У нас стало лекше, красна погода позволила в більшій части попрятати хлїб з поля, то-ж ми на минулу Матку Божу вибрали ся в два вози за Бескид на празник. Хотяй, зле поинформовані, ми на празник не трафили, то все-ж не жалуємо труду, а наша прогулька зовсїм нас вдоволила.
Вже доїзджаючи до Тїсної за Балигородом (повіт лїській), околиця з кождою хвилею так стаєсь красшою, що я і чудував ся, що за неї нїчо не чував подібного як за Скільскі та Делятиньскі гори. З горбка на горбок, з одного берега на другій вьє ся дорога долиною Гочевки, окружена високими горами, в більшій части покритими ще буйними лїсами. Рука непрошених цивілізаторів та "культуртреґерів" витинає их немилосердно, однак ще не дійшло оно до крайности. В Колоницях стоїть великій паровий тартак жидів Френкля і Синів. Вирубують они лїси доокрестні щось від пяти лїт, интерес не зле йде, хотя довіз утруднений, бо в одну сторону до Лїська, в другу до Гомони досить далеко.
З Колониць через Яблінки тай кількома серпентинами під гору вибрались ми на "Ябліньскій верх". Околиця ще красша дорога через лїсок по-над потік, котрий мило журчить. На право мале сїльце Габківцї з церковцею на високім "грунику" (горбку); ще зо 2 кільометри і зїзджаємо в долинку, а радше кітлину, окружену горами, з густим молодим лїсом, в котрій розложилась Тїсна. Маленьке сїльце, а подабає на місточво маленьке, бо і двір ту єсть і лїсничій і почта, а ще троха жидів, — от і повно "интеліґенції"... З-відси, здаєсь на-разї, дальше нема дороги, хиба ще на лїво в Довжицю, Бук і дальше з бігом ріки Солянки отворюєсь вид, — так та Тїсна тїсно стиснена горами. Долина з церковцею (мимоходом сказавши, она реставруєсь та иконостас новий ладять) по серединї, з водним тартаком, до котрого вода звернена з ріки при помочи загати зо 4 метри високої. Та "гать" або "яз" — як ту зовуть — робить, що ріка стримана в бігу, творить гейби більшій ставок, котрого береги, то зі скал, то з муравника в похилости, роблять незвичайно милим, особливо коли єго опливаємо на човенци, що стоїть при березї і манить прохожого до себе. Ся місцевість так пригідна на вакаційний побут, як рідко котра в инших сторонах. Прогульки красні до Ветлини, Кальниць на полонини і на скалисту гору Равку. Вид з них далекій, гарний, a їзда не згіршою дорогою дуже приємна. Казали, що прогульки бувають туди що року, а і перед кількома недїлями було товариство зложене з 25 осіб. В Тїсній верх Лопінник, з своїм спадистим берегом від півночи і з красним видом аж ку Сянокови, оплачуєсь відвидїти.
Однак найбільше виплатна прогулька "на Мадяри". З Тїсної перебиваєсь дорога шийкою, за котрою радуєсь око прекрасним видом околицї "Майдан", серед котрої положена лїсничівка і кілька хат. Давнїйшими часами, за ґр. Фредрів, були ту копальнї руди і фабрики зелїза; та по знесеню панщини і заведеню зелїзницї они не оплачувались і треба було их застановити. Добра ті великі, але що далеко від зелїзницї, то й лїси в них не мають такої вартости, як в инших сторонах. З того то красного кутика, що єго зовуть "Майдан", иде приватна дорога на право до Лупкова, але ми єї лишім, a спішім уже скорше через Лїшну, та й дальше лїсом, та по-над високі береги потока через Розтоки ку граници, все майже під гору, але не дуже прикро. Під границею гори на право більше управлені, вівсом обсїяні — наразї псують вражінє набуте, — але ми й не дивимось, а думаємо, щоби скорше на границю.
Вид з границї на сторону угорску, на село Руске та на дальші, з початку троха замкнений стрімкими горами, закиненими бучиною; але коли спустимось одну серпентну низше, вид отворюєсь і вражує дуже мило. Ту в долину спускаєсь гостинець в село 13-ма викрутами — як і скрізь Бескид по угорскій сторонї більше стрімкій, як по нашій. Так само серпентин богато і зїзджаючи до Ужока гостинцем з Турки на Бориню.
