Антикорупція: споряджайте кулю

Україна нарешті дістала антикорупційного прокурора. Новостворений правоохоронний орган очолив 30-річний вихідець зі Львова Назар Холодницький, який донедавна працював першим заступником прокурора у номінальній кримській прокуратурі. У фіналі Холодницький випередив Максима Грищука — прокурора, який має досвід бойових дій на Донбасі. Незважаючи на те, що якийсь місяць тому здискредитована ГПУ всіляко намагалася хвалитися бійцем Максимом, для генпрокурора Віктора Шокіна така кандидатура, вочевидь, виявилася занадто сміливою.

 

Тож тепер можна вважати, що роботу Національного антикорупційного бюро розблоковано, адже НАБУ нерозривно пов'язане зі спецпрокуром. Загалом, окрім НАБУ та антикорупційної прокуратури, в нас з'явиться ще один орган для боротьби з цим неподобством — Національна аґенція з питань запобігання корупції. Все як завжди. Якщо поборять корупцію — у перемоги виявиться багато батьків, якщо програють і цей бій — поразка традиційно осиротіє.

 

Чи не занадто багато в нас «антикорупціонерів»? Яким чином відбуваються конкурси на посади в цих органах — і, зокрема, антикорупційній прокуратурі? Чому влада перехопила риторику «єдиноросів» щодо «іноземних агентів»? На питання «Z» відповідає виконавчий директор Transparency International Україна, учасник Реанімаційного пакету реформ Олексій Хмара.

 

Саме панові Хмарі належить аналогія з кулею. На щастя, можемо спокійно видихнути: йдеться не про вогнепальну кулю — і є шанси, що до цього таки не дійде.

 

Олексій ХМАРА:

 

ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ ПОДРІБНІЛА. А ЩО ЛИШИЛОСЯ — ПІДХОПИЛА НОВА ВЛАДА

 

 

– Протягом конкурсу з відбору антикорупційного прокурора дискусія точилася щодо двох кандидатур — Романа Говди та Віталія Каська. Проте ні один, ні інший не увійшов до номінаційного списку комісії. Чи такий результат був для вас несподіванкою?

 

– Насправді для мене було очікувано, що фінальний відбір не пройдуть ані Касько, ні Говда. Інакше генпрокурора Віктора Шокіна поставили би перед надзвичайно складним вибором. Не професійним, а політичним. Якби він підтримав Каська, то розписався би в тому, що не підтримує власну команду в ГПУ, своїх друзів, в тому числі й корупціонерів. Для прокурора це було неприпустимим. Якби ж він підтримав Говду, то показав би всьому суспільству, що блокує реформу прокуратури та антикорупційну реформу. Вирішили запропонувати альтернативні кандидатури, аби не ставити Шокіна в такі умови.

 

– Саме Говда був фаворитом влади?

 

– Саме Говда. Його проштовхували всі члени конкурсної комісії від прокуратури — спочатку четверо, а потім двоє членів комісії від ГПУ, а також кілька осіб, котрі ввійшли у журі за квотою Блоку Порошенка. Для того, щоб ухвалити рішення, вистачало семи голосів. Говда був абсолютно реальним кандидатом. На щастя, завдяки медіа-резонансу його змогли «збити» на голосуванні.

 

– Коли наступив переломний момент і стало очевидно, що Говда «збитий»?

 

– Тоді, коли європейці сказали, що не даватимуть гроші на реформу прокуратури, якщо комісія й надалі демонструватиме такі підходи. Про це прямо сказали Порошенку і Шокіну. Тоді влада погодилася змінити двох представників від ГПУ із «прокурорських» на громадських. Хоча спочатку вимагали заміни чотирьох.

 

– Як ви оцінюєте постать Назара Холодницького?

 

– Він має і плюси, і мінуси. Серед плюсів варто відзначити його молодість і достатню професійність: він уже працював у прокуратурі, знає цю роботу, вміє організувати справу.

 

Мінус — його пов’язують із колишнім заступником генпрокурора Миколою Голомшею, бо саме при Голомші він доволі швидко зробив свою кар’єру, почавши із рядового прокурора у одному з районів Києва, а далі – до посади помічника генпрокурора, і вище, вище. Так швидко не буває. Або ти маєш родичів, або маєш неформальні контакти, які сприяють такій швидкій кар’єрі. Голомша зараз не при посаді, тому навряд чи зможе впливати на роботу Холодницького. Втім, при Голомші працювали й інші люди, котрі сьогодні залишаються у прокуратурі. Тому наскільки Холодницький незалежний прокурор – покаже час. Навіть якщо він і має залежність від певних людей чи впливів — насправді є всі важелі проявити свою незалежність і показати себе достойним керівником Антикорупційної прокуратури.

