Василь Олександрович Барвінський

Кандидати в депутати обласної Ради депутатів трудящих

В кімнаті було затишно і тепло. Від лампи з синюватим абажуром, що стояла поруч рояля, на клавіши точилося приємне світло. В самій же кімнаті панувала півтемрява.

В глибокому, зручному кріслі сидів невеличкий хлопчик. Він невідривно дивився на жінку, що сиділа біля рояля і грала. Могутні і величні звуки бетховенської сонати — урочистої і натхненної — заповнили кімнату.

Зосередженими очима дивився син на матір. Звуки прекрасної музики, здавалося, підхоплювали його у повітря і колихали в ньому. Від цього солодко завмирало серце.

Так було майже щодня. Мати грала, а маленький Василь Барвінський захоплено слухав її гру.

Дуже часто буває, що життєвий шлях людини визначається ще в роки безтурботного дитинства. Так було і з Василем Барвінським. Домашні концерти прищепили хлопцеві прикрасну любов до музики.

Мати Василя, Євгенія Барвінська, безмежно була щаслива захопленням сина музикою. Вона мріяла бачити його видатним музикантом. Одна з найкультурніших, передових жінок суспільства, Євгенія Барвінська невтомно організовувала співочі товариства, хори, розшукувала і виховувала справжні таланти в народі.

...Хлопцеві не було і восьми років, коли він несміливо переступив поріг відомої музичної школи Карла Мікулі — учня геніального Шопена.

Захоплюючі, цікаві дні почалися для Василя. Він вчився в гімназії і одночасово відвідував музичну школу, віддаючи любимій музиці весь вільний час.

1903 року у Львові відбулася знаменна подія, що радісно схвилювала передову частину громадян. Приїхав відомий український композитор М. Лисенко для святкування свого ювілею. На урочистому святі в театрі "Атлантик" був присутній і Василь Барвінський, що закінчував в цей час гімназію.

Невеличкі пісеньки в обробці Лисенка Василь чув і від матері. Але коли на урочистому концерті Василь почув кантату "На вічну пам'ять Котляревському", "Оживуть степи, озера", кантату "Радуйся, ниво" і ряд інших творів, виконаних хором у присутності автора з величезним піднесенням, хлопець був так захоплений, що тут же сам собі дав слово йти тільки в музиканти.

Цей концерт залишив глибокий слід і на майбутній композиторській творчості Василя Барвінського — він пристрасно полюбив мелодійну, зворушливу українську народну пісню і музику.

Батько Василя Барвінського, вчитель гімназії, був відомим громадським діячем і мав зв’язки з більшістю видатних письменників, композиторів, художників України. Він запросив Лисенка до себе додому. Тут Василь і познайомився з талановитим композитором. Батьки, звичайно, посадили сина за рояль.

— Учіть його музики. З нього безперечно, буде музикант, — сказав Лисенко, прощаючись з Барвінськими.

Доля Василя Барвінського була остаточно вирішена.

...1915 року до Львівського музичного інституту ім. Лисенка прибув зза кордону новий педагог. Це був Василь Олександрович Барвінський.

На цей час він уже був досить відомим музикантом і композитором. Уперта учоба в Празі в учня славнозвісного чеського композитора В. А. Дворжака — Вітеслава Новака і професора З. Гольфельда, курс лекцій з історії музики, прослуханий у відомого спеціаліста доктора Неєдлі, перші прилюдні концерти — все це в сполученні з упертою працею, композиторською діяльністю дало великий результат. Мрія Євгенії Барвінської здійснилась — її син став справжнім музикантом.

На батьківщині Василь Олександрович поринув у кипучу діяльність. Він викладав в інституті, їздив в концертні подорожі за кордон, багато компонував, писав рецензії і критичні статті, приділяючи величезну увагу громадській роботі.

Ще в Празі заходами молодого музиканта відбувся великий "Вечір української народної пісні", на якому виконувалися твори Лисенка, Людкевича, Куби і його власні. У Львові ж Барвінський невтомно пропагував українську пісню і музику через різні співочі товариства.

Список творів В. О. Барвінського складається з десятків назв. Любов до української народної пісні особливо характерна для його творчості. Він не обмежувався композиторськими обробками цих пісень, а намагався розширити популяризацію народних пісень, написавши ряд творів на цю тему для фортепіано ("Мініатюри на українські пісні", "Сюїти на мотиви народних пісень"), для віолончелі і фортепіано ("Думка"), навіть для великого симфонічного оркестру ("Українська рапсодія"). Тому твори Барвінського такі щирі, ліричні, написані простою, зрозумілою найширшим колам трудящих музичною мовою.

— Василь Олександрович Барвінський виявляв гострий інтерес до творчості композиторів Радянської України. Якими завгодно засобами прагнув він познайомитися з вільною творчістю радянських композиторів — просиджував біля радіо, доставав радянські ноти.

Інтерес його до радянської музики особливо підсилився після зустрічі з радянським композитором Козицьким, що їхав через Львів на міжнародну виставку. Василь Олександрович, зустрівшись з ним, довго і жадібно розпитував про творче життя Радянської України. Концертна подорож до Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, зустрічі з Вериківським та іншими радянськими композиторами остаточно зміцнили його зв'язки з бурхливим, творчим життям країни соціалізму.

...Прихід Червоної Армії Василь Олександрович Барвінський сприйняв, як радісну подію у своєму житті. Він сам іноді дивувався: скільки енергії, сил, бажання працювати викликала в ньому ця історична подія. Він невтомно писав музику до текстів радянських поетів, і нові пісні негайно летіли в ефір. Він організовував численні концерти для бійців Червоної Армії, налагоджував роботу радіокомітету, виїжджав вітати радянських митців, що прибували у визволений Львів. Народ по достоїнству оцінив невтомну плодотворну роботу свого вірного сина, обравши його делегатом історичних Народних Зборів.

...Річницю визволення Західної України спід панської неволі — 17 вересня 1940 року — композитор, громадський працівник, директор і професор Львівської державної консерваторії Василь Олександрович Барвінський відзначив прекрасним, натхненим твором — урочистою кантатою "17 Вересня". Все своє вміння, композиторський досвід, найщиріші почуття вклав Василь Олександрович в цей твір.

Слухаючи свою кантату в урочистому концерті, він, як і колись, у ранньому дитинстві, переживав солодке завмирання серця. Знову могутні звуки наче підносили його на неосяжну височінь. З цієї висоти, здавалось йому, відкривалася казкова земля, його любима радянська батьківщина, народи якої пізнали справжню радість праці, сонячну радість творчості.

[Вільна Україна]