Вже у четвер, 18 червня, Верховна Рада розгляне на своєму засіданні відставку Валентина Наливайченка з посади голови Служби безпеки України. Президент зустрівся напередодні з керівниками фракцій коаліції й фактично попросив депутатів змиритися з його рішенням. Голову СБУ, який у передчутті відставки встиг зробити кілька гучних заяв, звинувачують у зв'язках із Дмитром Фірташем та неефективній боротьбі з корупцією. Ротація, що мала відбуватися тишком-нишком, — адже цього вимагає сам статус структури, — несподівано переросла у скандал, співмірний з вигнанням Ігоря Коломойського.
Як встояти у цій міжусобиці?
Наливайченко прямує на допит у Генеральну прокуратуру
Валентин Наливайченко залишався одним з небагатьох керівників вищого органу центральної влади, який зберіг свою посаду ще від часу втечі Віктора Януковича. Решту «рекордсменів» можна перелічити на пальцях: Арсеній Яценюк, Арсен Аваков, Павло Петренко та ще кілька достойників. Перелічені належать до однієї команди й тримаються купи через механізми політичної поруки. На президентському ж полі, у його адміністративній компетенції, за рік змінилися всі: і міністр оборони (двічі), і генеральний прокурор (двічі), і міністр закордонних справ, і голова Нацбанку. Всі, крім голови СБУ.
Треба зазначити, Петро Порошенко від моменту інавґурації провадив власну кадрову політику дуже неквапливо й плавно. Президент намагався не передавати куті меду з кадровими рішеннями. Ротації зачепили лише ті відомства, котрі «належать» президентові за Конституцією. Порошенко тяжів до того, щоб ставити на посади лояльних і перевірених собою людей. Іноді це вилазило боком: Віталій Ярема та Валерій Гелетей ішли зі своїх посад зі скандалами. Загалом беручи, старий постреволюційний уряд протримався у власних формах аж до парламентських виборів восени 2014 року. Справді, була одна спроба підважити прем'єрське крісло, коли Арсеній Яценюк у розпачі подавав у відставку, однак це стосувалося не так до намагань усунути уряд (навпаки, Порошенко просив Яценюка залишитися), як до виборчої боротьби у переддень парламентської кампанії.
Аж по осені, коли почала роботу нова Верховна Рада, голова держави заходився вгамовувати власні кадрові апетити. Висуванці Блоку Порошенка отримали в уряді майже половину посад. Лава запасних у Петра Олексійовича була дуже малою. Тому частину крісел в уряді взяли «технократи» — спеціалісти, які не претендували на політичну конкуренцію з президентом і мали належну компетенцію для того, щоб його не зганьбити. Цей принцип — «як не маєш кого поставити лояльного, то став когось розумного і політично віддаленого» — теж рясно присутній у кадровій політиці президента. Так з'явилися в Адміністрації Президента Дмитро Шимків, у Міністерстві оборони — Степан Полторак, в Інституті стратегічних досліджень — Володимир Горбулін, в Уряді — Наталія Яресько та Айварас Абромавичус, а в Одесі — Міхеїл Саакашвілі.
Кадрова політика, яку автор назвав «неквапливою», остаточно вичерпалася з відставкою голови Дніпропетровської ОДА Ігоря Коломойського. Тоді президент засвідчив, що він має волю робити рішучі кадрові зміни, навіть якщо вони супроводжуватимуться непрогнозованими політичними ризиками. Коломойський теж пробув на посаді від часу перемоги Революції гідності.
Остання розмова Порошенка з Коломойським як головою ОДА
Можлива відставка Валентина Наливайченка теж належить до ризикованих і непередбачуваних кроків. Один із чинників — закоріненість Наливайченка у партії УДАР, яка протягом півроку була парламентською опорою президента, і виступила для нього плечем під час двох виборчих кампаній. Досі Порошенко не відставляв жодного «ударівця» з високих посад. Власне, Наливайченко і є чи не найвищим посадовцем з команди УДАРу у владних структурах. Коли дійшло до розмов про відставку, лідер партії Віталій Кличко взявся активно захищати соратника. Міський голова Києва заявив, що його група не дасть голосів за звільнення голови СБУ. У вівторок Кличко особисто прийшов у парламент, аби закликати «своїх» народних депутатів до стійкості. Кажуть, декотрі члени УДАРу пропонували покинути Блок Порошенка й виступали за те, щоб оголосити власну окрему фракцію. Завважмо, втрата союзника може обернутися для президента серйозною кризою. Верховна Рада перебуває на порозі ухвалення надважливих рішень: змін до Конституції, децентралізаційного пакету, закону про місцеві вибори, законодавчого наповнення статусу Донбасу тощо. Голові держави без голосів УДАРу буде сутужно.