От ми і в Угорщинї, або як ту кажуть: "на Мадярах". Мадярія тота зараз паде в очи: таблиця придоріжна чисто по мадярски; не пригадую собі вже більше, а зістались в голові червоні букви: Ruszka valal (= село Руске). Село нїчим не рівнить ся від наших. Ті самі курні "хижі", лихо пошиті соломою, та й біднїйші о стілько, що брак ту ялового дерева; ті самі рускі мужики, що й слова по мадярски не знають; той-же лихій овес по верхах, та й біда у них. Носять ся троха відмінно, богато приняли з словацкого, та й язик цивілізують на моду словацку, котру і мають за щось висшого.
Приїхали ми коло церкви. Служба кінчилась. Церковця мала, мурована, представляєсь, дякуючи трудолюбивому парохови, незгірше. Люде співають добре, a співають всї хором; се робить дуже миле вражінє, а на що у нас, бодай в тих сторонах, не звертає священьство уваги. По службі запрошено нас на приходство. Як сказано, ми вибрались на празник, однак помилились — празник припадає аж на Рождество Богородицї; однак се нїчо не мішало, о. парох приняв вас дуже сердечно. Гостей явилось внедовзї більше, знакомі і свояки. Товариство збільшало ся, стало весело.
Як же-ж живуть тут наші брати "на Мадярах" та й що о них нам думати? Що я побачив те і розкажу, буде то маленькій причинок до пізнаня тамошних обставин.
Интеліґенції рускої, кромі священиків, не видко. Священиків же мало, і звязи в дусї народнім між ними нїякої. Язик конверзаційний скрізь мадярскій.
— Ми Мадяри, — кажуть они.
— Та чому-ж ви маєте бути Мадярами? — питаю.
— Но шак жиєм на мадярскій отчинї, шак край мадярскій нам панує. Ми однак є і Руснаками, бо наша віра руска, та й народ по руски гварит, так ми все Мадярами є.
О рускім язицї не мають понятя, а сли говорять по руска, то більше намагають на россійске. Широко я говорив з ними за сю справу і вийшло, що они не вірять, часто не мають понятя о рускій идеї. [Безперечно, одиницї мають більше понятє о панруссизмі на лад галицких панруссів (вплив довголїтно читаного "Слова"), але з тим не виривають ся, боять ся.] Коли спитати:
— Чому-ж ви не читаєте яких руских часописей?
— То не слободно, — відказують. — Как я би читал руску ґазету, то бі зо мнов жаден чоловік не хтїл говоріти.
— Та чому-ж то?
— Но тому, бо знає, що менї того не треба. Я маю свой мадярскій "Горній перегляд" [провінціональна ґазетка для тих гірских комітатів, а особливо дла Земплиньского] та той менї і добрій.
Про наші відносини між партіями та й що-до Поляків мають слабе понятє або й нїякого не мають, і не интересують ся тим зовсїм, а наш край зовуть "Польщею" та все кажуть, що ми "з Польщі" прийшли, та й они "в Польщу" заходять.
— Чи не можна би старати ся, щоби руского язика учили в школах? — закинув я.
— Мене — каже мій собесїдник — вчили до шестої кляси літератури россійскої, а в шестій прийшов иншій професор та витолкував нам, що нас россійщина не має нїчо обходити, а радше повинні ми вчити ся свого язика, своєї літератури. То ми перестали тамтої вчити ся і не вчили ся нїякої, бо літератури "угро-рускої" нема...
Я запитав за ґазетку "Листок".
— Та то до нїчого, — була відповідь — то чисто церковна, а тримати єї, то більше шкодить, як поможе.
В народній школї вчать від разу мадярского і руского язика; руского навіть після мадярского, в порівнаню з тамтим. По домах интеліґентних говорить ся по мадярски, щоби дїти скорше учили ся того язика; часто говорять ту, і не зле, по нїмецки; тими двома язиками им зовсїм лекше говорити, як своїм.
