Німецький дослідник мозку Ернст Пьопель (Ernst Pöppel) після виходу на пенсію поїхав до Китаю, аби навчати студентів. В останньому своєму дослідженні він вивчав нейробіологічні відмінності між чоловіком і жінкою. Він хотів пояснити, чому спілкування між обома статями ускладнене. В своїх дослідженнях учений дійшов до аналізу вікна сприйняття – так званого вікна трьох секунд (згідно з теорією, сприйняття світу людини розбите на проміжки, тривалістю рівно 3 секунди). Але що, якщо у чоловіків і жінок тривалість цього відрізка – інакша?

 

 

 

Упродовж десятиліть Ернст Пьопель, якому зараз 75 років, досліджує людський мозок. 

 

 

Die Welt: впродовж багатьох років Ви викладаєте та здійснюєте дослідження в Китаї. Чи можна говорити про східну й західну традицію наукових розвідок?

 

Ернст Пьопель: Безумовно. На Заході вчені звертають більше уваги на аналітику. У Китаї до речей ставляться більш образно. Можна сказати, голістичніше. В Китаї найбільшим викликом для науковця з Заходу є зрозуміти цей тип мислення, що нам – чужий. Якщо хочеш успішно спілкуватися з іншими, спочатку потрібно навчитися взаємної поваги до того, що люди звикли думати по-іншому. Обидві системи мислення доповнюють одна одну, є комплементарними. Я вважаю це певним збагаченням.

 

D. W.: Які слабкості німецької наукової системи Вам з відстані впадають у вічі в першу чергу?

 

Е. П.: Такі як я, старші науковці, в Німеччині почуваються так, ніби комусь заважають. З огляду на це, після виходу на пенсію багато професорів їдуть за кордон, здебільшого в США. Інші прямують на Схід – до Китаю, Сінгапуру, а також Росії. Це ідіотизм, що нашу креативність в Німеччині не використовують. У Японії в 60 років можна починати нову кар’єру. В Росії лише у 80 тебе починають сприймати, як серйозного науковця. А в Китаї чи Сінгапурі ніхто не питає про мій вік, якщо я там залучений до наукової діяльності.

 

D. W. Що є причиною такої ситуації?

 

Е. П.: У нашому суспільстві панує помилкове переконання, що в науці можна бути креативним до певного віку впродовж близько 30 років. Це – безглуздя. Багато визначних відкриттів робили значно старші дослідники. Звичайно, є вік, після досягнення якого вже не можеш бути творчим, після якого зникає цікавість. Але його не потрібно узагальнювати.

 

D. W. Що Ви маєте на увазі, коли кажете «креативність»?

 

E. П. Креативність – це здатність поєднувати елементи різних галузей знання у такий спосіб, що виникає щось нове. Вимога креативності є очевидною. І в науці це могло би бути перевагою – ставати старшим, адже з віком оперуєш глибшими знаннями. В будь-якому разі, в мене немає відчуття, що сьогодні я мислю гірше, ніж 40 чи 50 років тому. 

 

D. W. Ви все ще активно займаєтеся дослідженнями, публікуєтеся у фахових виданнях і є науковим керівником аспірантів. Якими є найновіші з Ваших наукових здобутків?

 

Е. П. Як і раніше, я цікавлюся часовою обробкою інформації в мозку. За роки роботи, після численних досліджень можу засвідчити: в сприйнятті людей є вікно трьох секунд. Все, що відбувається за цей проміжок часу, люди суб’єктивно переживають як дійсність. У Китаї ми розробили новий метод, який дає змогу виміряти тривалість цього вікна безпосередньо у людському мозкові. Знання про цей ефект дотепер стосувалися лише його феноменологічної природи. 

 

D. W.: Чи довели Ваші вимірювання існування універсального вікна трьох секунд у сприйнятті?

 

Е. П.: Ми довели існування цього вікна, але, як не дивно, тільки в чоловіків, не в жінок. Так, це не остаточно, адже з численних феноменологічних досліджень ми вже знаємо, що таке вікно сприйняття властиве кожній людині: як чоловікові, так і жінці.

