виголошена в соймі при веріфікації посла Коритовского з тернопільского округа сїльского.
Високій сойме!
Вибори в Тернопільскім відбули ся серед обставин, котрих знаменні моменти вказують на типовість. Слїдив я з близького сусїдства за фактами, провірив я их, і дорогою индукції виробив собі суд о них.
Сказав хтось, що парляментаризм пережив ся, що одиноким нервовим моментом в житю публичнім суть вибори і що було би се ознакою слабости, сли би правительство не використало виборів для себе. Годжу ся з тим афоризмом, але з ось-такими застереженями:
Вибори суть нервовим моментом. Вільно горожанам в борбі о засади, цїли і особи позволити пограти тим нервам в широких границях свобід горожаньских аж по межу закона карного. Вільно правительству старати ся використати вибори для себе, але в границях лєґальности обмеженої ще законом етики політичної, котра велить орґанам правительства не переходити границь безсторонности і з тактом та совістно проводити виборами. Не вільно-ж правительству хотїти якогось кандидата не допустити і в борбу виборчу вносити свою пристрасть. З тих засад виходжу, осуджуючи исторію виборів з сельскої курії в Тернопільскім.
Вибору самого я квестіонувати не буду, бо я знав заздалегідь, що будь-що-будь той а не иншій мусить бути вибраний, — але я того будь що-будь не розумів так, як зрозуміли урядники староства тернопільского; я не розумів, що тут система входить в гру. Входжу в управнену ролю і висказую на основі совістного пересвідченя, що при виборах в Тернопільщинї розходило ся о то, аби будь-що-будь не допустити кандидата Русина. Принціпіяльно я не виную начальника краєвого правительства, а ще менше підвладні єму орґани, а атакую систему, котра, уважаючи Русинів за елемент неґативний, старає ся не допустити Русинів до тїл репрезентаційних.
В 14 громадах перевели урядники староства правибори нелеґально, як свідчать долучені до актів протести. Староство "не видїло потреби" зарядити нових правиборів, опираючись на реляції і рефератї тих самісеньких урядників, котрим протестуючі закинули надужитя. На внесені протести, мимо жалоби і просьби предложеної Є. Ексц. пану намістникови через вислану до него з повіту депутацію селяньску, староство не дало протестуючим навіть відповіди. Панове! Се певно знамена характеристичні, вказуючі кождому неупередженому на те, що при тім виборі розходить ся о недопущенє руского кандидата. Держачи ся тої тактики, можна би при зовсїм нелеґальних правиборах перевести леґальний вибір посла. Се слаба сторона нашої ординації виборчої, а длятого, що слаба, легко єї визискати. Правительству — як сказав я — вільно використати вибори, даючи своєю повагою поміч одному з кандидатів, але нїяке правительство в жадній державі конституційній не має права давати ґенеральну абсолюцію слугам своїм до визисканя слабої сторони закона. Між надміром ревности слуг, a несовістностію щезає всяка границя, скоро знають, що система розрішає від усего.
Панове! Се тяжкій закид і я розуміючи то добре, що і найбільше оправдана критика тактики власти державної містить в собі споро отрути, не відваживсь би я з сего місця закиду того кидати, сли би я не був пересвідчений, що тактика тота згубна — деморалізує урядників, вироблює спеціялістів до переводженя виборів, спеціялістів не перебираючих в средствах, сли ходить о недопущенє до репрезентаційного тїла чоловіка, котрого не хоче система.
Найбільше нервовим арґументом в житю публичнім єсть сам день виборів. Той день в кождім повітї має питоменне своє пятно: вінєта всюди однака, деморалїзуючій торг добром духовим становить головний кольорит.
В Тернополи день виборів заслужив на увіковічненє. Там не дві, але три сторони станули до борби; за кождим з двох кандидатів станула по одній і другій сторонї своя сила, а яко третя виступила система, втручуючи в борбу орґани державної власти адміністраційної. Ті послїдні виступили до бою не так за одним з двох кандидатів, як против одного з кандидатів. І та третя сила внесла в борбу тілько пристрасти, що допровадила до епізоду нечуваного доти в исторії виборів галицких.
Результат правиборів не давав ще повної поруки, що кандидат, котрого не хоче система, не перейде, — що кандидат той упаде. Що-ж зроблено? В ночи перед днем виборів в хатї приватній були зібрані виборцї, о котрих було відомо, що всї они дадуть голос на кандидата Русина. Тихо і спокійно вела ся розмова, загрівали ся до відваги, підтримували тую відвагу надїєю доброї справи.