Нїмецкого учать ся через конверзацію з капіталістами, предприємцями та офіціялістами дїдичів-Нїмцїв, котрих ту немало. Навіть жінки знають нїмецкій язик.
Епископів угорскі Русини мають різних. Теперішний пряшівскій епископ — з роду Мадяр. Ще єго дїд був кальвіном і мав трех синів. Один з тих зістав ся кальвіном а єго син єсть суперинтендентом. Другій син має сина латиньским крилошанином, а син третього єсть теперішній рускій владика. Так тут все помішане. Епископ добрий чоловік і не мають з ним клопотів. Перед ним був Мадяр запеклий і заводив реформи: заказав носити довгі пантальони на штіфлетах, — а се там в звичаю, особливо в лїтї,— заказав бороди, які носила де-з-пята часть священиків (всїх их в пряшівскій епархії до 200) та й множество писанини накидав. Клир опонував єму сильно і солідарно. Та оно не тревало довго; по чотирох роках епископ той помер. Но при тім зробив він і богато доброго; именно гроші видавав на семинар, на бурси ґімназіяльні та й дяківскі і т. и.
І в Унґварі єсть тепер добрий владика, біда лише, що богато потребує грошей, бо яко вдовець має дїти і родину, при тім негосподарний.
Фонд вдів і сиріт на угорскій Руси в дуже добрім станї. Вдови дістають в пряшівскій епархії по 120—150 зр. річно, дїти по 30, а круглі сироти по 60 зр. Богослов, що женить ся не з попадянкою, мусить платити аж 1.200 зр. [перед кількома роками платив лише 800], а сли женить ся з попадянкою, не платить нїчого. Висше згадану суму мусить богослов зложити цїлу перед ординацією.
Обряд церковний на угорскій Руси удержуєсь чистїйше, хоть,— як казав менї мій собесїдник-священик, — "они більше католики, як ми (Галичане), бо ми "більше Русини"... Приміром дивує их, що у нас є монстранції, котрих там нема, та й празник Евхаристії, котрий також там не обходить ся, а і за бороду там не чіпають так строго, як у нас, хотяй мало хто бороду носить, бо без бороди вигіднїйше. В Угорщинї є ще два епископи уніятскі бородаті.
Дотація священьства там дуже не уреґульована. І так в дуже лихих парохіях є ще додатки; за те парохії лїпші і найлїпші, котрих доходи разом виносять кільканацять тисячів, не дістають нїчого з каси, але й нїчого не доплачують. Крилошане мають кольосальні доходи, — яких не мають наші епископи. Реґуляція конґруи давно в проєктї, але годї єї переперти, бо не хотять згодитись на ню епископи і крилошане, а правительству не дуже квапно.
В семинаріях там дуже вигідно і красно що-до сторони матеріяльної, — морально може они й зле стоять, але бо там цїлком инакше мають понятє о вихованю суспільнім.
Руска интеліґенція так пересякла мадярщиною, що рівно з Мадярами танцює, співає (нїколи по руски, хиба часом по нїмецки), бавить ся, як дїти.. Мадяри — нарід палкій і має в собі богато тої сили, що зневолює другі народи до мадяризації, а особливо ті народи, як Русинів, котрі з удачі своєї тихі та підлегливі.
В товаристві знайшли ся два молоді люде, Поляки з роду: Беньовскій і Заборовскій. Першій кінчить академію лїсову і гірничу в Шемніц, другій кінчить латиньске богословiє. Але они — вже запеклі Мадяри.
Панночки убирають ся там дуже пoєдинчо, перкалики дуже в модї, а вовняні, хоть легкі убраня наших панночок, разили. Их танцї цїлком відмінні, — вальс, чардаш, полька, мазур (рідко) — все те троха инакше, як у нас; коломийки не знають зoвсїм, нї зі співу нї з танцю, але подобалась им дуже.
От думав я собі, чи не можна би нам галицким Русинам устроїти коли до Унґвару таку прогульку, як Поляки до Пешту. Може би бодай трохи відгомін лишив ся.
Може незадовго посунусь дальше в глубину угорскої Руси, то зможу достерегти де-що цїкавійшого та відраднїйшого...
[Дѣло]
01.09.1890