против тої позиції промовляв торік посол Король, а сего року посол Окуневскій а також додатково посол Романчук і, розуміє ся, всї посли Русини против тої позиції голосували.
"Народ", поміркувавши, що из факту промови д-ра Окуневского против субвенції Змартвихвстанцям — дасть ся в ляборатopiї радикалізму спрепарувати "щось таке" на все не-радикальні елементи, — швиденько спрепарував і умістив ось що:
"Коли-ж сего року одна частина руского клюбу пійшла на те, що висше розказано [т. є. проголосила устами Романчука проґраму — Ред.] а друга — москалефіли — показала ся в промові д-ра Антоневича крайними реакціонерами та сервілістами (д-р Антоневич заявив, що москалефіли не думають приймати руско-україньскої літератури, бо она вся смердить Женевою, і змагають до зруйнованя всїх читалень народних, бо они ширять "анархію" та "деморалізацію", остаточно-ж заявив згоду з проґрамою народовцїв, з тим додатком, що коли народовскі бесїдники заявили ограничену льояльність для Австрії, то москалефіли заявляють льояльність без границь) — коли всї ті рускі посли, народовцї і москалефіли, що завше так греміли против Єзуїтів та Змартвихвстанцїв — тепер при дебатї над запомогою для сих остатних 27 падолиста мовчали, мов води в рот набрали, а частина их навіть голосувала за запомогою для Змартвихвстанцїв, то знов один д-р Окуневскій на власну руку заявив рішучо" — і т. д.
Відчитавши сей уступ из статьї "Радикальний посол", уже позитивно можна казати, що засада "лай і лжи, кілько ся влїзе" — повинна була бути уміщена в проґрамі "партії радикальної" на першім місци, бо в єї орґанї в цїлім повисшім представленю поведеня руских послів при справі субвенції для Змартвихвстанцїв що реченє то лож.
Насамперед рускі посли, народовцї і москвофіли, нїколи передше не "греміли" против Змартвихвстанцїв инакше, як стало ся сего року, бо завсїгди виступав один посол за всїх послів, як народовцїв так і москвофілів. Хоч в сїм дїлї не годить ся винити і москвофілів, то тим менше народовцїв, бо д-р Окуневскій говорив против Змартвихвстанцїв из становища Русина-народовця, а аж коли покінчив з тою справою, висповідав ся за свою особу, що не пійде під прапор анї католицкої анї православної церкви. Що рускі посли не "мовчали, мов води в рот набрали", о тім свідчить і додаткова промова посла Романчука. [Етика радикальна вимагала, розуміє ся, факт сeй затаїти.] Д-р Окуневскій говорив против Змартвихвставцїв о стілько "на власну руку", oскілько говорив "власним ротом", бо всїм послам руским було відомо, що він буде промовляти, а не був би промовляв він, був би промовив хтось другій. Наконець що-до "навіть голосованя частини руских послів за запомогою Змартвихвстанцям" — то думаємо, що єсли орґан "pyскo-україньскої партії радикальної" так рішучо висказує ся, то схоче навести і имена тих послів, котрі голосували! Ми на основі информацій ручимо, що анї один рускій посол за запомогою Змартвихвстанцям не голосував, а "Народ" допустив ся негідної ложи лише длятого, щоби, підносячи д-ра Окуневского на кошт других послів, могти оголосити тріюмф свого раціоналізму (о самодурство, самодурство!) і скінчити статью "Радикальний посол" словами: "Сподіємося, що провінція попре нас громадно"...
Панове ті, видко, думають, що "провінція" — то самі "гілї" і всї громадно зараз таки поскачуть до их клїтки. Не кажемо тим, щоби нїхто туди не попав ся, бо без гілїв не обійдесь нїгде, — але щоби клїтка радикального пташника п. Павлика et Cons. була повна, в те нехай нам буде вільно сумнївати ся. Старих воробцїв не звабиш ложею і клеветами...
[Дѣло, 12.12.1890]
ІІ.
