Закриті писки

Найближчі місцеві вибори мали би відбутися в Україні за системою відкритих списків. Така система гарантує вплив електорату не лише на прохідність партій, а і розташування кандидатів у виборчому списку. Однак замість прогресивної й обіцяної схеми українцям підсовують гібрида з гарною вивіскою, декларовано доброю метою, але гігантським потенціалом для кулуарних ігрищ та партійно-вождистського домінування.

Акція на підтримку "відкритих списків" під ВР

Аби не гірше

У четвер, 18 червня, Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект про місцеві вибори. Його авторами виступила група народних депутатів на чолі з екс-головою Комітету виборців України Ігорем Поповим (Радикальна партія) та Вадимом Денисенком (Блок Петра Порошенка). Законопроект подавався як авторська розробка, хоча в кулуарах ВР досі не вщухають плітки про те, що до написання документу долучилися фахівці Адміністрації президента. Блок Петра Порошенка і справді голосував лише за проект №2831-3, засвідчивши свою прихильність специфічній системі виборів. І водночас БПП не підтримав альтернативний проект, котрий розроблявся громадськими середовищами.

Загалом до порядку денного внесли чотири версії закону. Альтернативні редакції запропонували: фракція «Батьківщина» з Юлією Тимошенко, екс-мер Чернівців Микола Федорук та група з 19 народних депутатів на чолі з Олександром Черненком і Андрієм Парубієм. Саме проект Черненка-Парубія вважався фаворитом експертних та громадських середовищ і моделював для виборів систему відкритих списків.

Коли дійшло до неформального рейтингового голосування, то громадська розробка дістала лише 182 голоси («Народний фронт», «Самопоміч», Радикальна партія, третина фракції БПП), а проект Попова-Денисенка – 222. Відтак, низка депутатів були змушені схилитися до кон’юнктурного проекту, побоюючись провалу всіх проектів. «Найгірше, що може бути сьогодні за підсумками голосування, – це те, якщо лишиться старий закон, закон Лукаш-Януковича-Портнова», – коментував Черненко.

Парубій та Черненко на засідання робочої групи

У першому читанні проект №2831-3 отримав 271 голос. Якщо порівнювати два голосування, то виявиться, що головними апологетами документу стали Блок Порошенка й «Батьківщина».

Відкритий невідкритого везе

Ухвалений проект передбачає диференціацію виборчих систем для виборів різного рівня. Голосування до сільських і селищних рад і надалі відбуватиметься за мажоритарною системою. Натомість відкриті списки буде апробовано при виборах до обласних, районних та міських рад, у тому числі й у малих містечках.

Чим проект №2831-3 виграв у громадської розробки (№2831-2)? Законопроект Парубія-Черненка пропонував відкриті списки лише для обласних рад і для великих міст із чисельністю у понад 90 тисяч виборів. Натомість вибори до районних рад і невеликих міст мали би відбуватися на мажоритарній основі (щоправда, з можливістю обрання від кожного округу від 2 до 4 депутатів). Така вибірковість дозволила конкурентам критикувати проект за те, що він ігнорує систему «відкритих списків». Це зрештою стало однією з найбільш вразливих точок документу.

Законопроект Попова-Денисенка уможливлює появу виборчих блоків. Для того, щоб подолати виборчий бар’єр, партійні коаліції муситимуть отримати 7% виборців. Для партій бар’єр становитиме 5%.

Петро Порошенко вибирає зручну систему

Для порівняння, проект Черненка-Парубія знімав виборчий бар’єр. Фактично, поріг проходження до конкретної ради залежав від так званої виборчої квоти, котра визначається вже після виборів залежно від явки та отриманих партіями результатів.

Однак найбільші розбіжності містяться у статтях, котрі прописують саму «відкритість» списків. У громадському проекті була доволі класична схема: виборець голосує двічі – за партію й за конкретного кандидата в списку. Якщо політична сила набрала вдосталь голосів – вона дістає право на розподіл мандатів (або мандату); кандидати-переможці визначаються залежно від того, скільки набрали голосів у цілому територіальному окрузі. Задля уникнення гігантських бюлетенів пропонувалося застосувати «трафаретний» спосіб голосування: один номер – для політичної сили у бюлетені, інший номер – для облюбованого кандидата. Цілком прогнозовано, що критики законопроекту називали його занадто складним для самого виборця і для членів виборчих комісій.

Натомість в ухваленому парламентом законі виборець не має можливості вибрати кандидатів із цілого локального списку, а децидується з одного чи з двох претендентів, висунутих конкретно для одного з багатьох округів. Голос, поданий за претендента, є голосом за партію. Після виборів визначається кількість мандатів, отриманих партією у всіх округах, а потім вираховуються кандидати з найбільшим ужинком голосів. Все просто.

Ця схема все ще лунає привабливо? Подивімося до неї ближче.

Є округ – немає депутата

Не зважаючи на те, що результат виборів буцім залежить від електорату, партії матимуть широкий арсенал впливу на остаточний список. Для прикладу, в декотрих округах партія зможе висунути двох доволі рівних кандидатів, а в іншому – явного фаворита й фіктивного «лузера». Це означає, що фаворит завідомо буде запрограмований на вище місце у списку, аніж ті кандидати, котрі у інакшому окрузі отримають приблизно порівно голосів.

