Пасажири львівського трамвая, що ввечері минулого вівторка (3 листопада) прямував на залізничний вокзал, стали мимовільними слухачами радіоконцерту Міхаіла Круга. Ну якщо й не конкретно цього виконавця, то когось за голосом та репертуаром дуже подібного до нього. Російськомовний «блатняк» лунав з динаміків, розміщених у вагоні «одинички», а львів'яни (трамвай таки був переповнений) покірно колихалися під його «романтичну» мелодію.

 

А ще недавно у львівському електротранспорті розклеювали отакі листівки...

 

Відповідальний начальник «Львівелектротрансу» (керівник відділу новітніх технологій Антон Садовяк) пояснив «Z», що підприємство в жодний спосіб не ініціює такі концерти, а отже, й не відповідає за них. «Те, що лунає з динаміків, — у переважній більшості запис оголошення зупинок, інформації про вартість проїзду та легка музика у перервах», — розповів він. І єдиний варіант пояснення події 5 листопада, зі слів начальника, такий: водій слухав собі Міхаіла Круга в кабіні, де був увімкнутий мікрофон. (В той час на маршруті працювали шестеро водіїв, вирахувати, хто конкретно змусив пасажирів розділити свої сумнівні музичні уподобання, тепер виявилося вже неможливим, тож жодного прізвища не називатимемо). Зазначимо тільки, що шансон справді звучав не гучно, однак його таки було добре чути і… жоден з пасажирів (кореспондент «Z» — тільки задля чистоти експерименту) не обурився вголос і тим більше не зробив водієві зауваження.

 

Толерантність — це часами не так добре, як ми собі думаємо. І власне, не бути аж такими терплячими до публічних і нав'язливих виявів «інакшості» реґулярно закликає тих, хто розмовляє українською, спільнота «І так поймут». До вчорашнього (9 листопада) відзначення Дня української мови активісти радили користувачам соцмереж змінити свої знимки профілю на зображення «Я маю право на українську!».

 

В «І так поймут» кажуть: державної політики популяризації та захисту української мови фактично немає. Її кількість в ефірах останніми роками навіть зменшується. Відвойовують позиції української мови та права україномовних громадян здебільшого ентузіасти та волонтери.

 

Перемоги в Інтернеті

 

Громадській ініціативі «І так поймут» вже більше трьох років. Її засновник, львів'янин Роман Матис, каже, що пам'ятає навіть день, коли у соціальній мережі ФБ з'явилась група з такою назвою, — 13 березня 2012 року.

 

«Я кілька років працював у Києві. Але після повернення навіть тут, у Львові, я зіштовхнувся з тим, що проблема мови є. Насправді до україномовних ставились з підходом, що, мовляв, не треба їм інформації українською, бо вони "і так поймут". Ще одне підтвердження цього я дістав у магазині, який тоді щойно відкрився у центрі Львова. Головний їхній офіс був в Одесі. Мені дали анкету для отримання картки постійного покупця. Вона була російською мовою. Пояснили дуже просто: так прислали з основного офісу. Ніхто навіть не задумався над тим, що анкети би мали бути українською. Це стало останнім поштовхом до створення групи у ФБ», — пригадує Роман Матис.

 

Сьогодні ця група налічує одинадцять з половиною тисяч учасників. Але, як запевняє Роман Матис, річ не у цій цифрі. Суть у тому, що за цей ніби короткий час активістам вдалося створити тренд на українськість у всій Україні, який активно поширюється.

 

«Дуже важливо, що багато людей тепер діє не в межах групи, а за власним бажанням та ініціативою. Я вже навіть не знаю тих, хто впливає на ці процеси, і це дуже добре. Нам важливо обстоювати права україномовних перед бізнесом та перед засобами масової інформації, які працюють в Україні, — каже Роман Матис. — Звісно, більше досягнень маємо в інтернет-площині. Нам вдалося домогтись створення україномовних версій багатьох порталів. Йдеться не лише про компанії, які ведуть бізнес в Україні, але і про медіа. Спершу рахували кожну свою маленьку перемогу, а тепер ніхто галочок не ставить, скільки саме компаній ми українізували. Думаю, йдеться про тисячі випадків українізації».

 

Львів'янин Андрій Сихіпко після скарги до суду отримав у магазині мультиварку з маркуванням українською

 

При тому, каже активіст, простежити причинно-наслідковий зв'язок не завжди вдається. Є випадки, коли компанії намагаються не афішувати свою українізацію. На листи та звернення активістів вони можуть не відповідати, однак за кілька тижнів чи місяців у них з'являються україномовні сайти чи сторінки в мережі ФБ. «Так було з компанією "Самсунґ". Вони іґнорували наші звернення, але за кілька місяців перевели усю свою комунікацію на українську. Серед таких прикладів також компанія "Філіпс", яка реформує зараз свій інформаційний портал. Щоправда, суперечку з нею ми вирішували не через український, а через основний офіс. Але є і такі компанії, що відмовляються дослухатись до наших прохань. Наприклад, серед останніх маємо судовий позов до "Порше Україна", оскільки у меню в їхніх автомобілях немає української. Наразі справа ще в судах, меню міняти вони відмовляються, але зате у мережі ФБ вже перейшли на українську. Думаю, з часом зрушимо і це питання», — певен активіст.

