Обрання кардинала Хорхе Маріо Берґольйо Святішим Отцем стане початком нового етапу у розвитку Церкви. І не лише Католицької.
Після проведення всіх головних ритуалів (обрання імені для понтифікату, перше urbi et orbi), з'ясування символів та їх витлумачення (Чому саме Франціск? І на честь якого саме Франціска?), після демонстрації простоти, скромності та щирості (А здавалося, що після щиросердності Івана Павла ІІ нас важко чимось здивувати!) дійде таки й до справ політичних. І доведеться обирати першу країну для візиту, і вирішувати, що робити з Патріархатом для УКГЦ, і як продовжувати діалог з православними.
Можливо, це питання не першої важливості для новообраного Папи, але, мабуть, що саме крізь призму цих сподівань дивляться на Папу Франціска більшість греко-католиків.
«Не схвалите Ви, схвалить Ваш Наступник…»
Минуле надихає. Справді, більшість українських медій відразу повідомили про те, що Хорхе Маріо Берґольйо «виховувався греко-католицьким отцем Степаном Чмільом», а коли став архиєпископом Буенос-Айреса, то, своєю чергою, «опікувався арґентинською єпархією Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ», де тоді служив єпископом теперішний Глава УГКЦ Блаженнійший Святослав.
Отже, Папа Франціск не лише добре знає традицію східного обряду, а й непогано ознайомлений з історією УГКЦ. Тому релігійні експерти не раз наголошували, що близкість до УГКЦ та її представників у минулому може спричинитися до втілення найбільшої мрії всіх греко-католиків у майбутньому — визнання патріархату УГКЦ.
Для довідки: в Пастирському посланні Блаженнішого Любомира Гузара «Про утвердження патріаршого устрою Української Греко-Католицької Церкви» від 6 вересня 2004 року зазначено, що «патріархати у ІІ тисячолітті поставали зазвичай за рішенням відповідної помісної Церкви, яке канонічно визнавали інші патріарші Церкви, дуже часто підтримувані державною владою. На таке визнання іноді доводилося чекати тривалий час. Католицькі патріархати історично визнавав Папа Римський.
Сьогодні, згідно з чинними нормами, проголошеними Другим Ватиканським Собором, нові патріархати для Церков східної традиції встановлює Вселенський Собор або Папа Римський.
Відповідно до Декрету про Східні Католицькі Церкви, зміни до устрою цих Церков можна вносити “лише заради їхнього власного й органічного розвитку” (п. 6).».
Розуміючи, з якими сусідами патріаршого рівня живе сьогодні УГКЦ в Україні, розраховувати на їхнє визнання немає сенсу. Тому щоразу (а за останні 8 років це сталося вже вдруге) після обрання нового Папи греко-католики сподіваються на юридичне визнання патріархату.
«Українська Греко-Католицька Церква динамічно і системно розвивається. Ми вже є патріаршою Церквою і ми це декларуємо, але ще очікуємо офіційного проголошення. — пояснює Анатолій Бабинський, головний редактор греко-католицького аналітичного видання "Патріярхат". — Тож сподівання від нового Папи на проголошення Патріархату — це природне сподівання. Так, безумовно, це політичне питання, адже найбільше проти цього визнання виступають представники Православної Церкви, і це може викликати загострення стосунків між Католицькою Церквою та Російською Православною Церквою. Зрештою, Папа Франциск є особою, яка перебуває над ситуацію, можна сказати, що він рівновіддалений від усіх наших конфліктів, і він може запропонувати православним таку форму діалогу, в якій проголошення патріархату УГКЦ буде природним кроком. Зрештою, РПЦ не хоче провадити богословський діалог про єдність, а хоче співпрацювати у соціальній сфері та захищати моральні цінності. Чим Патріархат УГКЦ може завадити такій парадигмі стосунків? Цей Папа справді дуже відрізняється від своїх попередників, тож, може, він і піде на такий крок як визнання і проголошення патріархату УГКЦ».
Погоджується з цим і отець Ігор Яців, керівник департаменту інформації УГКЦ. Він каже, що в особі нового Папи УГКЦ отримала не просто Наставника, який «знає східний обряд і співслужив з отцем Степаном Чмілем», але також людину, для якої історія становлення Греко-Католицької Церкви — не просто факти, а й живі люди, які творили цю історію на його очах. «Справді, обізнаність Папи Франциска у наших справах, у нашому прагненні отримати визнання Патріархату — це не поверхове знайомство, тому ми маємо всі підстави сподіватись на такий рішучий крок від нього».
Більшість експертів підтверджують політичну складову ситуації навколо проголошення Патріархату, пов'язану з протистоянням з Російською Православною Церквою, тому залишається сподіватись на дипломатичні здібності та відважність Папи Франціска. І пам'ятати слова Блаженнішого Йосипа Сліпого, який «з синівським смиренням, з терпеливістю, але з ясністю» заявив Папі Павлові VI: «Не схвалите Ви, схвалить Ваш Наступник... Бо вже тому, що ми, наша Українська Церква, існуємо, ніколи не можемо відказатися від Патріярхату!..».
