З-під Рави рускої. [Непошанованє руского письма.]
Дальшій причинок старої исторії упослїджуваня нас Русинів на нашій прадїдній земли, котрий, як усе, свідчить о тім, що нас тілько тогдї знають, де ходить о "дай". Ти, Русине, жиєш на своїй прадїдній землици тілько на те, щоби ти всякі тягари гроша і крови, яких держава, край, повіт і громада вимагають і котрі з кождим роком збільшають ся, поносив, однак тобі не вільно користати з прав, конституцією запоручених, бо для тебе конституція — то тілько мертва буква, теорія — в практичнім житю тобі з конституції користати не вільно. Ти, Русине, радуй ся тілько теорією конституції, а практика для кого иншого, але не для тебе!
В перших днях н. ст. червця с. р. принїс Стефан Вербовий, господар з Корнїв, до ц. к. староства в Раві рускій по руски написане прошенє, адресоване до коменди 80 полку піхоти о позволенє єму на однорічне відроченє вправи в оружію (Waffenübung), до котрого на 18 днїв почавши від 16 н. ст. червня с. р. єго візвано. Для більшої певности пійшов з ним до староства єго стрик, Андрей Вербовий, начальник громади Корнї, котрий знав, що войсковими справами при старостві займає ся фельдвебель, урядуючій при кождім старостві. Фельдвебель, побачивши прошенє по руски написане, сказав Вербовим, що до реґіменту вільно писати тілько по нїмецки і по польски, а по руски не вільно і не приняв того прошеня. Мимоходом сказавши, обіцяв сам написати до реґіменту просьбу і взяв 1 зр. за написанє і 20 кр. за оплату почти, а стемпель на 50 кр. мав відлїпити від прошеня руского і перенести на нове. По кількох днях Стефан Вербовий довідав ся від фельдвебля, що з реґіменту не позволили єму відложити вправи, але мусить ити на 16-го червня.
Не йде нам о що инче, як тілько о то, що до полку, зложеного майже виключно з вояків Русинів, має бути не вільно пасати по руски, а вільно по польски! Єсли вільно по польски, то длячого би не вільно було писати по руски до полку, зложеного з Русинів, отже руского?! Коли б всї, без виїмку, Русини писали до всяких властей тілько по руски, то би що-раз рідше лучали ся випадки непошанованя руского письма, бо нинї руске письмо, через недбалість самих Русинів, усе ще єсть білим круком, тому леда писар ним помітує. Сумно і сором нам Русинам! Поодиноко і спорадично богато не вдїємо, але сполученими силами і витревалостію все переможемо і дібьємо ся наших прав!
В "Академічнім Брацтві" — як нам звіщають — відбули ся остатними часами три сходини "кружка научно-літературного", накотрих поодинокі члени відчитували свої реферати, а другі товариші забирали слово в дискусії над відчитаним рефератом. На перших сходинах читав Евг. Левицкій "Партії рускі в Галичинї", на других Лопатиньскій "Наша обломовщина", на третих В. Охримович "Исторія семьї а рускі пісни весїльні", а назначений ще реферат "Про детермінізм в єго консеквенціях практичних". Про реферат В. Охримовича подав якійсь товариш В. Охримовича Sz. J., похвальну звістку в Kurjer-ї Lwowsk-ім, а по-тім так пише: "Треба би жалувати, коли-б студія тота мала лишити ся і на дальше в рукописи без користи для загалу. Позиція же автора під тим взглядом дуже трудна. Колеґа Охримович зачисляє ся до молодої і радикальної партії рускої і ймовірно не умістивби своєї працї в Дѣлї. "Народ" єсть письмом популярно-людовим, "Правда" закінчила своє житє, а "Зоря" волить друкувати сухі а надто плиткі описи подорожи, нїж річи правдиво наукові, котрі би могли будити живійшій интерес серед загалу. Так отже, містячи вість о студії пана О., маємо надїю, що звернемо увагу тих, котрі интересують ся дослїдами науковими, і може в той спосіб поможемо авторови до оголошеня друком єго, на нашу гадку, цїнної працї. Sz. J." — Прикро і маркотно стає за нинїшне "Академічне Братство", з котрого