Польський полїтичний табор у Галичинї представляє тепер видовище таке характеристичне для польської полїтики в українській справі, що не можна його полишити без належної уваги.
Як відомо, польська національна полїтика супроти українського народу опираєть ся на основі національної солїдарности в соймі й парляментї. В парляментї солїдарність сю репрезентує польське коло в соймі т зв. коло соймове, яке обнимає не тільки всїх польських послів до сойму, але також членів польського парляментарного кола, бо польська полїтика все ще стоїть на тім що польська парляментарна репрезентация є делєґациєю польської части сойму.
І ось лєґальна репрезентация того звязаного національною солїдарністю польського полїтичного табору при участи найвисших репрезентантів краєвої державної й автономічної власти, які також є мужами довіря польського полїтичного табору, заключає з лєґальною репрезентациїю нашого народу компроміс в справі виборчої реформи до галицького сойму, а покликана тим соймом до веденя справи комісия компроміс той ратифікує. Щож тепер? Здавалось-би, що тепер уже поборені основні трудности, що на будуче нема вже місця на спори поза основами компромісу, що хиба ще тільки в межах тих основ можуть виринути дрібнїйші ріжницї думок щодо підрядних подробиць. Так говорить не тільки льоґіка, — так наказує також понятє чести, котре, як у приватнім так і в публичнім житю вимагає під загрозою інфамії додержаня сьвідомо заключеної умови.
Одначе стало ся инакше. В хвилї офіцияльного ратифікованя компромісу соймовою комісиєю для виборчої реформи з-під національної солїдарности польського полїтичного табору виломлюють ся дві могучі ґрупи, — подоляки і вшехполяки, — які виступають як репрезентанти польської меншости Східної Галичини і розпочинають акцию проти компромісу, акцию, яка прибирає що раз ширші розміри. За вічами в столици йдуть віча по провінциї, вкінцї ті панове не вдоволяють ся скликуванєм зборів виборцїв великої земельної власности і міст, отже своїх польських виборцїв, — але ті з них, що завдяки виборчому тероризмови і виборчим шахрайствам польської полїтичної адмінїстрациї загарбали мандати в українських округах сїльських громад, починають відомим способом аранжувати „виборчі збори“ (читай : збори старостинських наганячів і креатур) в „своїх“ округах, щоби в імени українського населеня тих округів протестувати проти компромісу.
Розуміємо психольоґію тих панів. Компроміс має між иншим за цїль перевести бодай в части розмеженє національного стану посїданя і тимсамим унеможливити здобуванє українських мандатів елєментам ворожим українському народови. Отже тим панам, котрі доси послували з українських округів, усуваєть ся ґрунт зпід ніг, і тому вони заходять ся протестувати. Але всетаки щоби мандатові інтереси були висші над прінціп національної солїдарности ? !
Отже питаємо репрезентантів польського полїтичного табору, що се має значити, те войованє проти компромісу, ті напасти на як найлєґальнїйше заключувану умову, ті погрози зірваня заключеної умови, зірваня — яке навіть в найдрібнїйших приватних справах вважаєть ся інфамією ? !
І питаємо далї, що сказав би польський полїтичний табор, коли-б подібна аґітация проти компромісу вийшла з українського полїтичного табору; репрезентованого тими, що як лєґальна репрезентация того табору заключили компроміс?! В яких найріжнороднійших, в безмірнім обуреню себе взаїмно лїцитуючих фразах лунав би тодї з польської сторони клич про „bizantyjskie wiaryłomstwo“ і про те, що „niema z kim mówić“ в українськім таборі! Чи маємо все те приложити до польської сторони?!
А при тім — хто се ті панове, що піднимають ті протести проти компромісу? Ґрупа східно галицьких дїдичів, що завдяки колишньому завойованю руських земель Польщею розсїли ся на споконвічній руській землї і живуть робочим потом руського народу, — представники польської бюрократиї, що живе податковою кервавицею руської народної маси ! І ті панове, замість дбати про добрі сусїдські відносини з окружаючим їх руським народним морем, сьміють виступати проти того, що наш нарід має осягнути вкінцї хоч дрібку правно публичної рівноправности. Справдї велику віру в свою терпеливість виробив у них наш нарід, коли вони зважують ся на щось подібного !
Та коли польські дїдичі й польська бюрократия на нашій земли протестують проти тої дрібки прав, які має нам принести виборча реформа, то наш нарід на численних вічах і зборах повинен сказати також своє слово. А в тих округах, в яких українські мандати загарбали кандидати „Rad-и narodow-ої“, наш нарід повинен піднести голосне й рішуче домаганє, щоб вони не важили ся виступати проти компромісу в справі виборчої реформи.
Треба тим панам пригадати, що й найбільша терпеливість може скінчити ся !
