Низку гучних заяв та скандалів спровокував Закон про реструктуризацію валютних кредитів. Однак, проголосований у ВРУ 229 голосами «за» ще 2 липня, цей Закон тепер просто щез — він не з'явився ні на столі у президента (для підпису чи накладення вето), ні, зрештою, у кошику для сміття (туди могли б його покласти самі депутати). Разом із Законом зависли між небом і землею валютні позичальники. То полегшать їм умови сплати кредитів чи ні? «Z» з'ясував, куди подівся Закон і чого чекати тим українцям, які набралися боргів і тепер не знають, що з тим робити.
Отже, депутати хотіли «зробити добре» частині виборців, ставши на бік знедолених позичальників. Але потім почули різкі оцінки від Нацбанку, Міфіну та особисто президента й почали бавитись у гру «відклич голос». Цікаво, що у своїх заявах до голови ВРУ нардепи здебільшого просили змінити їх голоси «За» на нейтральне «Не голосував». Про всяк випадок.
Президентські підказки
Петро Порошенко вирішив укотре зіграти роль рятівника країни, і заявив (ще у липні): «Сподіваюсь, що у Верховній Раді знайдеться достатньо здорових сил, щоби виправити цю, м'яко кажучи, помилку. Якщо політичного духу парламентові не вистачить, я захищу Україну».
Щоправда, минулося й цього разу: проголосований ще 2 липня закон так і не дійшов до президента. Але його рекомендації не залишились без уваги.
«Закон повинен розглянути реґламентний комітет, тому що багато депутатів написали заяви, що вони знаходились поза сесійним залом, але їх картки спрацювали», — заявив Петро Порошенко в одному з інтерв'ю.
Цікаво, що з проханням не зараховувати їх голоси через відсутність в залі до голови ВРУ звернулося… лише двоє нардепів. Принаймні так зазначено на офіційному сайті Верховної Ради.
Парламентська казуїстика
Так чи інак, але реґламентний комітет парламенту все ж розглянув два варіанти, запропоновані депутатами фракції БПП Сергієм Лещенком та Вадимом Денисенком (до речі, обидва — журналісти), — про скасування результатів голосування та про скасування самого рішення Ради. Ці пропозиції заслуговують на увагу хоч би тому, що в такий спосіб Рада цього скликання голосує реґулярно. Але тут вирішили створити прецедент скасування вже ухваленого рішення — бо нардепи зачепили, не подумавши, надто резонансне питання.
Отже, пан Лещенко та група парламентарів звернули увагу на те, що 2 липня під час першого голосування за законопроект 1558-1 в цілому о 21 год. 11 хв. він набрав лише 225 голосів і не пройшов. А вже через хвилину повторне голосування (що заборонено реґламентом, але постійно практикується нинішнім спікером) дало 229 голосів «за».
Пильнуючи дух і букву закону, реґламентний комітет зазначив, що заходів проти порушення процедури голосування треба було вживати одразу на засіданні, а не після його закінчення — як це зробив депутат Лещенко. Не сподобався комітетові й варіант Вадима Денисенка — бо він запізнився з термінами свого звернення і не подав відповідної заяви голові Верховної Ради.
Натомість реґламентний комітет вигадав власну причину, щоб скасувати ухвалення «кредитного» закону.
Мовляв, 2 липня нардепи вирішили продовжувати роботу лише до 21 години, ухваливши й відповідний порядок денний. Однак о 20:55 до цього порядку внесли й законопроект 1558-1, який голосували вже після «часу Х» — о 21:11. Ось вам і порушення, яке вимагає виправлення.
Відповідну постанову — про скасування рішення ВРУ щодо прийняття у третьому читанні і в цілому законопроекту про реструктуризацію валютних кредитів — реґламентний комітет рекомендував розглянути на найближчому засіданні Ради. Позачергову сесію задля цього ніхто, звісно ж, не скликатиме. Тож усі питання — після парламентських канікул.
Ціна питання
Як і завжди, у кожної зі сторін своя правда. І розбіжності починаються вже на етапі оцінки масштабу проблеми.
За даними Forbes та низки інших джерел, приблизно 70 тис. наших співгромадян заборгували за споживчими кредитами в іноземній валюті близько 60 млрд. грн. (за нинішнім курсом це вже менше як $3 млрд.).
Натомість Мінфін та Нацбанк вважають, що втрати банківської системи від втілення згаданого закону сягнуть 90–100 млрд. грн. «Це більше, ніж буде витрачено на оборону та правоохоронну діяльність протягом цього року», — наголосила міністр фінансів Наталія Яресько.