Папа, який не любить подорожувати
І якщо питання патріархату є питанням перспективи, то апостольські візити Святішого Отця — річ системна і доступна, хоч і вимагає приготування та дипломатичних реверансів.
Якщо подивитись на перші подорожі попередників Папи Франціска, то виявиться, що Іван Павло ІІ у 1979 році першою відвідав Мексику, другу за кількістю католиків країну у світі після Бразилії. Папа Бенедикт XVI першу свою подорож здійснив на свою батьківщину, в Німеччину, де взяв участь у ХХ Всествітніх днях молоді, куди було запрошено ще його попередника Івана Павла ІІ. Подібна ситуація склалася й тепер: Папу Римського запросили на XXI Всесвітні дні молоді, які пройдуть 23–28 липня в Ріо-де-Жанейро. І туди вже, ймовірно, поїде Папа Франціск.
Загалом беручи, апостольські візити в інші країни мають сталу процедуру. Всі пам'ятають, як довго Україна чекала на приїзд Папи Івана Павла ІІ, але аж доки Ватикан не отримав офіційне запрошення від Президента України Леоніда Кучми, цей візит не відбувся.
Тож навіть попри весь оптимізм, яким рясніють українські медія, коли цитують привітання глави УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука) до Папи Франціска, в якому той запрошує Святішого Отця відвідати Україну з нагоди 1025-ї річниці Хрещення України, навряд чи це може статися вже цього року.
«Це було б великим благословенням для нас та всієї України розраховувати на Вашу присутність під час такої визначної події», — пише Блаженніший Святослав (Шевчук) у листі до Вселенського Архиєрея. Та, на жаль, не все залежить від доброї волі тільки їх обох. Папа Римський — особа, яка, виконуючи свої обов'язки, збирає велику кількість людей, і ґарантувати їх безпеку в кожній країні може лише держава.
Певна річ, мова мовиться про такі численні зібрання, як Всесвітні дні молоді, під час яких планують участь понад трьох мільйонів осіб. Бо ж напевно настоятелю УГКЦ не йдеться про візит Папи Римського до України лише задля зустрічі з декількома мільйонами греко-католиків! Зрештою, часу для підготовки такого візиту залишилося обмаль.
«По-перше, говорять, що новообраний Папа не любить подорожувати, — розповідає Анатолій Бабинський. — Звичайно, що нова посада може змінити його ставлення до подорожей, адже архиєпископу Буенос-Айресу можна й уникнути деяких подорожей, але глава Католицької Церкви — це вже зовсім інша перспектива. Приїзд до України може відбутись, хоч говорити про нього у серпні 2013 року, думаю, передчасно. Адже для підготовки візиту такої особи потрібен час. Щодо офіційного запрошення від держави, напевно, що воно має бути, але це все-таки пастирський візит і провідну роль в цьому відіграє Церква.
Питання дипломатії та безпеки, безумовно, перебувають в юрисдикції держави, але кількість вірних і мирян, які прийдуть на зустріч чи Богослужіння — це добра воля самих людей. Візьміть, до прикладу, прощу до Зарваниці. Це не державний захід, а приїжджають десятки , навіть сотні тисяч вірних. Інша справа, що Україна не є тією "пріоритетною" країною для відвідин Вселенським Архиєреєм.
Важливо пам'ятати, що із загального числа католиків у світі (а це близько 1 мільярда 200 мільйонів вірних) східні католики становлять не більше 2%. Ми хоч і найбільша Східна Церква, але ми не центр всесвіту. Навіть разом із римо-католиками України ми є краплею у вселенському морі.
З іншого боку, Церква в Україні спокійно і поступово розвивається, і хоч існує на межі культурних і національних відмінностей, все ж Україна не "проблемний край". Думаю, новообраного Папу зараз більше потребують країни Латинської Америки, Азія, де християнство динамічно зростає, та Європа, де храми навпаки пустіють».
Чи запросить президент України Віктор Янукович Святішого Отця в Україну, сказати зараз не візьметься ніхто. Його міцні стосунки з представниками Української Православної Церкви говорять про те, що навряд чи це станеться.
Але ж не варто забувати, що свого часу Леонід Кучма, який теж довго стримувався від такого кроку, змушений був запросити Папу Івана Павла ІІ, аби продемонструвати світові свою відкритість і демократичність.
Шляхи Господні незвідані, тим більше незвідані вони у керівників держав: і України, і Ватикану.
Новообраний Папа вже показав, що змінюватиме дуже багато і в діяльності Церкви, і в затверджених протоколах церемоній та навіть безпеки. Незмінним залишиться лише його прагнення відповідати папському титулові – Servus Servorum Dei (Раб Рабів Божих).
19.03.2013