 

– Ще казали про вплив Гайсинського.

 

– Гадаю, вплив Гайсинського якраз мінімальний. Період, протягом якого вони працювали поруч, тривав якихось півроку. Тобто відповідь на питання може бути: і так, і ні. Це ні про що не говорить.

 

Сподіваймося, Холодницький витримає тиск важковаговиків

 

– Низка активістів пропонує, аби Холодницький узяв до себе в команду іншого фіналіста — Максима Грищука. Хіба він має такі повноваження? Адже заступників антикорупційного прокурора нібито має обирати та сама конкурсна комісія (у п'ятницю Грищука таки затвердили першим заступником Холодницького, — "Z").

 

– Все вірно. Антикорупційна прокуратура матиме 11 співробітників, починаючи від керівника та заступників, і до керівників напрямків. Усіх обиратиме конкурсна комісія. Втім, новопризначений прокурор міг би продемонструвати жест відкритості і запропонувати супернику місце. Міг би закликати комісію затвердити колегу на посаді. Якби Грищук погодився — мали би хорошу зв’язку.

 

– Фігура антикорупційного прокурора нерозривно пов’язана з діяльністю Національного антикорупційного бюро. Та невже не могло бути просто бюро? Для чого вигадали ще й прокурора?

 

– Згідно з Конституцією та Кримінальним процесуальним кодексом, слідство в Україні курує лише прокурор. В Основному законі є цілий розділ про прокуратуру, і там чітко прописано всі функції. Коли ухвалювали закон про НАБУ, цю норму не могли обійти. Тому вирішили піти на компромісний варіант — створити незалежну, або спеціальну антикорупційну прокуратуру, в якій були би абсолютно нові люди, і які би допомагали НАБУ. Втім, у парламенті цю колізію використали як можливість узалежнити антикорупційні органи. Перед фінальним голосуванням депутати — а йдеться про депутатів від Блоку Порошенка — переписали законопроект таким чином, щоб антикорупційна прокуратура була якомога більш залежною від ГПУ.

 

– Що Ви можете сказати про Артема Ситника, директора НАБУ? Як і Ви, Ситник тривалий час працював у Кіровограді — може, ви там перетиналися?

 

– Ми не були знайомі до призначення Ситника директором Антикорупційного бюро, і нам не випадало перетинатися в Кіровограді. Нині я є членом ради громадського контролю Антикорупційного бюро (раду формували на відкритому онлайн-конкурсі), яка стежить за роботою бюро, в тому числі й за роботою пана Ситника. Крім того, я також входжу до складу конкурсної комісії з відбору персоналу НАБУ. Тому ми час від часу бачимося, але це ділові взаємини, як у людей, які працюють в одній сфері, але мають різні завдання. Наше завдання — контролювати.

 

– Чому так довго формується Антикорупційне бюро?

 

– Є низка причин. Багато часу займають самі конкурси. Один відбір триває щонайменше три місяці. Конкурс на антикорупційного прокурора був доволі швидким — два з половиною місяці. А перед тим прокуратура ще три місяці нічого не робила для того, аби цей відбір провести. Можу сказати як член конкурсної комісії НАБУ: ми пропустили через себе 2400 кандидатів на посади детективів – а в підсумку визначили 70 кандидатур, котрі стали детективами. Ми мали перевірити всі пакети документів, організувати тестування на знання законодавства та визначення здібностей, відбути співбесіду, організувати спостереження за цими людьми вже в певній роботі. Це складне завдання, і робота тривала півроку. Вже восени Антикорупційне бюро було готовим до роботи – але довелося чекати антикорупційного прокурора, який мав би координувати слідство. Маю надію, що прокурор швидко включиться у процес, і сподіваюся, що до кінця року вже будуть перші кримінальні справи.

 

Холодницький і Ситник: не конкуренти, а партнери

 

– На першому етапі відбору планувалося обрати 100 детективів. Чому набрали 70? Надто слабкі кандидатури?

