У Ватикані закінчився перший тиждень роботи 14-ї Звичайної Загальної Асамблеї Синоду Єпископів, тема якої — «Покликання та місія сім'ї в Церкві та сучасному світі».
Про підсумки цього тижня, про методологію праці Синоду та про участь українських єрархів розповів Глава УГКЦ Блаженніший Святослав в інтерв'ю редакторові Радіо Ватикану отцю Теодосію Греню.
Блаженніший Святослав:
В часі Синоду активно працювали троє отців УГКЦ
Перший тиждень Синоду був означений кількома ознаками. Було три формати, в яких працювали отці Синоду. Найперше то були виступи отців під час загальних пленарних засідань, де кожен отець мав три хвилини, щоби представити ситуацію в темі подружжя і сім’ї в своїй країні. Почерговість цих виступів була визначена трьома частинами робочого документу Instrumentum Laboris, тож хто пов'язував свій виступ до першої частини, то виступав у першу чергу, хто до другої части – той у другу чергу. А хто пов'язував свої доповіді до третьої частини, той розпочав щойно в суботу.
Другим форматом були праці у малих групах. Я би сказав, що добра половина усього синодіального часу є визначена для того, щоби можна було працювати в менших групах, де можна мати більше можливості висловитися чи обговорити ту чи іншу думку чи тезу.
Третій формат — вільні виступи. На закінчення кожного дня, коли були пленарні засідання, на такі вільні виступи була визначена година.
Отож усі наші владики дуже активно працювали в усіх форматах. Усі три владики наші, включно зі мною, виступили впродовж цього тижня. Я і владика Борис нав'язували свої виступи до першої частини. Владика Гліб Лончина нав'язував свій виступ до другої частини. Всі ми активно працювали в малих групах — подавали свої пропозиції, свої тексти для редагування робочого документу. І так само я і владика Борис мали час у вільних виступах.
Щодо змісту дискусій, Блаженніший Святослав звернув увагу на загрози для інституту сім'ї, зокрема на ґендерну ідеологію, та ще раз підкреслив, що завданням Синоду не є змінювати доктрину, але шукати адекватні душпастирські відповіді, щоб допомогти вірним здійснювати високій ідеал сім'ї, звіщений у Божому слові.
Блаженніший Святослав:
Наша логіка: бачити, аналізувати, діяти
Перша частина робочого документу була присвячена аналізу пастирської ситуації, в якій сьогодні живе християнська сім'я. Я би сказав, що лейтмотивом усіх виступів і усіх аналізів було викривання тих сучасних нових ідеологій і механізмів, при помочі яких намагаються знищити, розмонтувати, деґрадувати інститут сім'ї в різних частинах світу. Головна теорія, яка є сьогодні підґрунтям для усіх тих механізмів, — це так звана ідеологія ґендеру, яка полягає в тому, що всі люди є абсолютно однакові, немає вродженого поділу на статі, а бути чоловіком чи жінкою — це певна статева роль, яку кожен повинен свобідно і свідомо сам собі обрати. Довкола цих ґендерних постулатів розвиваються чи навіть насаджуються ті чи інші виховні моделі. Згідно з ними будуються різнопланові державні і міжнародні стратегії і політики. Для того, щоби де-факто дезінтеґрувати сім'ю як інституцію. І звідси виникають ті сучасні виклики, в яких живе сучасна сім'я.
В своїй проповіді на відкриття Синоду Святійший Отець дуже влучно говорив про самотність, яка, властиво, є наслідком такого бачення людини як безстатевої індивідуальної істоти, яка сама вирішує, чи вона є в тілі, чи вона є без тіла, чи вона є чоловіком, чи є жінкою і де-факто руйнує і сім'ю і ціле суспільство.
Друга частина робочого документу була доктринальною. Ми намагалися допрацювати і уточнити те, що сьогодні «Євангеліє про родину» — добра вістка про сім'ю, Божий задум про людину, яку Господь сотворив чоловіком і жінкою і покликав їх до сімейного життя, до подружжя, яке Ісус Христос підніс до гідності Таінства — союзу між чоловіком і жінкою, який є вірний, плідний, нерозривний союз любові, в якому справді відбувається те, про що Папа Павло VI говорив як про школу людяності, де люди можуть навчитися бути собою.