В попереднім уступі сеї статьї ми на примірах показали тоту "честну" методу, якою послугуєсь орґан україньско-рускої партії радикальної супротив народовцїв, — нинї приглянемось дїланю тої фракції в спеціяльній справі — в справі виступленя посла Романчука і єго товаришів послів-народовцїв в соймі.
Зараз по закритю сойму "Народ" виступив против проґрами посла Романчука. Того треба було сподївати ся. Орґанови paдикалів проґрама посла Романчука нїяк не могла подобатись.
Точка 1-ша: "вірність для Австрії і династії" — то сервілізм;
точка 2-га: "вірність для греко-кат. церкви" — то клирикалізм, а радикали в своїй проґрамі поставили, як звістно, раціоналізм в справах віри;
точка 3-тя: "народність, язик і література руска" — то для них річ не прінціпіяльна, бо у них народність то "форма", а "змістом" жолудок;
точка 4-та: "уміркований лібералізм" зовсїм ще не радикалізм;
навіть пятої точки: "старанє о розвій селяньства і міщаньства руского" [отже вже і о "жолудок", але без колективізму] не хотять приняти до своєї ласкавої відомости.
Розглянувшись так по точках проґрами з становища фракції радикалів, годї було й сподївати ся, щоби они згодили ся на проґраму посла Романчука, котра мала на оцї не Францію радикалів з п. Мих. Павликом на чолї, але загал народу руского, интеліґенції і міщаньства та селяньства, — загал; котрий і вірний для Австрії та династії, і вірно держить ся своєї віри (бо і в найменчім селї має свою церков і горнесь до неї), і любить свою народність (національність), і наконець навіть понятя не має о коллєктивізмі пана Мих. Павлика.
Отже Русини-народовцї не могли мати претенсії до сторонників п. М.Павлика, щоби они писались на проґраму посла Романчука, поставлену для галицко-руского народу, а не для фракцій обєдинительної та радикальної, — але з другої сторони Русини-народовцї могли допускати, що руско-україньскі радикали чей же виступлять бодай трохи достойно, без упідленя. Признаємось, ми за добре мали понятє о наших радикалах: ми думали, що у Русинів і радикали будуть такі, як в цїлім світї, — тимчасом ми пересвідчились, що у Русинів радикали не такі, як у людей! Деинде они богато кладуть на свої прінціпи і гидять ся всякими упідлюючими их коншахтами, — а у нас? — наш радикал покличе собі на поміч навіть ц. к. гофрата! — як читателї побачуть низше.
Першим упідленєм руско-україньских радикалів були дві "кнайпи" у Відни, котрі "Січовик" п. Іосиф Партицкій описав в "Червоній Руси". Справа ся звістна вже по трохи нашим читателям, а тепер нехай розкаже про неї де-що ширше допись з Відня, яку ми дістали оногди.
"Допись п. Іосифа Партицкого в "Червоной Руси", — пише нам наш дописуватель, — в котрій він не може найти слів на звеличанє спільної kneip-и "Січи" з "Буковиною", спонукує мене подати Вам де-що в тій справі, що може не в так гарнім світлї представить цїлу справу. Застерігаю ся, мов-би я хотїв воювати против "Січи", бо єї давна слава менї дорога, — подам лише під осуд читателїв поведенє деяких членів "Січи" на так чудесно описаній п. I.Партицким "kneip-і".
Як звістно, в 1888 роцї "Січ" була перервала свої зносини з "Буковиною". Сего-ж року загальні збори "Січи" ухвалили відновити ті зносини. Отож в одну суботу по проголошеню проґрами Романчука зібрали ся "Січовики" на вечерницї до реставрації Höllrigl при Hernalser-Hauptstrasse і запросили членів "Буковини". "Буковинцїв" було 10 а решта "Січовики" і деякі гостї. Насамперед "Січовик" Будзиновскій мав відчит, а потім наступив комерс. Головою комерсу вибрано д-ра Ярослава Окуневского. Нараз голова "Січи" п. Лаврівскій починає промову до "Буковинцїв", в котрій він з сего нї з того починає виступати з бесїдою на темат політичний. В краю нашім — почав п. Лаврівскій per longum et latum — потворились партії, але ми не можемо прилучитись до жадної. Нї в "старій" партії, нї в партії "уміркованих лібералів" або инакше "народовцїв" щастя народове не бачимо. Третя партія радикальна хорошу (ага!) виголосила проґраму, але ми супротив неї займаємо ще вижидаюче становище, бо невідповідно веде полїміку з ворожими елементами. Перша і друга партія, помимо своїх різниць в прінціпах, видить щастє в піяню многолїтствій правительству про свою льояльність і митрополитови про безконечний католицизм! За всяку дрібнесеньку улибку "високопоставлених" у них вже єсть поклін по пояс. Се идолопоклонство! се будучі станьчики! А по-за партіями стоїть народ — дурний і грязне чим-раз глубше в довгах і нуждї. Вся цїль єго, весь идеал житя — заплатити в час податки. Перестаньмо-ж сварити ся за "йор" та два с, а станьмо разом супротив ворогів!"