Отже, за якихось кілька місяців Петро Порошенко відкрив фронт одразу на кілька напрямків. Кинуто виклик Рінату Ахметову: держава поступово намагається зруйнувати монополію найбільшого українського олігарха. Побито глеки з Ігорем Коломойським — власником медіа-імперії, бенефіціаром кількох політичних проектів й утримувачем багатьох надважливих підприємств. Спалено мости з Дмитром Фірташем, який кинув на Порошенка тінь в австрійському суді, розкривши таємний бік домовленостей про президентські вибори-2014. І це ми не враховуємо великої війни, яка точиться у прямому сенсі з Російською Федерацією, і достоту «маленької війни» (на тлі інших), що розгортається всередині коаліції проти Арсенія Яценюка та його соратників.
Час прощатися
Сеанс «одночасної гри» формує проти Петра Порошенка несподівані альянси. Олег Ляшко знаходить спільну мову з Ігорем Коломойським, забувши про словесні перепалки минулої осені й те, «хто кому проект Льовочкіна»; прем'єр-міністр невдоволений міністром енергетики, який тисне на Ахметова (не без вигоди для інших гравців); Валентин Наливайченко знаходить притулок у телеефірі «1+1» Коломойського, хоча ще кілька місяців тому звинувачував соратників олігарха у розбоях та викраденні людей. У президентській команді цю політику «одночасної гри» називають спробою деолігархізації. Голова держави нібито дістав на це карт-бланш від країн Заходу. Та ризик є очевидним: надмірне зосередження влади в одних руках за рахунок витискання інших гравців, перерозподіл фінансових потоків на користь нових скоробагатьків.
Рік тому здавалося, що Порошенко йтиме у кадровій політиці шляхом раннього Леоніда Кучми. Той теж виріс до рівня президента без своєї сильної команди. Скажімо, Юрій Луканов у книзі «Третій президент» пише, що Леонід Данилович пропонував кільком експертам роботу в уряді після того, як прочитав у газетах їхні статті. Головне: за відсутності сталої команди Кучма будував владу на лояльності широкого кола політичних партій. Ці сили завзято конкурували одна з одною, але не зазіхали на «рівновіддаленого» президента. Така схема породила невдовзі диктат олігархів, який за часів Ющенка та Януковича став невідпорним — але то вже інша тема. Якийсь час Порошенко йшов цим шляхом. Зокрема, дав згоду на створення надширокої коаліції з п'яти партій (хоча в тому не було потреби), а секретарем РНБО призначив одного з найсильніших гравців конкурентної команди, Олександра Турчинова. На відміну від Кучми, у Порошенка є власна партія, проте навіть БПП — це конґломерат різних партійних та олігархічних середовищ. І люди Коломойського звідтам вже відвалилися. Тож із раннім Кучмою в нього таки справді багато спільного — у сенсі політичного опертя.
Кличко боронитиме Наливайченка
Хай там як, а після декларованого наступу президента на олігархів та посилення внутрішньополітичних розбірок стає очевидним: Порошенко не намагатиметься будувати систему взаємних політико-партійних урівноважень. Що ж він намагатиметься здійснити? Згрубша, варіантів лише два. Або довести почате до кінця, з великими боями подолавши всіх довкола. Так, як це зробив Віктор Янукович. Або ж — запропонувати успішнішу систему правління та компетентніших управлінців (лояльний — не означає компетентний), і цей новий підхід урешті-решт влаштує всіх довкола гравців, у тому й конкурентів та ворогів. Звісно ж, нам більше до ґусту другий варіант, утім треба визнати, що віри в його втілення вкрай мало. Не було перешкод розпочати це ще рік тому. На жаль, вдалих призначень (у тому й «технократів») було мало.