Третя частина була присвячена конкретним пастирським викликам.
Ціла логіка документу побудована таким чином: бачити, аналізувати, діяти. От у першому розділі ми намагалися зорієнтуватися, побачити дійсність, в якій живе сім'я. В другому розділі ми намагаємося переосмислити дійсність сім'ї у світлі Божого слова, у світлі істини про подружжя і сім'ю відповідно, до якої живе і діє Католицька Церква. А відтак шукати різні пастирські виходи для того, щоби допомогти християнським сім'ям зберегти свою тотожність у сучасному світі.
Папа чітко і ясно сказав, що ми тут зібрані не для того, щоби міняти доктрину, міняти традиційне вчення Церкви про подружжя і сім'ю. Ми є тут для того, щоби шукати адекватні душпастирські механізми, як цей ідеал, це Євангелія про сім'ю, помогти людям втілювати у своєму конкретному житті.
Очевидно, є дуже багато непростих ситуацій. Наприклад, один із викликів — це є щораз то більше число людей, які розлучені і повторно одружені. У багатьох країнах, зокрема Західної та Північної Європи, кількість сімей, які живуть у повторному шлюбі, є більшою від тих, хто живе у звичайному, вірному Божому слову подружжі. Хоча в інших країнах обставини є цілком інакші. Коли мова йде про Україну, то переважна кількість наших сімей — то є справді геройські сім'ї, які захищають своє життя від різного роду ідеологій. В минулому захищали від радянської комуністичної ідеології, а нині готові захищати гідність сім'ї від цієї ідеології ґендеру.
Але хвиля секуляризму накочується сьогодні теж і на Україну.
На думку Глави УГКЦ, незважаючи на різні труднощі та виклики, в сучасному світі становище сім'ї не є песимістичним, і не бракує також родин, які дають героїчне свідчення «віри в подружжя». І це, каже він, дуже важливо в той час, коли «стоїмо на порозі народження нової цивілізації».
Блаженніший Святослав:
Ми сьогодні стоїмо на порозі народження нової цивілізації
Багато отців говорили, що не все так страшно, як в тому документі описано. Деколи відчувалося, що той документ є трохи песимістичний. А насправді сьогодні християнські сім'ї геройськи свідчать свою віру через сімейне життя.
Очевидно, що сьогодні не легко бути віруючою особою. А ще не легко зберігати християнську подружню любов між чоловіком і жінкою в обставинах сучасного життя. Але багато отців теж говорили, що в історії Церкви ніколи не було легких періодів — кожна епоха, кожна культура має свої особливості. Зараз ми живемо в час ґлобальних культурних змін.
Хтось із отців порівняв сучасний етап цієї культурної зміни із тим часом, коли греко-римський світ розпадався, зокрема Європа переживала 200 років того перехідного періоду: від класичного світу до раннього середньовіччя. І тут саме Церква, монастирі були осердями передачі культурних цінностей з однієї цивілізації в нову, яка от щойно народжувалася.
І ми сьогодні стоїмо на порозі народження нової цивілізації. От саме Церква і, зокрема, християнська сім'я буде отим осердям передавання християнських і людських цінностей новій культурі. Говорили дехто з отців, що сьогодні Церква повинна витворити не так нову доктрину чи нову теорію, а повинна зробити нову культурну пропозицію. З усім тим баґажем досвіду загальнолюдського промовити до тої нової культури, яка от щойно-щойно формується. Ми живемо на порозі ґлобальних культурних змін, і тут перед Церквою на загал, а перед родиною зокрема, відкривається нова місія, нове покликання. Це і є тема Синоду: «Покликання, завдання, місія сім'ї в сучасному світі».
У світлі панівного у наш час «відчуття покинутості», під час вільних дебатів Блаженніший Святослав вказав на те, що завданням Церкви є не лише наполягати на вченні про вірність та нерозривність подружжя, але бути також чітким свідченням того, що Бог ніколи не покине Свого створіння.
