Якби не те, що вступна статя "Діла" в ч. 227 — перший прилюдний голос від народовскоі партіі про програму руско-украйінскоі радикальноі партіі, то на неі не варто би було навіть уваги звертати, бо в ній нема жадніськоі об'єктивноі критики змісту критикованоі програми, а лише просто лаянє на людей, що без дозволу "Діла" чи кого, поважилися уложити собі самостійну програму i з нею отперто виступити. Зрештою, та статя писана зовсім в дусі промови гімназіяльного учителя з катедри до непокірних єго повазі учеників, котрий інших письменних виробів, крім pensum (завдачі), не знає, i котрий завлюбки видівби всюди тілько pensa domеstica щоби по них своім червоним чорнилом до вподоби йіздити, a вкінці, побачивши, що pensum під єго, в підручнику вичитаний темат не підходить, написати на нім трету i собі нa вічну памятку в каталозі занотувати. Одно якось дивненько впадає в очи, що opгaни народовскоі партіі за вершок усеі критики i дотепу мають бурсацкі прізвища та школярскі слова. Як скаже, що якась праця, то лихе pensum domesticum, а як додасть ще до того, що автори "штубаки" (див. Зеркало ч. 19), то вже всю свою мудрість висадив i тілько руки з радости затирає, як "зйіздив" противника. Львівским учителям все, бачу, видиться, що вони в школi на катедрі, i іншого погляду на світ, як з катедри на лавки, вони й не розуміютъ. Най йім буде так! Але вони, сараки, мабуть не знають, що таке бакалярство вже i в лавках шкільних не находить великоі пошани, а по за лавками, то воно вже хиба тілько смішить. Такий же, розумієся, i тон критики "Діла" з єго "бубнами" та "тарабанами" i "pensa-ми". Ті слова мають бути єдиним смертоносним ружєм на радика лів, бо інакшого способу побороти йіх не найшла редакція "Діла"...
Редакція "Діла" закидує нам, що ми свою програму основали на чужих взірцях ба й "живцем узяли з чужих взірців"; що нема в ній домашноі мудрости, a тілько те, що вже другi люде на широкім світі давно передумали. Не знаю, чи сей закид автор статі в "Ділі" брав на серйо, чи тілько так, щоби що-небудь сказати? Прецінь в наших часах нікотра одиниця, а тим більше цілий нарід не жиє виключно своєю мудростію. Bсi здобутки духа й розуму, де б вони не взялися — власність цілого світа, i кождий з нас жиє "чужим розумом". Якби ми всі були ограничилися тілько на те, до чого власним розумом дійдемо, а нічого чужого не приймали, то прийшло би нашому народови тепер стояти на тім степени культури, що Готентоти, або й низше. Сего-ж "Діло" чейже не хоче для нашого народа? Зрештою, хотьби й хотіло, то таки нам не замкнутися від світа i "чужих взірців". От, ви, панове учителі, любите все прибирати професорску повагу — а чому-ж ви самі тілько чуже, по чужим взірцям уложене на силу втискаєте в голови учеників, навіть не питаючи, чи то для них практичне, чи придатне на що? Чому ви не покинете вчити греки, латини, фізики, математики, історіі i т. i.? Та-ж се все не нашим питоменним руским розумом видумане, та ж воно чуже, після чужих взірців уложене! Ба тут, в книжці ви розумієте, що культура спільна всім народам, тілько як нa нашого бідолашного мужика глянете, тай кажете, що єму від того зась. Але-ж тепер світ розвиваєся зовсім не по бакалярски, i наш мужик має право до всесвітноі культури, нарівні з американским міліонером. Отже нічого дивного, що ми, радикали, пішли за теоріями, котрі жиють між освіченими народами. Куди ж нам іти, як не туда, куда йдуть усякі культурні народи?! Нехай редакція "Діла" покаже ласкаво якусь таку орігінальну, від решти світа замкнену дорогу поступови нашого народа! Просимо.