 

D. W.: Отже, Ви не підете далі у своїх вимірюваннях?

 

Е. П.: Я б так не сказав. Якщо ми серйозно сприймаємо результати, тоді мусимо намагатися їх пояснити. У мене є гіпотеза. Я припускаю, що часове вікно сприйняття у жінок має більшу варіативність, ніж у чоловіків. Якщо воно – на відміну від чоловіків – не завжди триває рівно 3 секунди, а більше відхиляється від цього показника, тоді розроблений нами метод не дає змоги експериментально простежити необхідний сигнал. Задля повноти картини хотілося б вказати на те, що експерименти ми здійснювали виключно на китайцях і китаянках.  Теоретично, це може означати, що їх не можливо відтворити в інших куточках світу.

 

D. W.: Чого Ви очікуєте?

 

Е. П.: Я цілком певний, що тут йдеться про загальнолюдський феномен, який можна простежити всюди однаковим чином. Адже за вікном сприйняття ховається якась генетична програма.

 

D. W.: Припустимо, Ви маєте рацію. Що це означає?

 

Е. П.: Це позначає, що жіночому мозкові властива більша часова гнучкість. Це має наслідки для міжособистісної комунікації. Значить, часова організація у мозкові чоловіків – статичніша, а мозкові жінок – гнучкіша. В такому разі постає питання: як можна синхронізувати обидва мозки, аби уможливити цілковите порозуміння в процесі спілкування?

 

D. W.: Тоді у Вас напевно є нейробіологічне пояснення прадавніх істин, згідно з якими чоловіки і жінки ніколи не зможуть порозумітися.

 

Е. П.: Якщо еволюція запрограмувала чоловіків і жінок на різну тривалість вікна сприйняття, тоді для цього є вагома причина. Але я би не хотів цим спекулювати. Звичайно, це не означає, що добра комунікація між чоловіком і жінкою є неможливою. Встановити спільне нейронне часове вікно в комунікації, очевидно, можливо. Та, напевно, така синхронізація не вдається однаково добре всім.

 

D. W.: Те, що жінки більше, ніж чоловіки, здатні до мультитаскінгу, можна пояснити більшою часовою гнучкістю жіночого мозку?

 

Е. П.: Насправді, немає ніякого мультитаскінгу. Мозок може виконувати різні завдання лише почергово. Радше можна говорити про вищі здатності пристосовуватися до подій середовища. Але дотепер це – лише гіпотеза.

 

D. W.: Що стало би найважливішим висновком, якби ваша гіпотеза підтвердилася?

 

Е. П.: Найважливіші наслідки, на мою думку, це мало би для оптимізації спілкування між людиною і машиною. Всюди науковці працюють над розробкою розумних роботів, які б могли порозумітися з людиною. Йдеться про запитання: як можна навчити штучну систему спілкуватися з людиною? Людська модель дотепер відповідає молодому чоловікові-інженеру. У нього цілком визначений спосіб мислення, який, згідно з нашими останніми розвідками, оптимальний далеко не для всіх. Отже, на цьому етапі програмування роботів було б доречно брати до уваги й жіночий тип комунікації.

   

D. W.: Тобто, це цікавить розробників роботів. Що кажуть зокрема науковці з Массачусетського технологічного інституту (МІТ) в Кембриджі про Ваші доробки? Ви ж недавно відвідували Інститут.

 

Е. П.: Тематика вікна трьох секунд у сприйнятті ще не стала мейнстрімом у науці. Також у МІТ ще не розрізняють змістові та логістичні функції мозку.  Часове опрацювання інформації належить до логістичних функцій. Його можна порівняти з завданнями менеджера оптимально облаштувати вулицю в мозкові. Сучасні інформатики зазвичай відштовхуються від того, що потрібно визначити зміст способу переробки інформації. Але це дурниця. На Східноазійському просторі люди готові прийняти інший погляд.

 

D. W.: Ви кажете, що за вікном трьох секунд, імовірно, ховається генетична програма. Чи можливо, що в маленьких дівчаток і хлопчиків це часове вікно – однакове, а різниця розвивається з часом через різні умови середовища та виховання?

 

Е. П.: На маленьких дітях ще не вивчали, чи присутня, чи відсутня різниця цього феномену. Це необхідно зробити. Цілком може бути, що на ньому позначаються певні процеси розвитку.  

 

 

Norbert Lossau

"Multitasking gibt es nicht"

Die Welt, 28/07/15

Зреферувала Соломія Кривенко

31.07.2015