Бесїда ся сподобала ся "Буковинцям" і они вже зміркували, що "Січовиків" можуть ужити до аґітації против послів-народовцїв. Предсїдатель "Буковини" заявив, що "Буковинцї" о нїчім иншім і не думають, як о трудї для "мужиків", a "Січовики"' загреміли: "славно!"
Чи голова "Січи" п. Лаврівскій мав право виступати з такою високо-політичною бесїдою на kneip-і "Січи" з "Буковиною", я позволю сумнївати ся, бо в интенції загальних зборів "Січи" ходило тілько о "відновленє зносин" з "Буковиною", а не о веденє спільної політики. "Буковинцї" на цїлім тім зборі знійшлись зовсїм тактовно, бо против "твердих" не виступали, a тїшили ся, що голова "Січи" закинув народовцям "поклін по пояс", "идолопоклонство" і т. д. Шкода, що п. Лаврівскій, теперішний голова "Січи", в тій хвили не приглянув ся близше своїй фізіономії і не добачив в своїм власнім оцї полїнця, — шкода, що в тій хвили не пригадав собі, як то він, будучи головою краківскої "Академічної Громади", саме тогдї пійшов "на гербатку" до ректора університету, коли других товаришів именно через ректора гонено з університету... Але лишім п. Лаврівского в спокою.
Д-р Ярослав Окуневскій, голова kneip-и, може бути, що хотячи дати пізнати п. Лаврівскому, що тут не місце на такі бесїди то на проґрами, взяв ся до річи знов з иншого боку, поставив ся на станови це интернаціональне. "Панове! — каже — що ми будемо о таких річах говорити? Я був в Африцї, видїв різних: і червоношкірих, і чорних, і білих, a всї они приняли одну мову (анґлійску) і з тим им добре. Хто знає, панове, чим ми будемо за сто лїт?. Чи будем Готентотами, Монголами або Татарами, аби нам було добре." На се відозвали ся голоси членів "Буковини": "Oгo! нам нье всьо равно!" Д-р Окуневскій опісля старав ся пояснити, як він то розумів, але ясности в цїлу ситуацію все-таки ввести не міг.
"Січовики" взагалї понизили себе. Деякі розмову свою з "Буковинцями" калїчили "язичієм", хоч "Буковинцї" консеквентно уживали мови россійскої від початку аж до кінця "кнайпи" і хоч "Січовиків" було три чи чотири рази більше.
На другій день в Canovasaal в середмістю відбули ся збори "Буковини". "Січовиків" явилось значне число. По части офіціяльній вибрано предсїдателем "кнайпи" д-ра Вол. Дудикевича. Він повитав "Січовиків", урадував ся згодою з "Січею", а по тім перейшов на справи в соймі. "Не поклонами — кричав він патетично — виборемо красшу будучність народови! В політицї силу становить не льояльність, не поклони митрополитам!" Потім голова "Січи" п. Лаврівскій заявив, що "Січовики" протестують против поступованя "трійцї" (?) посольскої. "Молодїж стоїть на ґрунтї національнім і на тім ґрунтї (?!) ми ["Сѣч" з "Буковиною"] порозуміти ся зможемо."
