(Від власного кореспондента).
Женева, 16. березня, 1938.
З українського боку це питання порушували вже багато разів. Haш погляд на присутність представників московської олігархії у Лізі Націй давно устійнений і досить відомий. Крівава комедія московського процесу ані трохи не вимагає перегляду наших думок про ролю Москви в Европі та в Женеві; і нам властиво навіть незрозуміло, чому демонстраційний засуд двох десятків большевицьких злочинців, зворушує европейську думку більше, ніж розстріли 4800 нещасливих працівників, переважно селян і робітників, у чужонаціональних районах СССР, про що повідомляла сама совітська преса впродовж 1937 р. Але не можна поминути без уваги того, що питання про відносини між СССР та Л[іґою] Н[ацій] по московськім процесі порушує наш щирий приятель, редактор П.Е.Бріке, в "Журналь де Женев". Він пише між іншим:
Московський процес хвилює далі пресу. Обурення загальне, за виїмком орґанів, що слухають сліпо Сталіна. Але навіть самі соціалісти розлючені. В брюссельськім "Пепль“ пише Вандервельде, що „обвинувачені не мали ніяких доказів проти себе окрім їх власних зізнань, вимушених засобами, що лишаються в понурій темряві". Але пікантно бачити, що Вандервельде ллє сльози над долею Яґоди, колишнього шефа ГПУ, установи обтяженої відомими злочинами. Отже можна думати, що вона сама по собі так дуже не обурює членів ІІ. Інтернаціоналу. І соціялістична преса мовчала, коли ГПУ десяткувала совітських селян, робітників та інтеліґентів. Aле тепер, коли Сталін взявся за інших совітських керманичів, між ними і за керманичів ГПУ, п. Вандервельде обурюється. Отже чого властиво хочуть ці палкі демократи з "людового фронту"? Дімітров говорить, що цей фронт має бути "троянським конем», завдяки якому комунізм має дістатися до буржуазної твердині та урядити там пролетарську диктатуру".
Далі автор говорить про недоречність обвинувачень у шпіонажі та інших злочинах, віднесених проти жертв московського процесу і твердить:
"Кожна розважна людина приходить до висновку, що або ці люди були справді зрадниками довгі роки, або Сталін зраджує їх тепер у ганебний спосіб. В обох випадках СССР є кольосом на глиняних ногах, на якого не може рахувати ніякий союзник. Сталін є паном Росії, але яка держава в Европі може мати довіря до нього?"
В Парижі визнають, що прихильники воєнного союзу з Совітами розчаровані. Лє Тан" запитує навіть: „Яку реальну вартість може мати в будучім совітська акція в цій Лізі Націй, яка проголошує право, волю, справедливість основні засади, якими кермується оборона кожної здорової демократії?“ Один з найбільших французьких денників ставить таким чином питання: Чи може СССР лишатися членом Л.Н.?
„Поставити питання значить — розвязати його. Справді членам Ради буде неприємно сидіти по московськім процесі побіч висланника Сталіна. Але є й поважніші міркування. Чого хоче Сталін від Л.Н.? Як розуміє свою ролю СССР у женевській установі? „Вступлення СССР до Л.Н.", писав Дімітров, "дало до зрозуміння масам, що керманичі його вміють використовувати найменшу можливість, щоб поширити їх акцію оборони миру в інтересі світової революції".
„Таким чином СССР має використати Л.Н., щоб викликати "світову революцію". Як це хочуть осягнути? "Наслідком приспання мас ілюзією, що Л.Н. робить усе потрібне для вдержання миру“ — писав той самий Дімітров. І цей агент Сталіна поводиться безоглядно супроти тих, "що не розуміють цього". І називає „балакунами, а не революціонерами тих, які не відріжняють колишньої Л.Н. від сучасної". Про революцію, до якої закликає Дімітров говориться в програмі ІІІ. Інтернаціоналу таке: "Утворення світової федерації соціялістичних совітських республик та здобуття влади пролетаріятом не може пройти мирно, тому СССР робиться природно вогнищем світової революції".
Москва готує іншим державам долю Грузії. Отже зрозуміло, коли "Лє Тан" має сумніви щодо користи співробітництва Совітів з Л.Н.
Зі свого боку можемо додати, що московський процес не є найміцнішим арґументом для видалення московського уряду з Л.Н. Але треба з сумом признати й те, що українці не зробили всього, щоб інші арґументи були більш зрозумілі.
ПРИМІТКА ПУБЛІКАТОРА
* М.Данько – псевдонім журналіста Миколи Троцького
22.03.1938