Як звістно читателями "Дѣла", львівскій комітет міскій, завязаний для наради, в якій спосіб Поляки львівскі мають почтити похорони Адама Мицкевича в Кракові, запросив до участи в тих нарадах також чотирох Русинів: посла Юл. Романчука, проф. д-ра Исид. Шараневича, проф. Анат. Вахнянина і редактора Ив. Белея.
Три из запрошених, именно Романчук, Вахнянин і Белей, вислали комітетови дуже чемне спільне письмо, — напечатано вже в 121 ч. "Дѣла" — в котрім "щиро і сердечно дякують за честь им учинену", заявляють, що "як найвисше цїнять ґеніяльного віщуна, славу і гордість не тілько Польщі але і цїлої Славянщини" і "найсердечнїйше симпатизують з цїлим торжеством", — однакож з причини, що характер торжества має бути "спеціяльно польско-національний", они, "належачи до иншої народности а при теперішних — на жаль — невідрадних взаєминах обох народностей нашого краю, чинної участи в устроєню торжества похоронного брати не можуть".
Можна було надїяти ся, що і комітет, і польска праса так само чемно приймуть до відомости се письмо, як чемно оно написане. Але на жаль, стало ся инакше.
Kurjer Polski, згадавши найперше про письмо пп. Романчука, Вахнянина і Белея, зробив від себе коротеньку замітку: "Годї! Обхід не може мати прецїнь инчого характеру!" — отже виразно признав то, о чім писали автори письма, що "характер торжества має бути спеціяльно польско-національний". А коли так, то поступок авторів письма вповнї оправданий. Прецїнь Поляки не можуть мати претенсії, щоби ми Русини чинно устроювали разом з ними Поляками торжества их патріотичні. Просимо наших читателїв взяти на увагу, що в сїм случаю навіть не йшло о участь Русинів яко гостей в самім торжестві в Кракові, але о устроюванє торжества, т. є. о підготовленє краківского торжества у Львові. До того Русини вже зовсїм не чули ся покликаними, яко нарід окремий від польского. Взяти Русинам участь в приготованях до торжества похоронів Мицкевича на Вавели — значило би не мов узнати Мицкевича своїм, а се суперечило би здоровому розумови, суперечило би историчному фактови, що Мицкевич був поетом польским а не руско-україньским. Коли-б ми Русини переносили мощї якого нашого поета, н. пр. Маркіяна Шашкевича (на кладовище до Львова), ми би не сміли просити Поляків до комітету устроюючого торжество похоронів, а спробували би запросити их хиба до ласкавої участи в самім торжестві похороннім.
Тож думали ми, що і Kurjer Lwowski і другі дневники польскі зрозуміють таку ясну річ і поперестануть на занотованю факту, що-найбільше з додатком: "Годї! Обхід прецїнь не може мати инчого характеру, як спеціально польско-патріотичний!" Між тим і сам Kurjer Lwowski, і Przegląd, і Gazeta Narodowa, і Nowa Reforma і другі поменчі ґазетки накинулась на на пп. Романчука, Вахнянина і Белея за дуже чемне их письмо в дуже невирозумілий, нечемний а подекуди і в брутально напастливий спосіб.
Kurjer Lwowski перепечатав без нїякої від себе замітки брутальну напасть одної покутної ґазетки Trybuna на авторів письма: "Як тоту відповідь приймуть Русини за кордоном? Ті Русини, що для своєї идеї народної і для свободи уміють зносити терпіня і переслїдованя? Чи-ж не скажуть они, що то тілько мнима і облестна льояльність супротив власного правительства, а ввічливість для чужого, спонукала тих трех панів до відмови? Чи ті панове були б рівно рівнодушні, коли-б йшло н. пр. о обхід на честь Пушкина або Лермонтова — сумнїваємось... Ховаєтесь за дипльоматичну відмову, бо не стоїте щиро на ґрунтї народнім і людовім... бо не вірите в будучність і не маєте єї перед собою..." і т. д. — Przegląd пише, що автори письма: "з становища такту і приличности товарискої допустили ся чину, котрий без сумнїву обурить до глубини всїх добре вихованих Русинів". — Gazeta Narodowa бере в оборону Русинів перед nieprzyzwoitośсiami авторів письма, бо тоті неприличности спадають тілько на авторів письма, а не на Русинів. — Nowa Reforma каже, що єї "тота відповідь провідників народного сторонництва руского здивувала і діткнула немило"... Поступок их називає "похибкою політичною" тим тяжшою, що приносить она шкоду не тілько межинародним відносинам руско-польским, але і славяньским взагалї... Ми все представляли собі, що спровадженє мощей Мицкевича до краю буде торжеством не лише польским, але й славяньским, і що при домовинї польского поета згромадять ся представителї всїх народів славяньских і подадуть собі руки не в имя кирилицї або царославія, але в имя братної любови і свободного розвою славяньских индівідуальностей народних. Маніфестація того рода була би найвластившою відповідію на проєкт всеславяньского конґресу, заимпровізованого урядовими россійскими панславістами. Не наша вина, що гадка тота в чин ввестись не дала, однак видимо з прикростію, що була-б она розбила ся о нехіть найблизших сусїдів наших Русинів. Ми Поляки, окричані мало-що не за ренеґатів, не вагаємось почитати Шевченка, хоч він був автором "Гайдамаків"... Похибка, яку народовцї рускі сповнили, єсть тілько консеквенцією неполітичної засади о подїлї Галичини. Засада тота вилягла народовцїв руских до воза москвофілів галицких, відняла им свободу руху і казала станути в опозиції навіть против идеї славяньскої, коли прапор славяньскій держать в руцї своїй Поляки. Das ist der Fluch der bösen That..."
Як бачимо з наведених відзивів, нї одна часопись польска не осудила річи спокійно і з відповідною приличностію для національного чувства Русинів, і зі всего виходить, що наші сусїди уважають нас за нарід, котрий не має таких чувств національних, як они. Русини-народовцї мотивують свій поступок тим, що они належать до инчої народности (отже не можуть амальґамувати ся з Поляками в устроюваню их спеціяльно-патріотичного торжества), а польскі ґазети инсинуують им: одна, що они дїлають нїби то з льояльности для австрійского правительства, а властиво для правительства чужого (отже россійского); друга знов, що они запрягли ся до воза москвофілів галицких; третя по просту називає их людьми без вихованя і т. д. А конець-кінцем нї одна не хоче признати, щоби і Русин мав своє чувство патріотичне, мав свідомість своєї національности і окремішности від Поляків. Таке становище польскої праси було-би смішне, коби не було сумним, бо оно свідчить, що справдї "теперішні взаємини обох народностей в краю, на жаль, невідрадні", як сказано в письмі Русинів-народовцїв, а рівночасно єсть свідоцтвом і нечемности польскої супротив як найчемнїйшого поступку Русинів народовцїв.
