За Гучвою погасне сонце,
Поглянуть зорі в нашу ніч.
Ми йдем вперед, ми йдемо просто
До наших ясних Туркович.
Храмове свято в Турковичах на Холмщині, що його рік-річно 15. липня на Положення Риз Пресв. Діви Марії тут святкується, мало в собі впродовж довгих років, а зокрема останніх 20-ти років польського панування не тільки характер реліґійний.
Цей празник був завсіди тут спонтанним національним виявом відродженої після 1918 року нашої Холмської Землі. Рік-річно в Турковичах зїздилося 15. липня українська еліта Холмщини: священство, церковно-громадянські діячі, інтеліґенція, селянство — цей найтрівкіший фундамент українського населеня між Вепром і Бугом, що, на зважаючи на найбільший ворожий гніт, витримуючи важкі історичні удари західнього сусіда, вправді під сильним напором трохи вищербився, але таки встояв.
Молодь Холмщини, не зважаючи на заборони польської поліції, робила десятки й сотки кільометрів на колесах (роверах) і пішки, щоб зустрітись бодай один раз у рік тут під Покровои Турковицької Пречистої Божої Матери. Маси прочан з Волині й Галичини вливались у непроглядне відпустове море української маніфестації і рік-річно демонстрували з Многострадальною Холмщиною біля руїн Славного Червеня над Гучвою. Тут впродовж двацятилітньої польської сваволі раз у рік оживало і сміялось знову скровавлене серце українського Прометея — Холмщанина, що вертав покріплений духом з турковицького відпусту додому, щоб дальше орати рідну скибу славне будуче жниво, що сама тепер маємо щастя своєю працею його дальше продовжувати.
Не зважаючи на гострі перепони польської цензури, українська преса у Львові рік-річно появлялась на турковецька свято із окремими числами, додатками й репортажами, що плили через руки молодих кольпортерів з Туркович по цілій Холмщині. Відпустове місце біля городища давнього Червеня чомусь ніби інстинктовно притягало всіх, в зокрема нашу еліту до себе. Бував тут нераз і теперішній провідник УЦК. проф. д-р В. Кубійович, що в 1938 році в зеленім, пластовім одностpoї, пішки з мапою, нотесом і палицею широкими кроками міряв Холмщину та оглядав найсвіжіші національні рани — руїни тільки що розвалених 115 церков.
Сивий уже співець Холмщини, письменник Володимир Островський, навязуючи до канви своїх творів публіцистичну працю, рік-річно засипав цінними літературно-історичними статтями українську пресу, що широким відгомоном нуртували думки Холмщини, видаючи при тім у Луцьку окремі образки Турковицької Божої Матери, що так масово тут тепер розповсюджені.
Сеніор українського церковно-громадського руху на Холмщині Семен Любарський, не оминаючи ні разу цього свята своєю присутністю, протягом 20-літньої польської неволі вперто і послідовно ширив культ Туркович, як єдиний може рятунок нашої національної свідомости, що раз у рік тут поновлялася й оживала, видаючи при тому брошури про "Турковицький Образ Божої Матери" і про "Турковицький манастир".
Дитячий журналик "Дитина" під редакцією Івана Коровицького виганяв просто з хат "холмських кучерявих внуків" на турковицький храм.
А крик у репортажах відомого публіциста Которовича про щорічні турковицькі здвиги на Холмщині подвоював з кожним роком прочан.
У висліді зроджується під пером о. Павелка славна церковно-реліґійна пісня, що після заборони "Боже Великий Єдиний" розноситься тут луною по всіх церквах:
"Волинь Почаївом сливе,
Яблочином Підляшшя,
А Турковичами живе
Вся земля Холмська наша.
Тут сонми всіх небесних сил
Вкривають нас крилами,
Тут наші предки із могил
Встають, щоб бути з нами..."
Турковичі стали, зокрема в останніх часах, символом українського духа й атракційним пунктом Холмщини. Тут просто відродилась і росте давня наша світла слава княжих часів, що якраз тепер маємо нагоду її дальше в нас культивувати, бо "Многострадальна Холмщина" вже рушила вперед, щоб наздогнати втрачену славу Данила.
[Краківські вісті]
15.07.1940