 

– Перша причина — економія коштів. Для того, аби запустити бюро, було достатньо 40 осіб на перші півроку, а далі планувалося добирати людей. Ми вирішили відібрати 70 детективів, щоби мати резерв. У НАБУ зекономлені кошти вирішили вкласти в інфраструктуру, і це правильно, бо в них не було навіть комп’ютерів. Якщо людина є на посаді, але вона не має змоги робити свою роботу, — це марне витрачання коштів. Ще одна причина — ми схилилися до варіанту з поетапним відбором детективів, щоби в кілька хвиль дати змогу проявитися всім можливим кандидатам. Наразі оголошено другий етап — і я бачу, що подаються не менш сильні, а в багатьох випадках і сильніші, кандидати, ніж раніше. Люди вже зрозуміли, для чого створюється бюро, як проводяться конкурси,  — і тепер у бюро почали йти не лише патріотичні та молоді кадри, а й досвідчені, з добрим рівнем компетенції.

 

– Отже, маємо три нові «антикорупційні» інституції — НАБУ, Антикорупційну прокуратуру, а ще Національну агенцію з питань запобігання корупції. Ще з часів Кравчука пам’ятаємо приказку: хочеш «забалакати» проблему — створи комісію. Чи справді Україні потрібні аж три профільні органи для боротьби з корупцією?

 

– Насправді їх не багато. Антикорупційне бюро перебирає на себе функції із трьох структур — СБУ, ГПУ та УБОЗу. Відтепер СБУ займатиметься винятково боротьбою з тероризмом, питаннями національної безпеки, контррозвідкою. Все, що стосувалося боротьби з корупцією у її діяльності, — відпадає. У Генпрокуратурі просто створюється новий департамент — Спеціалізована антикорупційна прокуратура – і це не є велика структура. УБОЗ ліквідовується. Тобто весь «репресивний блок» у питання боротьби з корупцією переходить до НАБУ. Бюро «заточене» під високопосадових корупціонерів: суддів, прокурорів, депутатів, міністрів, президентів, міністрів. А спецпрокуратура йому просто допомагатиме.

 

Другий орган, який у нас з’являється, — Антикорупційне агентство. На відміну від бюро, це буде «добрий поліцейський». Його функція — запобігати. Не давати чиновникам навіть можливості ставати корупціонерами. Ця робота потребує створення нового органу. Якби таку функцію поклали на НАБУ, то там би не впоралися. Ми ж усі чекаємо від бюро «перших посадок», правда? Сфера діяльності НАБУ — топ-корупціонери. За приблизними підрахунками, йдеться про 5 тисяч осіб [котрі за посадою входять у поле розслідувань НАБУ]. А всіх чиновників в Україні — кількасот тисяч, майже мільйон. За їхньою роботою і стежитиме НАЗК.

 

Я детальніше зупинюся на основних завданнях агенції.

 

По-перше, НАЗК займатиметься збором, обліком і перевіркою декларацій усіх українських чиновників. Починаючи із квітня наступного року, держслужбовці подаватимуть свої декларації в електронній формі через інтернет. Ці декларації автоматично звірятимуться з реєстрами і базами даних. Якщо система побачить певні невідповідності, вона сама просигналізує членам агентства про те, що до цієї декларації, до цієї людини треба ретельніше придивитися. Згідно зі змінами до законодавства, за неправдиву інформацію в декларації передбачено ув’язнення терміном у два роки.

По-друге, агенція вестиме спеціальний реєстр корупціонерів. Особа, котра потрапила у реєстр, буде позбавлена можливості обіймати посади протягом певного часу, а якщо йдеться про організацію чи компанію (бо реєстр поширюватиметься і на юридичних осіб) – вони не зможуть брати участь у тендерах чи державних операціях.

По-третє, НАЗК запобігатиме конфлікту інтересів. Це великий пласт роботи, адже в нас чиновники чи не кожне п’яте рішення ухвалюють із конфліктом інтересів.

По-четверте, координація у розробці органами влади антикорупційних планів. По суті, це план зниження внутрішніх корупційних ризиків. Державний орган муситиме ретельно описати, в чому трапляються прояви корупції, й розробити спосіб боротьби з ними. Якщо в державної компанії не буде нормальної антикорупційної програми — її не пустять до тендерів.

По-п’яте, агентство займатиметься роз’ясненням антикорупційного — доволі складного — законодавства і працюватиме з людьми, територіями, організаціями, органами влади.

