Чи є анальогія між Австрією і Швайцарією? — Надії Літвінова на Поль Бонкура, — Чехословаччина і Німеччина. — Польша і Литва.
Женева, 21. березня 1938.
Женева має подвійні турботи. Женевці турбуються про долю Швайцарії і про долю Ліги Націй. Швайцарії фактично ніщо поки що не загрожує, а Лізі може помогти не Швайцарія, а Европа, коли вона спроможеться помогти собі самій. Мені довелося говорити недавно з одним місцевим знавцем швайцарських, в деякій мірі й европейських відносин. На його погляд Швайцарії доля Австрії ні в якому разі загрожувати не може. Дня 23. лютого 1937 р. мав видатний швайцарський політик, п. Шультес, розмову з Гітлером, який йому сказав: „існування Швайцарії є европейскою конечностю. Ми хочемо жити з нею як добрі сусіди, в найкращих відносикнах, порозуміваючись лояльно у всіх справах. Коли я в моїй останній промові у Рейхстазі говорив про нейтральність між двома державами я свідомо не згадав Швайцарії, бо її традиційна, визнана державами і нами нейтральність не підлягає ніякому сумніву. Ми поважатимемо непорушність і нейтральність Швайцарії завжди і при всяких умовах. У цьому я запевняю і ніколи я не мав притоки до інших поглядів.“
Хоч Швайцарія має майже 3 міліони громадян, які говорять німецькими діалектами і пильно плекають їх, пишучи зрештою загальною німецькою мовою, але юридично швайцарці відокремились від німецької спільноти у 1648 р. згідно з вестфальською умовою, фактично навіть ще за швабської війни (1499). Боротьба Швайцарії проти австрійського централізму почалась вже в початку XIV, ст.; розвиток німецького націоналізму по наполеонівських війнах залишив німецьку Швайцарію цілком на боці.
Стратегічне становище Швайцарії на думку мого співрозмовця також дуже міцне в тім відношенні, що прилучення Швайцарії до Німеччини загрожувалоб околиці Ліону і долини Рони, тому Франція без війни не допустилаб ніколи до цього, а така війна булаб европейськюю війною. Позатим ці міркування мають лише теоретичне значіння, бо сучасні німецько-швайцарські відносини не полишать нічого до бажання.
Лізі Націй справа Австрії не завдасть очевидно ніякої шкоди, навіть поминаючи те, що цій женевській установі, тепер уже тяжко чимсь пошкодити. Голосів, що жадали скликання Ради Ліги з цього приводу справді не бракувало, зокрема Англії. Цього жадала там парламентарія опозиція і заможне англійське Товариство для Ліги. Цього жадали також париські приятелі Московщини. Нічого іншого не міг чекати від них і Літвінов, тим більше, що “Ізвестія“ виставили таке свідоцтво Полеві Бонкурові: «Поворот Поля Бонкура до міністерства дозволяє мати великі надії, бо добре відома твердість його вдачі і вій не має ілюзій щодо переговорів з напасниками, які на його думку обєдналися надовго у своїй боротьбі проти нейтральних держав. Відома теж віра нового міністра закордонних справ у Лігу і в колективну безпеку як і його глибока відданість франко-совітському пактові, якого вiн був одним iз найбільш активних iніціяторів. Передиючи йому портфель міністра закордонних справ Блок мав на увазі, що це якслід зрозуміють, не лише в Берліні і Римі, а і в Льондоні…" Спускаючись очевидно на впливи Поля Бонкуpa виступив Літвінов з пропозицією скликати конференцію держав у справі миру, в Женеві чи в якімсь іншім місті виключаючи від участи в ній Німеччину, Італію та Японію. Пропозицію, як відомо, приняли вороже та іронічно, не лише в Льондоні, а і в Парижі. Щодо самої Ліги женевці справді не потребують турбуватися, коли вони не дуже амбітні щодо її політичного визначення. Англія як і Франція дбають пильно про те, щоб не обтяжити Ліги якоюсь справою, що може погіршити і без того сумний стан женевської установи. Таким чином понад Женевою ще ходять справи, які недавно ще напевно занялиб почесне місце на порядку деннім Ради Ліги.
Зрештою, розвиток політичних подій в Европі прибрав таке несамовите темпо, що Лізі булоб тяжко здоганяти їх.
Про справу Австрії тут вже почали властиво забувати. В німецько-чеських відносинах не сталося властиво нічого, що дозволялоб говорити про крізу, не зважаючи на сталеву заяву Літвінова перед кореспондентами одного анґлійського часопису, що, можливо найдеться якийсь коридор, яким можна буде подати поміч ЧСР у разі „нападу Німеччини" на неї. В Женеві визнають добрі наміри праського уряду, який щоб оминути конфліктів із Німеччиною хоче взяти на увагу національні справи судетських німців, але й вказують на те, що їх уступки малиб значно більше вартости, якби їх чехи були зробили перед прилученням Австрії до Німеччини. Однозгідности між Льондоном та Парижем у східно-европейских справах й тут гадають, не осягнули, і ледви чи коли осягнуть, доки існує франко-московський пакт.
Польсько-литовський конфлікт закликає Женеву не самий по собі, а з огляду на можливу інтервенцію Московщини та воєнну небезпеку, злучену з нею; але значення московського уряду тут рішуче перебільшили. Москва не знайшла ніякого „коридору», щоб підтримати Ковно. І в цьому нема нічого дивного. Литва не зважаючи на довгі роки приязні з Кремлем осередком большевицької акції в Европі не була. До порозуміння між Варшавою та Кремлем, як тут запевняють, причинилась у значній мірі Великобританія. Щодо самого польсько-литовського конфлікту, то тут уважають, що,намагання Польщі ввести нарешті нормальні відносини з Литвою цілком зрозумілі, але засоби вжиті для цього занадто гострі. Якими іншими засобами можна булоб це осягти, цього не кажуть. Назагал переважає думка, що коли кінець добрий, то і все добре. Добрим у кожнім разі є те, що впливи Москви безнадійно скомпрометовані не лише на самій Литві, але і в інших прибалтійських державах, тимчасово усунено і поважну перепону для приступлення цих держав до протимосковського фронту Европи. Обурені повідомлення ТАС-у з литовської столиці разом із заввагами, про те, що тактика варшавського уряду супроти Литви була продиктована іншими державами, не мають тут властиво ніякого враження. Тут, як очевидно і по інших осередках політичного життя Европи, рахуються все більше з фактами, а вони твердять, що Польщі пощастило зробити у відношенні до балтійських держав те саме, що Італії пощастило у відношенні до Греції й Туреччини. Порушення англо-німецьких переговорів уважають у Женеві розуміється жалюгідним, але є й зрозумілим для того, що зміни доконані в останньому часі в середущій Европи підготовляють ґрунт для продовження цих переговорів на значно зміненій основі. Відкритість англьо-італійських переговорів на події останніх тижнів уважають також добрим знаком.
[Діло, 25.03.1938]
__________________
ПРИМІТКА ПУБЛІКАТОРА
М.Данько – псевдонім журналіста Миколи Троцького
25.03.1938