виходять такі письма до ґазет польских. Якій сенс має повисше письмо колеґи п. Охримовича в Kurjer-ї Lwowsk-ім? Допускаємо, що студія колеґи Охримовича має літературну вартість і заслугувала би на напечатанє, але-ж знов п. В. Охримович доси ще не така якась учена знаменитість, про котру би єго колеґа-impressario мав заповідати світови через Kurjer, що він "имовірно не умістив би своєї працї в Дѣлї", хоч "Дѣло" до п. Охримовича зовсїм не удавало ся. Дальше дійде до того, що якійсь колеґа повідомить світ, що єго радикальний колеґа з ІV-ої ґімназ. кляси "имовірно не помістять свого pensum в Дѣлї"!... Ба і "Зоря" чей же друкує не самі описи подорожи, але і річи правдиво-наукові, — се лиш колезї п. Охримовича так здаєть ся, що еру студій правдиво-наукових розпочала би доперва студія колеґи Охримовича. Нам здаєсь, що, єсли мало би йти на честний спосіб, повинен був колеґа Охримовича вперед звернутись до редакції "Зорі" з запитанєм, чи приймила би студію п. Охримовича, а аж потому звернутись в польскій ґазетї до польскої читаючої публики і — жебрати: "może w ten sposób pomożemy autorowi..." Та й оріґінальні понятя у тих руских радикалів з "Академічного Брацтва"! П. Охримович в рускім "Дѣлї" — каже єго колеґа — ймовірно не умістив би своєї праці", до "Зорі" той колеґа навіть не удавав ся, — але як би хто через Kurjer Lwowski поміг авторови, ну, то би як-раз відповідало рускому радикалізмови нинїшних верховодів в "Академічнім Брацтві"... І давнійшими роками в "Академічн. Брацтві" бували відчити наукові і дискусії, але при тім не було бляґи та напастей на старших Русинів по ґазетах польских, — було межи членами "Академічного Брацтва" почутє і достойности національної і чемности...
Відозва до всїх П. Т. виборцїв меншої посїлости повіта бережаньского.
Виборцї!
Всякі наріканя на наші ради повітові мають несомненно свою причину не в самій тій автономічній институції, но в тій аномалії викликаній нашими невідрадними обставинами, що керма рад повітових не спочиває в руках певних і до публичної працї охочих людей.
Особливо наш селяньскій стан, котрий найбільше потребує помочи від радь повітових, і найбільше з тих институцій повинен би мати хісна, єсть зневолений фактичними даними уважати раду повітову за непотрібний, а навіть шкідливий для себе тягар.
Крайний уже час, щоби до тої автономічної институції війшов елемент здоровий, до публичної працї охочій, а надо все з публичним грошем ощадний.
Тепер лучає ся хороша пора, тую пожадану цїль в житє ввести, бо на день 17 н. ст. липня с. р. розписані вже вибори до нашої бережаньскої повітової ради з меншої посїлости.
Всюди, де лише жиє дух здоровий народний, взяли ся наші люде до дїла, а их праця — як показує щоденний досвід — не була безуспішна, — там повходили до рад повітових люде наші, — мали-ж би ми Бережанцї остати по заду?
Завязаний в цїли переведеня тої спасенної для нашого повітового житя автономічного комітет на своїм дня нинїшного відбутім засїданю уложив уже листу кандидатів до ради повітової з меншої посїлости, до котрої війшли чотири священики, шість селян і два люде з світскої интеліґенції. Имена кандидатів задержує ся покищо в тайнї. В день вибору рано зволять всї Виборцї зголосити ся до члена комітету виборного адв. д-ра Чайковского в Бережанах (ринок, дім Лайдера) і тогдї роздїлить ся межи них картки до голосованя з именами кандидатів.
Братя селяне! Се ваше дїло, се переважно Ваш гаразд лежить в тім, щоби з виборів тих вийшли люде о Ваше добро дбалі. Зважте то добре, що податок державний і краєвий Вас пригнїтає, — нехай би бодай в видатках повітових завести яку ощадність, бо ми дуже убогі...
Бережани дня 1 н. ст. липня 1890.
За комітет:
О. Юліян Онишкевич, декан бережаньскій. — Др Андрій Чайковскій, адвокат краєвий.