Лінґвістичне чищення виявляє переочену Марксом нерівність

Важливість ролі держави і закону в сприянні капіталістичній динаміці

Conceptualizing Capitalism: Institutions, Evolution, Future by Geoffrey M. Hodgson, University of Chicago Press, $55, 456 pages

[Джеффрі Годжсон. Осмислення капіталізму: становлення, еволюція, майбутнє.]

Не існує загальновизнаного означення капіталізму. Так само, як нема жодної узгодженої думки про його вихідний пункт, який кожного разу залежить від вибору означення. У своїй науковій праці, яка змушує замислитися, Джеффрі Годжсон (Geoffrey Hodgson) стверджує, що означення капіталізму як поєднання приватної власності та ринків означає, що ця система функціонувала вже за сивої давнини. Зрештою, ринки, товарний обмін і права власності існували тисячі років.

Судження Годжсона підкреслює важливість ролі держави і закону в сприянні капіталістичній динаміці. Як і економіст австрійського походження Йозеф Шумпетер, та на відміну від Карла Маркса, Годжсон окремо зазначає роль банківської справи у розвитку капіталізму. Це дозволяє йому помістити початок капіталізму у ХVIII ст., коли — невдовзі після англійської фінансової революції — національна держава вже була добре розвинутою. Отже, капіталізм можна ототожнити з періодом різкого зростання ефективності виробництва, який почався разом з промисловою революцією.

Правова перспектива має багато спільного з підходом «інституційних» економістів, таких як Торстейн Веблен чи більш пізні Мансур Олсон та Дуглас Норт. Вона ближча до «Теорії моральних почуттів» Адама Сміта, ніж до його «Багатства народів», з якого економісти основної течії запозичили своє похмуре бачення людей як тих, хто максимізує одновимірну суб'єктивну корисність. Годжсон схвально згадує саркастичний жарт Веблена про те, як економісти зводять індивідуумів до «ґлобули жадання». Він також стверджує, що традиційній неокласичній економіці бракує належного розуміння соціальної і культурної природи ринків.

Однією з особливостей цієї праці є те, що щойно після 250-ї сторінки дається повне означення капіталізму. Це тому, що автор взяв на себе місію очистити економічну науку від неточних формулювань. Він вважає, що наше розуміння предмета було зіпсуте «серйозним перекрученням» в соціальних науках таких термінів, як власність, обмін та капітал. Тож у кількох розділах він роз'яснює ці та інші поняття.

У самому слові «капітал» йому є що пояснити. Насамперед усталене серед економістів означення капіталу суперечить бізнесовим звичаям, і це призводить до плутанини. Для тих, хто має справу з бухгалтерськими звітами, капітал — це грошова позика, надана акціонерами, щоб розпочати справу. Таке бачення капіталу було загальновизнаним, аж доки Сміт не вирішив змінити його значення. Його сприйняття економіки було дуже матеріальним: він вважав послуги чимось нижчим, ніж сфера виробництва, тож волів думати про капітал як про обладнання, землю і будівлі чи активи, здатні давати прибуток. Це основа сучасного погляду економістів на капітал як на сукупність засобів виробництва, від яких можна сподіватися, що вони довший час надаватимуть виробничі послуги. І тепер, на думку Годжсона, ми засипані такими невизначеними термінами, як суспільний капітал, людський капітал, релігійний капітал і культурний капітал, до такої міри, що це слово позбулося свого значення.

Прагнучи прив'язати капітал винятково до його щоденного грошового значення, автор доводить, що різновид капіталу, який не можна використати як фінансове забезпечення, попросту не є капіталом. І сам визнає, що — в дусі «Аліси в Країні Чудес» — надає словам бажаних йому значень. Я б заперечив, аргументуючи, що такі терміни, як «людський капітал», є в кожному разі змістовними і корисними. Фокус цієї лінґвістичної чистки надто вузький.

Проте він таки висвітлює важливу особливість капіталізму, що пов'язана з різною природою активів, якими володіє капіталіст і робітник. Робітники не можуть використовувати свою робочу силу як фінансове забезпечення, і це є класовою нерівністю, характерною для капіталізму, яку Маркс не спромігся висвітлити.

Один з найцікавіших аналізів, викладених у цій праці, наводить на думку, що багато прогнозів зростання для Росії, Бразилії, Китаю та Індії є надто оптимістичними, оскільки вони недооцінюють інституційних змін в економіці, потрібних для того, щоб досягти високих рівнів валового внутрішнього продукту на душу населення. Що ж до реформ економічної політики, то поради у книжці є порівняно скромними. Проте вона є заохочувальним, історично обґрунтованим дослідженням предмету, здатним дати користь від читання.