Так само й протів цілоі майже нaшoi мінімальноі програми, не найшла редакція "Діла" жадного закиду, лиш хиба той, що нема в ній нічого нового, що не лише нaшi радикали за нею стоять. Тим красше для нас, що ми не самі, що ввесь ліберально-демократичний світ за нами; то-ж свідчить лише, що ми на добру дорогу стали; адже ж якбисмо щось під сонцем небувалого поставили в програму, тогди би лише можна єі назвати хиткою, бундючною. Одного лише не сказала редакція "Діла" а то, що тих йій давно знакомих ліберально-демократичних точок, партія народовців i єi орган "Діло" доси консеквентно не трималися, ані раз не старалися, певно та свідомо стати під прапором бодай тоі частини нашоі мінімальноі програми, котру й редакція "Діла" має за добру, тілько, потонувши в самій формі народного поступу — націоналізмі, не зуміли тій формі дати ніякого одноцільного змісту, i так якби боялися житє нашого народу вивести поза рамці галицкоі обрядовскоі рутенщини. Змаганя поодиноких осіб, підносити деякі справи ширшого закрою, були доси тілько поодинокими проявами, що виходили більше з особистого почину, а не з свідомости ціли у партіі i єі консеквентно зорганізованоі роботи. То-ж велика вже булаби заслуга тих людей, котрі би зуміли суспільному житю нашого народа надати трівку підставу широкого, консеквентного демократизму. З тими гадками приступали до роботи автори програми нашоі радикальноі партіі, i то не для того, щоби та громада людей перецінювала своі сили, але щоби раз уже тому ділу зробити початок.
Кпить собі, хоть злегка "Діло" на саму гадку, що після нашоі програми могли би до руского клюбу i посолки ввійти! На се вже не знав наш критик що сказати, тілько в гадці засміявся. До него прецінь не зголошувалися Русинки, кандидатки на послів, у него нaшi женщини не упоминалися своіх прав людских i горожанских, тому-ж він i каже сміло, що нaшi женщини не почувають потреби мати повні права чоловіка, котрих остаточним виразом є повні права вільного горожанина. Але не говорить наш критик, чи питався хто наших Русинок, як вони своім теперішним положенєм вдоволені, чи дали ми йім можність виобразувати в собі духову самостійність i спосібність висказуватися прилюдно про своі потреби?? Міні здаєся, що якби так добре попитав, то би тілько духових терпінь i придушуваного невдоволеня нігде не подибав, як у нашім жіноцтві. Критикови "Діла" здаєся, що своім посмішкованєм, одним замахом убє почутє людскоі гідности у наших жінок. Але-ж воно так страшно не є: помимо критики "Діла" світ собі далі поступає i гуманний розвій всесвітноі культури скорим кроком змагає до того, щоби й жінка стала свобідною людиною, горожанином.
Але ж найтяжшим, розумієся, гріхом програми радикалів, є в очах "Діла" йіх отверте признанє до соціялізму. В тім то й лихо, каже "Діло", що радикали, не знати на що i по що, не питаючися нікого, а вже найменше редакціі "Діла", поставили в програму для нашого народу змаганє до колєктівного устрою праці i колектівноі власности средств продукційних? Не є то однако таке велике лихо, як редакціі "Діла" видиться. Лихо хиба тілько в тім, що редакція "Діла" не хоче або не вміє зрозуміти справи. Таже-ж сама редакція "Діла" каже, що протів демократизмови нічого не має i зрештою раз-у-раз голосить, що всі Русини, отже й редакція "Діла", демократи, т. є. прихильники панованя народу. А чи-ж можливий повний консексвентний демократизм без соціялізму? Чи-ж можливо запевнити кождій одиниці повні права свобідного чоловіка i горожанина без скасованя залежности економічноі? Чейже-ж i редакція "Діла" знає, що рівність прав при нерівности економічній — крайне противенство? Прецінь i редакція "Діла" i всі народовці все голосять, що й вони би хотіли добробиту народу i скасованя визискуваня. A найже-ж подасть редакція "Діла" примір хоть одного, реальну вартість маючого проєкту — тривкого, повного скасованя економічного визискуваня, крім соціялізму, т. є. крім гуртівного устрою праці i гуртівноі власности средств продукційних, до котрих змагають соціялісти. A нe є то теорія така дуже далека i мрачна, як редакціі "Діла" здаєся. Переконанє, що тілько громадянска організація продукціі остаточно розвяже теперішну суспільну справу — стало вже цілком ясно міліонам людей в Европi i в Америці, i вони се може яснійше розуміють, ніж кожда інша партія, ціль своєі програми. Зрозуміла се добре й буржуазия, котра вже тепер навіть не трібує теоретично полємізувати з соціялізмом, а тілько борониться від чим раз більшого напору, фізичною силою. Воно може бути, що редакціі "Діла" не одно неясно, але з того ще не виходить, щоби соціял-демократи не знали ясно, чого вони хотять i чому вони того хотять.