Що спонукало "Січовика" п. Іосифа Партицкого кінчити сей першій акт комедії ще дописію до "Червоної Руси" — я не в силї відгадати, тож і не беру ся відгадувати.
Отже такій був першій акт — як каже наш дописуватель — комедії, а ми скажемо упідленя себе руско-україньских радикалів. Але на тім не конець, наступив акт другій.
"Січовики" пп. Ив. Порубальсній і Яр. Бурачиньскій запросили письменно віденьских Русинів на нараду на день 18 н. ст. грудня, щоби ухвалене вотум недовірія "трійци" руских послів вийшло в досаднїйшій (sic!) формі, анїж вотум дане на "кнайпі" в Canovasaal.
І справдї нарада відбула ся. О тій нарадї доносить Fremdenblatt:
У Відни д. 18 грудня 1890.
"Деякі проживаючі у Відни радикальні Русини устроїли позавчера (18 н. ст. грудня) вечером в гостинници Штайнера при Lerchenfeldstrasse мітінґ Русинів, в котрім взяли участь сторонники різних фракцій руских. Межи присутними були: посол гофрат Ковальскій, гофрат Струміньскій, д-р Дудикевич, проводир москвофільских студентів з Галичини, а відтак по-найбільше студенти і они то на зборі верховодили. Збори відкрив студент Порубальскій. На предсїдателя, коли гофрат Ковальскій зрік ся вибору за-для свого віку, вибрано студента Гриневецкого. Яко референт фунґував студент Будзиновскій; він завзято виступив против становища занятого послом Романчуком, поставив внесенє що-до удїленя нагани послови Романчукови, а проклямованя руского права державного, дальше ревізії конституції і наковець подїлу Австрії на національні области в далеко-сягаючою автономією. О тім вивязала ся довша дебата, а бесїдники заявляли ся одні "за" a другі "против" галицкого порозуміня. Однакож гофрат Ковальскій замітив, що розвинута референтом проґрама не єсть на часї, руске право державне належить до будучности, а поки-що треба обмежитись лише на заявленє против Франції Романчука. Одна замітка д-ра Дудикевича в россійскім язицї спонукала гофрата Струміньского до запитаня: Кілько участників збору уживає россійского язика? — він хоч Русин, зовсїм не розуміє по россійски. На те піднеслось тілько небогато сторонників д-ра Дудикевича. Той послїдний внїс був резолюцію, що проживаючі у Відни Русини уважають поступок меншости клюбу зломанєм слова. Сю резолюцію відкинено, а принято резолюцію в дусї виводів гофрата Ковальского, до котрої прилучив ся також гофрат Струміньскій."
Наш дописуватель пише нам:
"Вчера 18 н. ст. грудня відбулась з иніціятиви деяких "Січовиків" приватна нарада на Lerchenfelderstrasse в реставрації Штайнеря. На зборах явили ся "Січовики", "Буковинцї", а з старших Русинів запрошені гофрат Ковальскій, гофрат Струміньскій, Янкевич і т. д. "Січовик" Будзиновскій (син бувшого управителя школи вправ у Львові) поставив внесенє, щоби зібрані запротестували против проґрами посла Романчука, a приняли єго проґраму, в котрій жадав для Русинів такого становища, яке має Угорщина. — Гофрат Ковальскій говорив довго і баламутно: не знати було, чи не узнає проґраму Романчука, чи узнає єї, — виразно заявив ся лише против того, що Романчук виголосив пpoґpaму, не порадившись Антоневича, Кулачковского і др. — Д-р Воєвідка був тої гадки, що молодїж не має судити поступків людей таких заслужених, як Романчук, — молодіж нехай ще учить ся. Молодїж може мати гадки радикальні, але нарід ще наскрізь консервативний. — Д-р Дудикевич промовляв рішучо за вотум недовірія послам народовцям. — Д-р М. Зобків вносив, щоби удати ся до посла Романчука і єму віддати полагодженє справи клкюбу руского. Приступлено до голосованя. Внесенє, щоби запротестувати против проґрами посла Романчука, упало, а запротестовано тілько против єго "поступованя" [побідили "гофрати"!] Над внесенєм д-ра Зобкова не могло навіть відбутись голосованє, бо настали крики, співи — предсїдатель дзвонив-дзвонив, а вкінци кинув дзвінком і так закінчили ся збори, скликані радикалами. Не потребую й додавати, що "радикали" і их друг сердечний Дудикевич вийшли дуже не доволені, перепавши з своїм вотум недовірія за цїлу проґраму посла Романчука. "Гофрати" дали им лиш лизнути протесту против "поведенія посла Романчука і єго товаришів-одномишленників..."