По-шосте, стеження за фінансуванням партій. Політичні партії муситимуть звітувати про свої витрати і забезпечити прозорість фінансів. Їх просіють через сито доброчесності, щоби вони фінансувалися лише тими особами, котрі відповідають необхідним критеріям (влітку наступного року партії починають фінансуватися з бюджету, але при цьому вони матимуть право збирати кошти серед прихильників, — «Z»). Українські партії — це прекрасний механізм для відмивання грошей олігархами. Якщо НАЗК добре впорається з роботою, зможемо нарешті позбутися впливу олігархів на партії.

 

У антикорупційного агентства буде і низка інших повноважень. Тобто це справді важливий і потужний орган.

 

Засідання конкурсної комісії з обрання членів НАЗК

 

– Чому загальмувався конкурс із відбору членів НАЗК? У чому перепони?

 

– Перепон було багато. Спочатку сформували абсолютно ручну конкурсну комісію, в якій були люди Яценюка. Якби вони обрали членів НАЗК, то про жодне запобігання корупції би не йшлося. Одна рука робить, а інша — заборонятиме? Під тиском громадських організацій, а також партнерів зі США та ЄС, вдалося сформувати нову комісію. За цим втратили три місяці. Пізніше довелося витратити багато часу на визначення критеріїв відбору, а також спецперевірку фіналістів.

 

– На останньому засіданні, хоч і дійшло до голосування за членів НАЗК, але комісії не вдалося наповнити склад агентства. Що далі?

 

– Дійсно, проголосували за Віктора Чумака, а ще за Олександра Скопича. Скопич — заступник голови Державного агентства з питань держслужби. При цім його безпосередній керівник, Костянтин Ващенко, є членом комісії. У всіх цивілізованих країнах він би утримався при голосуванні за підлеглого, бо це конфлікт інтересів, натомість саме його голос дозволив Скопичу набрати достатньо підтримки для обрання членом НАЗК. Це підстава для потенційного оскарження конкурсу в суді.

 

– Він, очевидно, представлятиме інтереси Яценюка?

 

– До речі, ще один претендент на входження у НАЗК, Наталія Корчак, — професор із Чернівців, яка свого часу навчала Арсенія Яценюка. Якби її обрали членом агентства, Яценюк мав би вже два голоси із трьох. Загалом у НАЗК має бути п’ять членів, але наразі для укомплектування агентства не вистачає голосів. Комісія взяла паузу на тиждень, щоб обміркувати ситуацію, визначити потенціал для обрання кандидатів. Трьох членів НАЗК достатньо для кворуму, але я сподіваюся, що виберуть хоча б чотирьох. Хочеться також вірити, що вони будуть незалежними. Все в руках членів комісії. Наскільки я розумію ситуацію, — в руках членів комісії від уряду.

 

– Було помітно, що на засіданнях конкурсних комісій представники, делеговані владою, вступали в конфлікт із членами громадських організацій. Іноді це нагадувало риторику якогось «єдинороса», який скаржиться на «іноземних агентів» і «руку Заходу». Чи справді «третій сектор» був представником інтересів США та ЄС у роботі комісій?

 

– Якщо ви прочитаєте документи, котрі підписала Україна з Євросоюзом, Світовим банком, МВФ, то побачите чіткий перелік зобов’язань, котрі ми на себе взяли як держава. Там визначено конкретні дати. Згідно з графіком, Україна мусить провести низку інституційних і правових реформ: зокрема, створити Антикорупційне бюро, гарантувати його незалежність, створити НАЗК, відкрити реєстри, розкривати кінцевих бенефіціарів. Це не наші вигадки, і це не наші підписи: під документами стоять підписи українських керівників. Нам відповідають, що ми діємо в інтересах чужих країн. Це смішно. Ми діємо в інтересах своєї держави і вважаємо, що саме ті реформи, котрі викладені у згаданих угодах, є вкрай потрібними Україні.

 

Звинувачення, що ми працюємо в інтересах американців чи європейців, безпідставні. Просто ми маємо певну репутацію і досвід роботи. Завдяки цьому нам довіряють більше, ніж владі. Коли говорять президент, прем’єр чи спікер парламенту — вони згадують лише плюси. Ми говоримо про плюси і мінуси. Це не свідчить про те, що в нас є якісь кращі зв’язки — просто ми даємо об’єктивнішу картинку. Водночас, коли ми спілкуємося з людьми, котрі мають вплив на українську владу, то просимо: «Якщо говоритимете з українськими чиновниками, пам’ятайте про таке й таке» — ми називаємо больові точки системи влади. Це можна сприймати, ніби ми «стукаємо» на державу, лаємо свою країну і проштовхуємо інтереси «грошових мішків» з-за кордону. Насправді ми намагаємося достукатися до української влади через осіб, які мають на неї вплив. Це не чийсь інтерес — а інтерес нашої держави.