Отже на запит, чому руско-украйінскі радикали пішли за програмою соціялістів — та сама відповідь, що на запити: чому по наших селах чим раз більше твориться пролетаріяту? чому капіталістична конкуренція чим раз більше убиває наших дрібних властителів землі? чому в загалі стан економічний нашого народа тісно звязаний з економічним станом інших народів? Значить, як інші народи забираються до поправи свого биту, так само мусить i наш нарід братися. Редакція "Діла" дивненько думає собі, що соціялізм тілько для фабричноі продукціі, а для нашого селянина-хлібороба він зовсім непрактичний. Тимчасом треба би йій знати, що соціялісти змагають перемінити ввесь лад продукційного світа без ріжниці, чи продукція відбуваєся в фабриці, чи на вільнім полi — i справа польова ніколи не була байдужа для соціялістів, бо навіть головний основатель наукового соціялізму, К.Маркс велику частину свого твору dаs Kaрital т. I. посвятив справі польових робітників. Отже запит, чи громадівский лад продукціі i громадівска власність средств продукційних, практичні для нашого народа, значить то само, чи то практично для нашого народа вийти з стану пролетария, чужого наймита i темного мужика та стати незалежним, економічно забезпеченим, свобідним чоловіком — на висоті гуманноі культури людскости. Мені здаєся, що сему жаден тямущий селянин не спротививбися, а тим менше д. Гурик.
Факт, що протів запроєктованоі в Народі д. Франком фільварковоі господарки піднеслися деякі закиди від селян — не має жадноі ваги протів соціялізму. По перше, хотьби ще наші селяне не прийшли до "висшого змислу економічного", як посміваєся "Діло", то біда йіх єго скоро навчить, а по друге, о скілько я сам допитувався селян, то протів проєктови д. Франка власне для того підносилися закиди i, по мойій думці, зовсім слушні, що той проєкт не чисто громадівский, а оснований на нерівности прав до землі на спільнім фільварку i в части на наємній праці, що доконче мусить спровадити замотанину в обрахунках при поділі продуктів i зисків. Зрештою спільне вживанє средств продукційних є у нас в многих громадах, не кажу вже про толоки, але при машинах, що на спільну власність громади закуповують.
Тепер, що до віри, то не знаю, чи редакция "Діла" є за не-раціоналізмом, т. є. нерозумностію в справах віри? А може радить з коліноприклоненієм приймати всі напади церкви на вільність людского духа i науки — от хотьби така куренда протів популярноі праці д. Ом. Огоновского про Шевченка?! Але зовсім йій не вдалося, що покликалася тут на зйізд соціял-демократів в Гальлє. Нa зйізді тім рушено справу, чи би атеізм не оголосити яко офіціяльне віроісповіданє соціялістів, i при тім рішено зовсім слушно, що в справах віри, котра остаточно є філософічним поглядом на цілість світа i людского духа — доконечна повна свобода приватного переконаня. Але-ж рівночасно рішено отверту, енергічну боротьбу протів клерикалізму i всякому визискуваню чувств віри. На тім становиску стали й радикали, подаючи, щоби релігійні переконаня піддавати вільній критиці людскоі думки.
Нарешті, що до національности, то пpoграма радикалів надто ясна: повний культурний розвій вставлений в програму максімальну, а в мінімальній точка та всесторонно розвита. Що поодиноких точок політики національноі подрібно не списано, то очивидячки через те, що всіх подробиць в програмі годі помістити, i на те є програма мінімальна, щоби єі від часу до часу в дусі програми максимальноі доповняти. В загалі, коли які жаданя в програмі мінімальній для приміру поставлені, то ще не значить що більше жадань програма не ставляє.
Пусто бойіться також редакція "Діла", щоби радикали не були за верховенством Поляків над Русинами в Галичині — того з йіх програми цілком не видко. Противно, поставивши в програму таку радикальну реформу як загальне безпосередне голосованє i знесенє курій виборчих ві всіх репрезентаціях державних i краєвих, не то охороняєся Русинів від польского верховенства, але навіть забезпечуєся Русинам більшість в цілій управі краєвій.
Може редакція "Діла" не мати надіі на успіх програми радикалів; не повинні i радикали занадто рожевими надіями бавитися, але в вибранім напрямі вільно йім i повинні щиро, витревало працювати, бо-ж передовсім рішає енергія i праця, а вага справ, поставлених в програму — певна запорука, щo труд йіх не промине бозхосенно для поступу нашого народа.
1) Сю статю дістали ми вже після того, як була зложена передова статя п. з. Нa дорогу. Друкуємо єі вже осібно, в додатку до ціло-аркушевого числа тим раднійше, що вона доповняє те, що там сказано "Ділу". Ред.
[Народ]
01.11.1890