Отсе факти. Розбір сих фактів мусимо за-для недостачи місця відложити на другій раз.
При нагодї скажемо, що подібну исторію, як у Відни, заинавґурували також львівскі радикали-академики з академиками "обєдинителями" на комерсї, — але до спільного протесту не прийшло, бо розбилось — як довідуємось нинї з Kurjer-a — o "kastę kapłańską", котру радикали хотїли виелімінувати з проґрами, a "обєдинителї" на те не пристали. "Wszystko rozbiło się o klerykalizm młodzieży moskalofilskiej" — плаче Kurjer Lwowski, — але зараз і потїшуєсь: "jednako woź tak jedna i druga strona oświadczyła, że "każda z osobna protest założy..."
Шкода, що львівскі "радикали" не спровадили "гофратів" — тії були би лад зробили, такій як у Відни...
[Дѣло, 22.12.1890]
ІІІ.
Вчера представили ми на основі дописей з Відня і иншого матеріялу поступованє віденьских радикалів. Уже з дописи з Відня, описуючої хід збору з 18 н. ст. грудня в реставрації Штайнера, побачили наші читателї, що спілцї радикалів, обєдинителїв і шварцґельберів не пійшло на тім зборі так гладонько, як пійшло радикалам і обєдинителям попередно в Canovasaal нa "кнайпі" під командою В.Дудикевича. У Штайнера відозвав ся грімкій голос протесту против таких махінацій. Був то голос д-ра Воєвідки. В дописи з Відня уміщений вчера короткій зміст промови д-ра Воєвідки, — нинї-ж наведемо зміст тої промови після кореспонденції "Червоной Pyси":
"Послѣ того (по промовѣ гофрата Ковальского) выступилъ д-ръ Воєводка съ одобреніемъ дѣйствія Романчука и назвалъ его патріотическимъ. Такое заявленіе вызвало немедленно громкій протестъ со сторони участников вѣча. Въ дальшой своей рѣчи заявилъ г. Воєводка, що русскій народъ консервативный и для того одобряетъ програму Романчука. Впрочемъ русскіѣ жители Вѣдня не имѣютъ права вмѣшиватись въ дѣла Галичины; найменьше же призваны къ тому студенты, которыѣ должны сидѣти при книжцѣ. Содержаніе заключенного Романчукомъ соглашенія еще не извѣстно, для того слѣдуетъ выждати, а будущность покажетъ, що меньшинство (?) клуба поступило патріотически. Послѣ рѣчи г. Воеводки, перерываемой возгласами протеста и негодованія, произнесъ пространную рѣчъ д-ръ Дудикевичъ... " і т. д.
Можна сподївати ся, що зміст промови д-ра Воєвідки неточно поданий в "Черв. Руси", декуди може й невірно, aлe вже і з того, що подане, видко, що д-р Воєвідка — не пардонував! Се й мусїло дуже болїти радикально-шварцґельберо-обєдинительну компанію і ми зовсїм не дивуємо ся, що промову п. Воєвідки она переривала "возгласами протеста и негодованія".
Промова д-ра Воєвідки на зборі у Штайнера дня 18 грудня має велике значінє: то був протест всїх щиро- і здорово-мислячих Русинів против махінацій випливаючих з різних мотивів: з нерозуму, з зависти і з ненависти, — махінацій шкідних для справи рускої і компромітуючих Русь. Промова д-ра Воєвідки не була в силї запобігти консеквенції махінацій, т. є. ухвалї зібраних радикалів, шварцґельберів і обєдинителїв, але се річи не мішає, бо запавши ухвала коли кого може компромітувати, то нїкого иншого, як лише самих єї авторів.