 

Якщо проблему з компаніями навчились вирішувати, то, кажуть в ініціативі, з державними чиновниками зовсім клопіт. Тенденція останнього часу — чиновники-іноземці, і не тільки ті, які, попри закони, не знають державної мови. Якщо компанії дбають за імідж та заробітки, то чиновникам зазвичай байдуже до суспільної критики. Яскравий приклад — міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Львів'янин, викладач ЛНУ ім. Івана Франка та активіст «І так поймут» Святослав Літинський лише через суд зобов'язав міністра провадити державну діяльність українською мовою, а МВС — продублювати державною мовою виступи чиновника. Знаково, що спершу міністр подав апеляцію. Відбутись засідання мало у день писемності, 9 листопада. Однак в останній момент апеляцію було відкликано.

 

Водночас традиційний інформаційний простір — радіо чи телебачення — не такі гнучкі, констатують в ініціативі. З ними ситуація останнім часом навіть погіршилась. Також багато газет, ґлянцевих журналів тощо теж лише російськомовні. На жаль, каже Роман Матис, попри виграні раунди в інтернет-боротьбі, у цій сфері українська останніми роками програє.

 

Це підтверджують і цифри аналітичного огляду соціологічних даних «Становище української мови в 2014–2015 роках» від громадського руху «Простір свободи». Наприклад, у прайм-тайм найрейтинґовіших телеканалів частка російської мови в ефірі становить 44%, а української — 30%. Кількість двомовних ефірів за рік зросла до 26%.

 

 

На радіо ситуація з україномовним продуктом виглядає ще гірше. Моніторинґ, що його здійснив «Простір свободи», показав: в ефірі провідних радіостанцій з усіх пісень, що лунають у прайм-тайм, лише 4,9% — українською мовою. Водночас пісні російською мовою становлять 40,2% від загальної кількості. 

 

На плечах волонтерів

 

На проблему і з чиновниками, і з браком державної мовної політики як такої вказує також засновниця ініціативи «Безкоштовні курси української мови» Анастасія Розлуцька.

 

«Коли мене питають, чи в Україні є мовна політика, я кажу, що є. Але вона вся тримається на плечах волонтерів», — зазначає громадська активістка. І згадує, що коли починали ініціативу в 2013 році, в її успіх мало хто вірив. Нині курси є у більшості великих міст і саме зараз їх відвідує понад дві тисячі осіб.

 

«Після мовного майдану 2012 року виникла ідея безкоштовних курсів української мови. Перші активісти з'явилися в Луганську і Херсоні. Звідти все й почалось. У 2013 році я як помічник народного депутата Олеся Донія почала це робити в інших містах. Вже у 2013 році ми набрали в Києві 8 груп по 25 осіб. У Житомирі, Кіровограді, Херсоні і Луганську була менша наповненість груп. А далі пішли інші міста. За перший рік курси вже були у 14 містах. У нас повністю волонтерська структура — усі викладачі працюють безоплатно. Зараз лише в Києві — 700 слухачів і 28 груп курсів. Наступного року очікуємо 1 300. При таких обсягах взаємодія з державою дуже важлива. Нам потрібна допомога принаймні приміщеннями, де можна збиратись. Однак за весь цей час допомоги від влади ми не отримали ніякої, крім поодиноких випадків з ініціативи окремих чиновників. Наразі ми залежні від рішень конкретного чиновника на місцях і його бажання дати чи не дати приміщення. Натомість як система це не працює на рівні жодного міста. Від адміністрації Києва, наприклад, ми і відмови не отримали, і схвалення теж. Це все звучало приблизно так: ми дуже тішимось, що ви є, але не зачіпайте нас», — розповідає Анастасія Розлуцька.

 

На знимці — листівка з патріотичної акції у Запоріжжі. На жаль, український музичний супровід частіше поступається шансону...

 

Особливу увагу останніми місяцями волонтери присвячують прифронтовій зоні, а це Слов'янськ, Краматорськ, Констянтинівка, Дружківка та Сіверськодонецьк. Кажуть, там чимало тих, хто хоче вчити українську. Окремо започаткували мовні курси для переселенців, насамперед у Львові й Тернополі. Найближчим часом хотіли б відкрити групи також у Маріуполі, Лисичанську та Рубіжному.

 

Волонтери кажуть, що не хочуть перекладати свою роботу на плечі держави, але певне зацікавлення та допомога від неї були б дуже доречними.

 

У тому, що Україна врешті має розпочати серйозні обговорення мовних питань, переконаний і Роман Матис. І навіть знає, як це зробити. Активіст разом з колеґами ініціює тематичні парламентські слухання. Бо про питання мови треба говорити як про питання права україномовних, наголошує він.

 

«Я не є противником російської мови. Але ми проти системного і цинічного порушення прав україномовних. Я розумію, що держава нині боїться, бо пам'ятає історію партії "Свобода", яка намагалась скасувати закон Ківалова-Колісніченка. Тому треба правильно ставити питання. Нам потрібно розібратись із нашим законодавством, взяти за приклад європейські зразки мовних законів. Йдеться про те, що понад 72% українців від народження є україномовними і вони мають бути захищені у мовних правах на усіх рівнях. Це має стати предметом обговорення на парламентських слуханнях у першому кварталі 2016 року. Народні депутати мусять розуміти усі проблеми, які зараз є», — резюмує Роман Матис.

 

10.11.2015