Світлій пам'яті Ярослава Гнатіва
Невблаганна життєва сутність…
11 липня на 78-м році пішов із життя Микола-Ярослав Миколайович Гнатів, знаний письменник, науковець і громадський діяч. Звикло представляв себе під йменням Ярослав Гнатів. Рідні, близькі та друзі любовно величали його просто Ярко.
Символічно, що в останню путь провели Ярка дорогою, яка названа на честь Митрополита Андрея, про якого він створив повість-есе «Віра батьків»; і, як визначив Ігор Калинець, ця повість є перлиною в його поважній спадщині. Спершу повість-есе про Митрополита Андрея Шептицького Ярослав Гнатів подав під псевдонімом Сергій Ярошинський у самвидавчому культурологічному альманаху «Євшан-зілля» в 1988–1989 роках.
В 1990 році зі самвидаву «Віру батьків» видали у Римі окремою книжкою, відповідальним редактором якої був отець Іван Дацко. Того самого року, після виходу книжки, греко-католицька консисторія як винагороду організувала Ярославу Гнатіву поїздку до Ватикану, під час якої він мав авдієнцію в Папи Івана Павла ІІ. Ця зустріч зафіксована на світлині; під час зустрічі Ярко мав намір вручити Папі «Віру батьків», проте не відав, що це не дозволено задля безпеки Папи. На світлині з правого боку видніється заборонна рука охоронця Папи, яка зненацька виринула перед зніяковілим поглядом Ярка.
Яркова повість-есе «Віра батьків» — це найкращий його дарунок у вінок пам'яті Митрополита Андрея Щептицького. Не судилося йому бачити монумент-пам'ятник Митрополиту на Святоюрській площі, хоча про його встановлення ділився думками.
В автографі, написаному Ярком на форзаці повісті-есе, між іншим є фраза «Мирону — другу, якого знаю 70 літ». Це наше знайомство ми з Ярком іноді жартівливо обігрували серед колеґ. Річ у тім, що в тому далекому 1942 році я ходив до шкілки на тодішній вулиці Зиґмунтинівській (нинішня вул. Гоголя). В подвір'ї шкілка була огороджена дротяною сіткою. Врізалися в дитячу пам'ять слова мами, що за тою огорожею є німецькі діти. Був випадок, що якось сам залишився на подвір'ї. З іншого боку огорожі стояв хлопчина, що руками вчепився за сітку. Очима ми зустрілися. З дитячою несподіваністю захотів перед тим «німцем» чимось похвалитися і запитав, чи вміє він їсти землю. Коли мій новий знайомець дав зрозуміти, що не вміє, з пісочниці взяв в рот хрустливо-солоний несмачний пісок і пожував його. В дитячій голові не визріла думка, що то не «німець», і не відав тоді, чи здивував його своїм геройством. В часи нашого дорослого спілкування ми з Ярком відтворили цю дитячу подію. Виявилося, що з протилежної тодішньої вулиці Красуцьких (нинішня вул. Огієнка) в той час був дитячий заклад, що мав виховувати фольксдойчів. Ярко потрапив у той заклад тому, що його бабця була німкенею. З того закладу до Миколаєва його забрав дідо. Десь у 60-х роках ми обоє знайшли точку дотику в далекому 42-му році. Є події, які так чи інакше випадають з дитячої пам'яті, проте історія з жуванням піску чомусь зафіксувалася в нашій пам'яті. Ось так.
Про Ярків потяг до знань з раннього дитинства згадує миколаївець Мирон Одноріг, а саме — коли вони, малі пастухи-дітлахи, в миколаївському урочищі «Опшир» пасли корів, то Ярко завше під пахвою мав зо дві–три книжки, які затято читав, а вони, малі дітиська, пильнували корів.
Глибоке миколаївське Яркове коріння знайшло відображення в науково-краєзнавчих книжках так званого «миколаївського» циклу: «Кам'яна господиня» (2001), «Коли прокидається лицар» (2006), «Біля паплі» (2011).
З відходом Ярослава Гнатіва в Небесний Світ можна констатувати, що завершилася ціла епоха, пов'язана з дослідженням Миколаєва, життя миколаївських родин і коріння родоводів протягом багатьох століть.
Ввижався Ярко завше виваженим, стриманим, з аскетичною зовнішністю, з незмінним кашкетом на голові, з куферком-дипломатом. Відзначався обережністю, як і багато інших, навчених совєтською системою. В ті часи вироблялося інтуїтивне відчуття відбору колеґ при спілкуванні, в розумінні довіри і надійності. Одним із знакових місць зустрічей однодумців стала каварня на розі вулиці Саксаганського з квітковою назвою «Нектар», яка почала функціонувати від середини 70-х років. Тут збиралося довірене товариство. Ярко і іже з ним автор цього пам'ятного слова про нього були постійними відвідувачами каварні, в якій зароджувалися прекрасні ідеї. Так, за нашою ініціативою, в 1986 році з нагоди 130 річниці від дня народження Івана Франка і в 1987 році до 150 річниці виходу «Русалки Дністрової» були організовані виставки книжкового знаку — екслібрису — відповідно «Іван Франко в екслібрисі» та «Русалка Дністрова в екслібрисі з приватних колекцій», котрі експонувалися у виставкових залах Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського АН УРСР. Я, власне, упорядковував матеріал до каталогів виставок, а автором передмов був Ярослав Гнатів.
Вагомий струмінь у спілкуванні з 1985 року внесло подружжя Калинців, що повернулися з вимушених віддалених місць. В каварні сходилася майже вся редакція вже згадуваного альманаху «Євшан-зілля».
В Ярослава Гнатіва, цілком серйозного творця, проявляється ще одна — немаловажна! — творча риса, «несерйозна», яку Іван Франко називав однією з найголовніших прикмет письменницького таланту, — почуття гумору! Яркове почуття гумору прекрасно виражене у виданій ним у 2010 році книжці під псевдонімом Пан Нектарський (кажуть, що тим жартівливим іменем його йменував Ігор Калинець) «Нектар-зілля або Перша Демократична» з шаржованими рисунками та рисами депутатів Львівської обласної ради першого демократичного скликання у змалюванні Володимира Риботицького.
З властивою Яркові «несерйозною» рисою на початку 2000 року він запатентував свій неформальний витвір — «Академічну Академію», президентом якої був обраний, а місцем періодичних зібрань її членів стала та сама каварня «Нектар». Із закриттям цієї каварні найбільш тривалим місцем спілкування, до останнього часу, стало кафе-книгарня на вул. Нижанківського. В цій каварні в минулому ювілейному році Тараса Шевченка за ініціативою Ярка кожен із присутніх по черзі зачитував поетичні рядки «Кобзаря», допоки весь не був прочитаний. У цій каварні і зараз живе дух Ярка.
Вічная пам'ять. Царство тобі Небесне.
19.08.2015