По опівночи, коли вже нечистий перестав пакости робити мирови хрещеному а когут подав свій "возглас", скликана радикалами з "Січи" компанія у Штайнера ухвалила резолюцію гофрата Ковальского, котрої копію "президія віча (!) віденьских Русинів" зволила і нам надіслати. Резолюція звучить дословно так:
"Віче віденьских Русинів, котре відбуло ся дня 18 н. ст. грудня 1890 р., рішило заявити, що загал віденьских Русинів протестує против поведеня посла Романчука і єго товаришів одномишленників в рускім клюбі сойму галицкого.
Відень дня 20. XII. 1890.
Від президії віча віденьских Русинів.
Иван Гриневецкій ["Січовик"] предсїдатель віча. — Василь Павлюк, секретар. — Вл. О. Щавинскій [кореспондент "Черв. Руси"] член збору."
Отсе маєте той "документ историчний", то перше "вотум недовірія", якого удостоїв ся голова клюбу руского посол Романчук з своїми товарищами від т. зв. віча віденьских Русинів! Нема що казати: документ гідний навіть того, щоби зміст єго вибубнити на ринку в Куликові!
Пригляньмось трохи близше тому документови.
Насамперед не розуміємо, яким чином хвальна презідія називає збори у Штайнера — "вічем". "Віче" — то збір народу на поклик прилюдний, а не на особисті письменні запрошеня, в котрих виразно сказано, що той, хто нe викажесь запрошенєм, не має вступу. Се була лише приватна нарада, а на доказ того наводимо дословно текст літоґрафованого запрошеня на сю приватну нараду:
"Маємо честь запросити Вас на приватну нараду віденьских Русинів, котра відбудеся в Четвер д. 18 Грудня с. р. о год. 7. вечером. Місце збору: VII. Bezirk, Lerchenfelderstrasse 45 Steiner's Bierhalle. — З поважанєм: Иван Порубальскій, Яр. Бурачиньскій д-ранди медицини. NB. Вступ дозволений лиш зa оказанєм запросин."
Коли отже в самім запрошеню иніціяторів сказано чорно на білім, що се приватна нарада і що Русинови без запросин вступ не дозволений, — та яким же правом президія сю приватну нараду називає вічем? Чи то годить ся і як се назвати, — лишаємо осудови кождого правду любячого чоловіка. Президії ходило очевидно о те, щоби ухвалу приватної компанії в Steiner’s Bierhalle вишрубувати до значіня vox populi, — ось, мовляв, "віче рішило"... Хиба тому нїби-то "віче", що у Штайнера були два гофрати? — Mи вже й не знаємо, як се толкувати.
Будь що-будь сходини у Штайнера не були "вічем", отже не розуміємо дальше, яким правом презідія може говорити о "загалї віденьских Русинів". Шкода, що з письма президії не можемо дізнати ся, з кілько участників складало ся "віче" і чи оно мало мандат промовляти за "загал Русинів віденьских"?
Дальше мусимо висказати своє здивованє, длячого презідія свій "документ" устилізувала так ляконічно, не подала єсли вже не ходу наради, то бодай мотивів ухвали. Дивує нас се тим більше, що ухвалено внесенє гофрата Ковальского, котре потім апробував і гофрат Струміньскій, отже не могло обійтись без того, щоби внесенє не було зачинало ся формулкою бюрократичною від слів: "зваживши, що..." або "понеже..."! Все те було би дуже цїкаве, бо з такого документу урядового довідались би ми були автентично: що думав радикал Будзиновскій? що гофрат Ковальскій? що д-р Воєвідка? що обєдинитель д-р В.Дудикевич? Бо з "Червоной Руси" довідуємо ся, що н. пр. д-р Дудикевич в своїй "пространной" річи "опредѣлилъ становище галицкой Руси изъ исторической точки зрѣнія" в той cпoсіб, що поручав зібраній у Штайнера компанії "русскій народъ такъ воспитивати, щоби въ немъ розбудити сознаніе одноплеменности (?!)" а тогдї "не сдѣлаетъ ничего правительство, даже и тогда, когда би насъ назвали гохферретерами..." Але ж годї, стало ся! мусимо вдоволяти ся і тим ляконічним письмом презідії — a перейдїм до найважнїйшої в документї річи — до самого протесту.