А ви вибирайте, люде

Можливі такі варіації, коли від округу не оберуть узагалі жодного депутата, якщо на дільницях відбудеться «розпилювання» голосів між чисельною когортою претендентів або кількома однаковими за потенціалом претендентами. І навпаки, траплятимуться такі округи, звідки потрапить до місцевої ради відразу кілька кандидатів: двоє з 40% чи навіть троє з 30%.

Подібні прогалини у законі стимулюватимуть виборчі штаби до залучення «технічних кандидатів» у ще більших розмахах, аніж це відбувається на парламентських виборах. Явище, коли партії висувають у округах завідомо слабких претендентів, аби «звільнити округ» під певного кандидата від буцімто конкурентної сили, теж буде доволі масовим. Найспритніші «торгуватимуться» і всередині партії, і з конкурентами.

І основне: траплятимуться ситуації, коли переможець виборів у окрузі, набравши найбільшу кількість голосів з-поміж конкурентів, не потрапить до місцевої ради, адже його партії забракне достатньо кількості голосів для подолання виборчого бар’єра. Зате мандат отримає той, хто зайняв 2-3 місця.

Механізм виборів, закладений у проекті №2831-3, змушуватиме амбітних місцевих лідерів проситися під крильце потужних виборчих команд, котрі мають потенціал подолати 5-відсотковий бар’єр. Приміром, авторитетний громадський діяч, котрий безумовно переміг би на виборах у своєму мікрорайоні, буде змушений шукати партійного зіпертя, інакше не матиме шансів на перегонах.

Де буде те місце, з якого стартуватимуть соціальні ліфти, – невідомо.

Кепський приклад заразний

Народний депутат Олександр Черненко після ухвалення в першому читанні законопроекту заявив: група розробників від громадськості зробила все від неї залежне, а тепер намагатиметься внести правки до базового документу перед другим читанням.

Віце-спікер Андрій Парубій, попри все, вважає, що проект є прогресивнішим за чинний закон. І сподівається, що невдовзі «відкриті списки» буде започатковано й для самої Верховної Ради.

Сюрпризи будуть

Власне, тут маємо ризик: якщо на місцевих виборах «відкриті списки» (або те, що називають таким терміном) буде дискредитовано, то суспільство відвернеться від такої моделі. Ймовірно, що це відбудеться на радість самим партіям, котрим зручніше визискувати електоральні бонуси через класичну мажоритарну систему або пропорційну. Багато політиків з радістю відмахнулися би від «відкритих списків» і не морочили б собі голови ніякими «німецькими системами» для конструювання виборчих симуляцій.

КОМЕНТАРІ

політолог

Віктор ТАРАН:

Політичне шулерство

 – Політичні шулери із БПП та «Батьківщини» всупереч коаліційний угоді підсунули виборцям «зв’язану виборчу систему» замість системи з відкритими списками.

Фактично це виключно партійна мажоритарка з преференцією для «великих партій». 

Як результат, ми знову будемо мати на місцевих виборах політичну корупцію, підкуп виборців та недоброчесні ради.

експерт «Реанімаційного пакету реформ»

Ярослав ЮРЧИШИН:

Партії здаватимуть на франшизу

– Закон 2831-3 має таке саме відношення до відкритих списків, як «суд Лінча» до правосуддя, корупційна кругова порука – до дієвого державного управління, благодійні внески в шкільні фонди – до номінально безкоштовної освіти.

Як все відбуватиметься. Партії та блоки висувають кандидатів по округах, припустімо, їх у місті 60 (4,5-5 тис виборців в окрузі). В кожному можуть висунути 1-2 (конкуренція, однако). Ці кандидати отримують голоси. Від «партії нових облич» – 1,5 тис, від «партії коси» – 500, від «шоколадофанів» – 300. І так по всіх округах. Потім всі голоси за кандидатів однієї партії сумуються, і якщо партія пройшла 5%, то 8 її кандидатів потрапляють у раду. Послідовність цих кандидатів залежатиме від кількості голосів, відданих за них в округах. Так от, якщо партії «нових облич» та «любителів коси» не пройдуть 5% бар'єр, то округ представлятиме «шоколадофан», який візьме меншість в окрузі. А, може, й не представлятиме, якщо на інших округах «шоколадофани» наберуть більше. Просто не буде представництва цього округу...

Резюме: партійна мажоритарка, а не відкриті списки вимагають від кандидата подвійної витрати (авторитет, гроші, наявність мережі виборців – все може піти в обмін): спочатку треба придбати партійний бренд, який має шанси пройти 5% (у нас таких небагато: «шоколадофани», «боксери», «радикали», «любителі коси», де-не-де «самодоможці», де-не-де «недориги», були ще «фронтовики», але з їх рейтингом... всілякі «гриценки», «демальянси», «сила в рукавичці» пролітають, як фанера), а потім окучити округ. Для найзаможніших є варіант «зварганити» блок свого імені і спробувати пройти 7% (у невеликих містах та районах отримаємо місцевих феодалів – чого їм на поклон до партій йти, вони просто куплять всіх незаможніх виборців).

Отож улітку нас чекає період партійної франшизи, полювання за грошовими мішками з боку рейтингових партій. Всі, хто мав амбіції щось змінити на місці, – краще стартувати зараз. Далі буде дорожче.