Блаженніший Святослав:
Вірність Бога людині мусить бути засвідчена вірністю Церкви своїй місії
У вільній дискусії я взяв слово, щоби говорити про досвід покинутості. Ми часто чуємо, що подружжя терпить через те, що чоловік покинув жінку чи жінка покинула свого чоловіка. Дуже часто ми говоримо про феномен «соціальних сиріт», коли батьки просто покидають напризволяще своїх дітей і не мають часу для їхнього виховання. Ми маємо ситуації, коли діти покидають напризволяще своїх старших батьків.
Такий досвід покинутості сучасний світ і культура використовують для того, щоби спокушати людину новими, дуже небезпечними викликами. Хтось тебе покинув, то ти можеш укласти нове цивільне подружжя. Коли покинутими є діти, то хтось інший береться за їхнє виховання, очевидно, в новій ґендерній ідеології. Коли старші люди є покинуті, то є простий і швидкий спосіб їх позбавитися при помочі евтаназії чи інших способів приємно оминути болі і страждання старечого віку. Але досвід покинутості — це не тільки почуття.
Ми знаємо, що на хресті наш Спаситель взивав словами до свого небесного Отця: «Боже мій! Боже мій! Чого ти мене покинув?». Святий Авґустин, коментуючи ці слова, говорить, що Спаситель на хресті взиває in persona hominem. Тобто він кличе, взиває від імені усіх людей, від усього людства. Тобто цей досвід покинутості нині — це є крик, пошук за Богом.
В сучасних обставинах секуляризованого світу людське серце кричить і шукає Бога. Бога, який насправді ніколи нас не покидає. І тому сьогодні Церква не тільки повинна настоювати на вірності і нерозривності подружжя, а повинна бути ясним свідоцтвом того, що Бог ніколи не покине свого сотворіння. Вірність Бога людині мусить бути засвідчена вірністю Церкви своїй місії і сучасній людині, яка ось так кричить, взиває до Бога.
В Святому Письмі пророки вживали мову сімейних стосунків, щоби показати і пояснити Божу вірність, що Бог ніколи не покине своїх дітей. Читаємо в пророка Ісайї, який каже: «Хіба жінка покине свою дитину, хіба мати може покинути плід свого лона?! Але навіть якби вона його покитула, то я тебе не покину», — говорить Бог Ізраїля.
Роздуми над явищем «покинутості» стали для Глави УГКЦ нагодою на прикладі актуального стану українського народу звернути увагу на те, що в умовах випробування та війни таке відчуття може виникнути у цілого народу. Тому Церква має таким народам посвідчити, що ні Бог, ні вона їх не забули і не покинули.
Блаженніший Святослав:
Український народ потребує свідчення Церкви, що Бог його не покинув
Я подякував Святійшому Отцеві за те, що він закликав синодальних отців посвятити молитву третього часу за християн на Близькому Сході і за ті народи в Африці, які страждають від війни. Ті народи, які сьогодні є на хресті, які почувають себе жертвами війни, — вони часом почувають себе покинутими. І у такого народу виникає питання: «Чи Бог мене покинув?». І Церква повинна цим народам посвідчити, що ні — ані Церква вас не покинула, ані Бог вас не покинув на вашому хресному шляху.
Але, дякуючи Святійшому Отцю за цю молитву, я розповів йому про досвід покинутості українського народу. Сьогодні український народ часто відчуває себе покинутим. Часто відчуває себе предметом різного роду дипломатичних торгів, економічних спекуляцій і навіть часом екуменічних торгів. І досвід війни підсилює це переживання покинутості. Сьогодні українці, які переживають на собі війну , питають себе: «Чи ж Бог нас покинув в нашому стражданні?». І Церква і Святійший Отець тут повинні своє слово сказати, що ні — Бог сьогодні є з українським народом, який проходить свій хресний шлях.
Я закликав Святійшого Отця і отців Синоду посвятити один момент молитви за страждаючий український народ
13.10.2015