Против чого "віче" протестує в имени "загалу" Русинів віденьских? — "Против поведеня посла Романчука і єго товаришів-одномишленників в рускім клюбі сойму галицкого". Ось се, бачите, квінтесенція сполучених умів-розумів радикального, гофратівского і обєдинительного!
А як же-ж то посол Романчук і єго одномишленники "поводили ся" в клюбі? чи були може нечемні супротив своїх товаришів не-одномишленників? чи може не приходили на засїданя? чи що? — про те з документу презідії "віча" нїхто не довідаєсь, — се, видко, секрет віденьского "віча", а публика нехай собі думає, що хоче.
Але-ж бо і то питанє: чи — кромі членів клюбу соймового — має хто небудь другій право протестувати против "поведеня посла в клюбі"? На те відповідь рішуча: такого права не сміє мати нїхто другій кромі членів клюбу. Тую річ, так яснy і просту, чей же вже повинні були второпати наново гофрати!
Инша річ: поведенє посла в соймі. О тім кождий має право забрати голос і годитись або не годитись, хвалити або ганити. В конкретнім случаю, за-для чого зібралось тото сфальсифіковане "віче" в Steinari в Bierhalle у Відни, то була нова ситуація, витворена проголошенєм устами посла Романчука національної і політичної проґрами в соймі. І як же-ж "віче" осудило тоту проґраму, або инчими словами поведенє посла Романчука в соймі? Против проґрами, взглядно против акції чи поведеня посла Романчука в соймі — "вічe" не запротестувало, а коли внесеня ставлені в тім напрямі відкинуло, то тим самим одобрило проґраму і поведенє посла Романчука.
Коли хто сю річ инакше хотїв би розуміти, то допускав би ся хиба сожалїня гідного самодурства.
Так, сказати правду, комічна, але при при тім і нужденно, скінчила ся акція руско-україньскої партії радикальної у Відни, вимірена против народовцїв. Цїла тота акція почавши від першої кнайпи "Січовиків" з "Буковинцями" в реставрації Höllrigl-a аж до приватної наради в Steiner-a Bierhalle в товаристві ще третього чинника політичного — то чорна карта в исторiї "Січовиків" віденьских. На тій картї записано:
"В "Січи" заверховодили радикали і здоптали ногами добру традицію славної "Січи" віденьскої. В хвили, коли посол Романчук прилюдно проголосив проґраму національну галицкої Руси, тоту проґраму, котра все була на прапорі "Січи", — "Січовики"-радикали як-раз тогдї подали руку ворогови тої проґрами — і "Січ" перший раз на власних ногах не стояла твердо. Тому й не диво, що нїкій гофрат потребував лише дмухнути, a "Січовики"-радикали перевернули ся. І бисть посрамленіє веліє..."
Дай Боже, щоби на будуще в історії "Січовиків" таких карт більше не бувало...
___
А тепер може би побачити: що дїють львівскі наші радикали? Що они дїють, о тім можемо почути з будки Kurjer-a Lwowsk-ого, з-відки, від часу проголошена послом Романчуком проґрами в соймі, роздаєсь голос радикальний дуже зично. "Kurjer" тепер — то щось нїби експозитура "Народа", а що виходить що дня, то експозитура має vor навіть перед самим настоящим орґаном "руско-україньскої партії радикальної".
Він нам н. пр. сегодня приносить информацію, що посол д-р Окуневскій до нїякого вже клюбу руского не вступить, — він нам принїс вчера і докладне справозданє об тім, що дїє молодїж радикальна у Львові, як она — fermentuje. Поки-що наводимо справозданє в того fermentu в дословнім перекладї з Kurjer-a:
"Сими днями (19 і 20 с. м.) відбув ся у Львові комерс товарискій, на котрім подібно як у Відни настало зближенє академічної молодежи рускої, а именно партії радикальної українофільскої і москалефільскої.
Зближенє се було наслїдком послїдних подїй в соймі, як також проґрам і маніфестів зі сторони князїв церкви і народовцїв.