Около півночи на тую хату, на тих спокійних виборцїв напала товпа з сторожи огневої і поліції місцевої під проводом жандармів. Межи жандармами були три, котрі того дня не мали служби. Наступила сцена, котра грозою переймає. Товпа кинулась на безборонних виборцїв, торгано их за волосє, жандарми кольбами масакрували виборцїв, а оден, витягнувши шаблю, крикнув командою системи: "Ту psie ruski! Ja ciebie nauczę!" Той же сам жандарм ударив в лице чоловіка интеліґентного, укінченого академика, котрий запитав: "Яким правом нападаєте на приватну хату виборцїв, бьєте спокійних горожан?" Виборцї не тілько дверми утїкали, але вискакували вікнами, ратуючи житє. З 165 управнених до голосованя лише 106 голосувало, то значить: шістьдесять і кілька виборцїв відтягнуло ся від голосованя за-для переполоху. Я, панове, знаю особисто тих виборцїв, котрі перестрашені, допавши фір, утїкали до дому; 54 виборцїв, зібравши ся другого дня, вислали депутацію. Селянин промовив до комісії виборчої: Зваживши, що в 14 селах перепроваджено правибори нелеґально і під проводом ц. к. сторожи безпечности допущено ся на нас насильства, — ми здержимо ся від голосованя, закладаємо протест против тої беззаконности а на вічну памятку задержуємо собі карти леґітімаційні". Я, Панове, маю тих 54 карт!
Епільоґ тої справи звістний всїм панам. Кандидат п. Коритовскій дістав 103 голосів. Але не звістно вам, Панове, що перед командантом жандармерії, — в присутности депутації, котра прийшла з жалобою, — прикликаний винуватий жандарм (котрий, мимоходом сказавши, фальшиве назвище подав був за своє), — сказав: Ich habe einen Auftrag bekommen. He відомо вам, панове, що ц. к. прокураторія державна застановила доходженє против виборцїв, котрих обжалувано за підбурюванє для замаскованя того нечуваного нападу — з вагою підношу: по переслуханю свідків на кількох термінах ц. к. прокураторія державна застановила доходженє. Не відомо вам може, панове, що того самого Якима Стадника, котрого жандарми арештували нїби-то за бунт і заволїкли до арешту, ц. к. делеґований суд в Тернополи увільнив від всякої вини. А за то нечуване насильство і напад під проводом жандармів відповів не жандарм, але відповів найменше винний партизант, виборець-Хрунь Когут; засуджено єго за побитє Стадника на кілька днїв арешту.
За напад, в котрім брали чинну участь жандарми, відпокутував горожанин Когут, а система дала прочим виновникам розрішенє. В справозданю видїлу краєвого і в прилученім рескриптї президії намісництва згадує ся лиш о тім, що згаданого сумної слави Когута, спільника жандармів, суд засудив, а не згадуєсь цїлком о тім, що суд від доходженя карного против обжалованих жандармерією виборцїв відступив. Також анї словом справозданє не згадує: що стало ся з тими жандармами? О скілько я знаю, их не потягнено до одвічальности, не потягнено мимо того, що в державі конституційній инструкція службова певно забороняє державним сторожам безпечности бурити підстави конституційної свободи. Не згадує ся в тім рескриптї намістництва, чи потягнено до одвічальности того, котрий дав Auftrag жандармам, — таж то безпечно була така особа, котра жандармови може давати Auftrag і котрій то особі в силу урядового єї характеру і становища мусять бути жандарми послушними. Я, панове, хотїв, носив ся з тим наміром кинути заслону на тую нічну сцену, але вірте менї — я не міг, бо у власній руцї мав жменю надертого волося з голов безборонних виборцїв, бо я ще другого дня видїв на підсїню кров з тих виборцїв! Вкінци сказав я собі: не можу і не маю права того замовчати, скоро менї дорога свобода і дорога идея національна, бо-ж я виробив собі то переконанє, що тих виборцїв масакровано як раз длятого, що то були чільні борцї свободи, дорожачі обовязком горожаньским а одушевляючі-ся почутєм національним, котрих не зломиш нї практикованим звичайно тероризмом, нї приманиш ковбасою.
Ще на два моменти хочу звернути вашу увагу. Виборцї, числом пятьдесять і кілька, складають карти леґітімаційні відтягають ся від виборів, уповажнюють комітет до внесеня і підписаня против тих виборів протесту — то єсть оден момент; a другій, що часть тих виборцїв в несповна рік відрікаєсь по части того протесту. І я питаю ся: чи, панове, то добре, що горожане, і то найлїпші з горожан, ті, що не дадуть собі накинути кандидата, що не бояли ся погроз, що устояли ся перед покусами, — що ті з обридженєм відтягають ся від виборів, від того найважнїйшого акту конституційного? Питаю ся, панове: чи се добре, що система у нас довела до того, що горожан опускає охота і відвага до витревалої борби о свою идею? чи не за довго той епізод полишить ся в памяти огірчених і чи то огірченє не відобє ся там, з-відки з тугою споглядають на свободи запоручені конституцією австрійскою Русинам? Система, практикована против Русинів в Галичинї, єсть шкідлива для розвою національного. Чи она шкідлива і шкодить ще кому, — се нe моя річ пригадувати; але що з неї користають вороги, то мушу сказати. Ми бажаємо щиро зміни тoї системи, бажаємо в интересї національнім, і я, панове, я особисто вірю, що скорше, чи пізнїйше обі сторони скажуть: "камень єго же не брегоша зиждущіи, сей бисть во главу угла!
Я скінчив.
[Дѣло]
14.11.1890