Петро Порошенко зазначав, що «лише для перших норм цього закону країна повинна купити десь від 7 до10 мільярдів доларів і повністю залишити країну без банківської системи».
Попри вражаючі цифри, представники виконавчої влади ще й лякають ланцюговою реакцією фінансової системи: мовляв, для компенсації доведеться вливати у банки додаткові кошти, а через списання та реструктуризацію кредитів ще більше фінустанов втратять платоспроможність.
При тому представники т.зв. «Фінансового майдану» (об'єднання позичальників) вказують на те, що банки під надані кредити сформували резерви. І тепер їх просто треба буде пустити в роботу, тож особливих збитків фінустанови й не зазнають.
За яку справедливість варто боротися
Найголовніше питання, яке ця ситуація підняла на поверхню, — соціальна справедливість, якої загалом так бракує сьогодні в Україні. І це питання багатогранне.
Найраціональніші співгромадяни озброювались калькуляторами і вираховували, що здебільшого кредити — надзвичайно ризикована і дуже затратна оборудка. Інші готові реґулярно платити, зціпивши зуби і розриваючись між кількома роботами. Є і група людей, яка змогла домовитися з банком щодо реструктуризації і таки виплатила позики, навіть попри кризу. Й на цьому тлі, завдяки закону 1558, з'являється каста «халявщиків», які ніби добилися перерахунку кредиту за курсом НБУ на дату підписання договору та списання штрафів, пені та підвищених відсотків.
А ще існують стереотипи — наприклад, що частину кредитів брали геть не бідні люди, скажімо, для придбання нерухомості з наміром здавати її в оренду, купівлі різноманітних розкошів (люксових авт, яхт, шуб тощо). І тепер їм збираються «пробачити» чималу частину тих боргів.
Об'єктивно ж під час кредитного буму 2006–2008 років банки підштовхували українців до більш дешевого (порівняно з гривнею) кредитування у валюті, непогано заробляючи на завищених (порівняно з Європою) відсотках. Тож вимога позичальників — аби банки розділили з ними наслідки стрибків курсу — в принципі, є справедливою. Тим більше, враховуючи, що банки отримали десятки мільярдів гривень рефінансування від Нацбанку, з яких понад 100 млрд. стали просто збитками, які ніхто ніколи не поверне.
Варто також врахувати досвід інших країн (Польщі, Угорщини, Румунії) щодо конвертації валютних кредитів позичальників-фізосіб. Скажімо, поляки для реструктуризації кредитів (40% споживчих позик в них були прив'язані до швейцарського франка) пропонують чіткі критерії: це і площа нерухомості (до 75 кв.м квартира і до 100 кв. м будинок), і обов'язкове проживання в іпотечному житлі, і ще низка вимог. Загалом скористатись цими умовами зможе приблизно п'ята частина польських позичальників, чиї зобов'язання забезпечені іпотекою.
Кредити планують конвертувати у злотий за курсом на момент оформлення позики, а різницю з нинішньою вартістю франка хочуть розділити порівну між позичальником і банком.
Як засвідчили останні 7 років, що минули від моменту кризи 2008 року, зволікання з вирішенням проблем позичальників добром не закінчується.
Наразі паузу в стосунках держава–позичальники вирішив заповнити НБУ, оприлюднивши власні методичні рекомендації для банків.
Реґулятор, зокрема, пропонує банкам скористатися кількома можливими видами реструктуризації. Наприклад, змінити валюту позики, графік виплати заборгованості, зменшити розмір процентної ставки. Як варіант, НБУ пропонує навіть списати нараховані раніше штрафи за прострочені виплати, а то й частину основного боргу.
НБУ просить фінустанови «з розумінням ставитися до боржника, уникати надмірного тиску та діяти об'єктивно з урахуванням його фінансових можливостей». Також він вказує, як можна перевірити матеріальний стан позичальника: попросити фінансову звітність, довідку з місця праці, підтвердження призову на військову службу чи проживання в зоні проведення АТО тощо. Так само, на переконання реґулятора, належить враховувати кредитну історію позичальника.
Утім є й цілком інакші приклади. Так, економіст Олександр Кірш на своїй сторінці у Facebook написав, що, попри досягнуті домовленості з банками про невиселення людей до ухвалення законопроекту в нормальному вигляді, є чимало фактів таких примусових виселень. «З прикрістю відзначу, що ті, хто голосував за 1558-1, замість того, щоби допомогти людям, спровокували банки чимшвидше — до кінцевого прийняття закону — відбирати квартири. Ось ціна популізму!», — підкреслив він.
06.08.2015