Иніціятива вийшла зі сторони молодежи москалефільскої, котрій дуже залежало на запротестованю против поступованя Романчука і товаришів спільно з радикальною молодежію, і то як-раз було предметом і цїлею комерсу. Молодїж москалефільска протестовала головно против нарушеня солідарности клюбової, против поступованя Романчука і товаришів супротив других членів клюбу руского, але не против caмих засад виголошених в проґрамі Poманчука і товаришів, та против самої умови з правительством, і длятого то, на погляд молодежи москалефільскої, спільний протест повинен бути загальниковий, опертий радше на фразеольоґії, як на означених засадах. Молодїж радикальна, противно, виступила головно против самих засад проґрами Романчука і товаришів та против самої умови народовцїв з правительством і була тої гадки, що в протестї треба конче оперти ся на ясно означених засадах, що голословний і зaгaльниковий протест не має нїякого значіня, бо важнїйша річ, длячого хтось противить ся чомусь, анїж те, що він взагалї противить ся. Опісля подала радикальна молодїж проєкт протесту, котрого зміст коротко такій:
Молодїж руска протестує против програми Романчука і товаришів, а змушує єї до того почутє обовязків горожаньских і та обставина, що Романчук виголосив проґраму в имени цїлої суспільности рускої, a проґрама та противиться передовсїм интересам селяньским. Романчук і товариші обіцюють підпирати правительство і піддержувати єго в борбі з елементами опозиційними, значить, що стають ся партією правительственною, і тому не можуть бути пружистим і независимим виразом потреб народу, на кождім кроцї дуже наглячих і вимагаючих енергічної оборони.
По друге: проґрама Романчука і товаришів мішає до політики справи язикові, етноґрафічні і реліґійні, а через то підкопує солідарність межи Русинами, розбуджує антаґонізми реліґійні і загрожує свободї мисли і переконань.
По третє: проґрама Романчука і товаришів єсть на-скрізь клерикальна і віддає керму політики в руки князїв церкви і касти священичої, котра, як учить исторія, була завсїгди противна правдивому поступови і правдивій просвітї та визискувала своє становище дуже часто в интересї єрархічнім.
По четверте: проґрама Романчука і товаришів єсть на-скрізь сервілістична і реакційна, бо умавляти ся о мандати посольскі і в заміну за то обіцювати прихильність "деяким сферам", не питаючись волї народу, то значить, забувати о найголовнїйших засадах конституції і автономізму, а в народї прибивати чувства горожаньскі.
По пяте: здобутки Романчука і товаришів для прав язика руского суть дрібні і непевні, а крім того добуті в спосіб покірний і негідний, бо то, чого сам нарід не виборе, може бути легко в кождій хвили відобране і длятого становище опозиційне єсть для Русинів одиноко відповідне.
Над тим проєктом протесту вивязала ся жива і довга дискусія. І одна і друга сторона виповідала отверто свої переконаня. Межи радикальною молодежію показала ся більша одностайність переконань і стремлень, анїж межи молодежію москалефільскою; з другої-ж сторони проявила ся натурально величезна різниця в поглядах і змаганях суспільних і культурних, поминувши вже різницю в поглядах язикових і етноґрафічних. Радикальна молодїж виступила з засадами чисто-поступовими і радикальними, москалефільска же з засадами консервативними, хоч декотрі одиницї своїми переконанями зближали ся до радикалів. Через те до заложеня спільного протесту не прийшло, бо молодїж москалефільска рішучо спротивляла ся третій точцї проєкту (антіклерикалізм) і більша часть єї признала ся до засад клерикальних; молодїж же радикальна не могла згодити ся на вичеркненє тої точки.
На всї инші точки проєкту згодила ся молодїж москалефільска; так отже розбило ся о клерикалізм молодежи москалефільскої. Однакож як одна так і друга сторона заявила, що кожда окремо протест заложить. То зближенє єсть вельми характеристичне і гідне уваги, тим більше, що межи одною а другою стороною не було доси нїяких зносин.
[Дѣло, 23.12.1890]
23.12.1890