Причини наглої відставки Валентина Наливайченка незрозумілі та неоголошені. Одним з факторів називають заанґажованість голови СБУ на фіґурі Дмитра Фірташа. В чомусь воно так і є: Фірташ був одним з донорів УДАРу, а Наливайченко мав причетність до інтелектуальних форумів, започаткованих людьми Фірташа. Та якби лише цей фактор змушував Порошенка звільнити голову СБУ, то він не пропонував би йому навзамін посади голови Служби зовнішньої розвідки, чи пак пост віце-прем'єра з питань євроінтеґрації. З іншого боку: чому терпів його весь цей час, якщо знав, що олігарх тримає голову «секретного» відомства під контролем? Причиною відставки ще називають млявість СБУ у розслідуванні корупційних злочинів. Та це генеральний закид у бік всіх українських посадовців, і, послуговуючись такою мотивацією, можна звільнити першого-ліпшого. Справжніх причин, які спонукають Банкову шукати заміну Наливайченку, не оприлюднено.
Є запитання й до голови СБУ. Валентин Наливайченко звинуватив колишнього заступника генерального прокурора Анатолія Даниленка у покриванні порушень на горезвісній нафтовій базі під Києвом, яка наробила пожежею паніки на цілу Україну. Причетність екс-прокурора до оборудки начебто свідчить про вину чиновника у технологічній аварії. А з іншого боку: хіба то нова для голови СБУ інформація? Якщо СБУ мала про це відомості раніше — чому не взялася за ліквідацію порушень раніше? Подібна колізія виникла з керівниками антикорупційного управління СБУ, яких Наливайченко звільнив (кажуть, що це рішення голови СБУ неабияк обурило Адміністрацію Президента). Чи ці чиновники осоромилися лиш зараз, всі вкупі й ув один момент, — чи виявляли свою несумлінність і раніше? Чому не були звільнені раніше?
Одне слово, як не крути цю шараду, а виходить, що президент та голова СБУ послуговуються у своїх заявах та вчинках кон'юнктурою. Ганебно, що скандал точиться довкола одного з найбільш секретних українських відомств, одного зі стовпів державної безпеки у війні проти Росії.
Ці міжусобиці можуть закінчитися для українських політичних еліт сумно. А під згарищем партійних квитків і політичних крісел може занапаститися й щось для нас усіх важливіше, ніж евентуальна влада. Нас знову чекає війна компроматів та інформаційних бомб. Телеканали забруднюватимуть помиями ворогів свого власника — хоча за місяць можуть виділити тим ефір у прайм-таймі. Відкриватимуться нові карні справи, а одкровення слідчих залежатимуть від кон'юнктури моменту. Міністерство внутрішніх справ намагатиметься підіграти одним силам, а прокуратура — іншим. Буде потрясіння конституційною реформою і місцевими виборами.
Ця боротьба на взаємне знищення матиме добрий наслідок лише тоді, якщо вона дозволить скинути прилипле багнюччя з одного та з іншого боків, коли зусилля котрогось табору спричинятимуть очищення іншого. Ще раз повторимося: і для президента, і для інших команд зараз важливо бачити на відповідальних посадах людей незаанґажованих і людей з новими підходами. Треба відкрити дорогу не для людей, а для правил. Це єдина схема, яка у підсумку може вгамувати усіх. Політично вмотивовані призначення (та політично вмотивовані відставки), натомість, можуть завершитися катаклізмами. І, власне, посада голови СБУ — вже є чудовим для цього тестом. Гаразд, якщо вже відставки Наливайченка не минути — хотілося б бачити на цій посаді когось професійного та добросовісного. Лояльного не до Порошенка чи до Фірташа — а до обов'язку.
Наразі, поки триває така типова українська батрахоміомахія, треба зауважити, що ця жабомишодраківка матиме шанс на якийсь позитивний результат хіба тоді, коли її схрестити з відомою байкою про жабу в дзбані. Жаба може товктися всередині (а з нею й миша), стрибати догори й дертися лапами — а порятується лише тоді, коли субстанція під нею загусне і дасть нагоду стрибнути вгору. Товчіться, панове, але лишайте по собі твердь.
17.06.2015