 

– Чому, на вашу думку, Порошенко досі тримає Шокіна генпрокурором?

 

– У своєму недавньому інтерв’ю Віталій Касько заявив, що генеральний прокурор проводить надто багато часу на Банковій у президента. І це справді так. Для будь-якого президента, як би він не називався, важливо панувати над ситуацією. Глава держави не має багато повноважень: він обмежений Конституцією. Президент може зберігати вплив через «репресивний блок». Поки він має свого генпрокурора, може, по-перше, лякати опонентів, по-друге, впливати на антикорупційного прокурора, а через нього — на Антикорупційне бюро, і робити безтурботне майбутнє для власного оточення. Бо абсолютно не секрет, що в [оточенні президента] такі корупціонери є. Знаємо медіа-скандали про Кононенка, Березенка та інших «гаманців». По суті, це клієнти Антикорупційного бюро. Але, якщо ти контролюєш прокуратуру хоча б частково, — це вже якісь гарантії спокою. Крім того, поки в нас пертурбації з реформуванням прокуратури, є хороша нагода «намутити» собі щось у каламутній воді.

 

Протест «іноземних агентів»

 

– На якому рівні зараз найбільше корупції в Україні? Олекса Шалайський пише, що тендери відчутно очистилися. А де ж є найбільші проблеми? Наскільки вагомою є політична корупція?

 

 – Щодо тендерів, це правда.

 

Менше корупції стало в стосунках між державою і бізнесом завдяки дерегуляції та запровадженню електронних сервісів, котрі дозволяють уникнути прямого контакту між підприємцем і бюрократом. Постійні скандали, котрі спалахують довкола «фіскалів», змушують їх триматися певних рамок пристойності.

 

Побутової, дрібної корупції — менше не стало. У «жеках», лікарнях, школах, як і раніше, збирають «благодійні внески».

 

У нас з’явилася величезна рана — це український Донбас біля окупованого Донбасу. Там не працюють правила, кордон перенесли, і правила виживання побудовані на корупції.

 

А щодо політичної корупції — просто змінилися бенефіціари. Значний сектор забрали у Фірташа, тепер цей сектор ніби мав би працювати на інтереси держави. А подивіться, хто ним керує. Керує Микола Мартиненко, найближчий друг прем’єра. Енергетичні холдинги, котрі позбавили впливів Ахметова, мали би працювати на інтереси держави. Подивіться, хто керує. Керує Ігор Кононенко, найліпший друг президента. Ці люди представляють нову владу, не стару. На рівні політичної корупції багато чого щезло, але те, що лишилося, підібрали особи, близькі до нинішньої влади.

 

– Як ви гадаєте, що підштовхнуло Мартиненка написати заяву про складення депутатських повноважень? І чи варто чекати подібного кроку від Кононенка?

 

– Це не рішення Мартиненка скласти мандат. Просто, Яценюк як досвідчений політик вирішив скидати баласт. Уявіть собі повітряну кулю, котра намагається пройти понад горами. Куля пливе у небі, але вона дірява, з неї починає виходити газ: ремонтом кулі ніхто не переймався. За якийсь час вона починає знижуватися, навіть падати, і стає очевидно, що не вдасться оминути гори. І тоді штурман починає скидати зайвий баласт. Зайвим балансом, на думку Яценюка, є його оточення, наприклад, один зі спонсорів — пан Мартиненко. Виявилося, що найпростіше — написати заяву і піти.

 

Наскільки я розумію, рішення щодо Мартиненка супроводжувалася певними гарантіями з боку президента щодо відсутності кримінальних справ проти нього. Грубо кажучи, це «договірняк» між першими особами, які вирішили, що Мартиненка слід просто прибрати з поля зору, аби «не мозолив очі».

 

Щодо Кононенка, то нічого подібного чекати не варто. Поки у президента є виграшні карти і є бодай один козир, він його використовуватиме. Якщо подібна проблема виникне і в президента, тоді він теж почне викидати баласт зі своєї підбитої кулі.

 

Але правильно було би, по-перше, спорядити хорошу кулю, а по-друге, — не кидати в неї всіляке, перепрошую, лайно.

 

Розмовляв Володимир Семків

 

04.12.2015