З pуxу між рускими женщинами

маємо сегодня занотувати два интересні факти. Першій стоїть в звязи з висланою рускими женщинами петицією до ради державної о заснованє бодай одної жіночої ґімназії в Галичинї і о допущенє женщин до студій університетских, — а другій факт — се літературна участь кількох наших женщин в альманаху з творів жіночих під заг. Dla głodnych, виданого у Львові заходом товариства ощадности жінок.

Справою петиції до ради державної займала ся панї Наталія Кобриньска з Болехова. Підписів під петицію зібрала 226. "Що жінкам инших народностей приходить легко, — пише нам панї Н. Кобриньска, — я мушу напружати всї мої сили. Петиції Чешок і Нїмок попідписували товариства (жіночі), а я мyсїлa бігати від хати до хати... Мене і мій проєкт не всюди приняли, як би може належало... але все-таки тото жіноцтво не таке темне, як єго звичайно представляють. Уже сам факт, що на простий поклик одної з них стануло 226, щоби підперти справу спільну всїм жінкам, доводить, що і наші жінки мають якусь свою думку і волю."

Разом з петицією до ради державної вислала панї Н. Кобриньска на руки панї Елішки Красногорскої (писательки ческої) від галицких писательок в жіночім альманаху "Першій вінок" письмо з признанєм для Чешок за те, що они перші піднесли справу допущеня жінок до університетів в Австрії. Письмо се підписали писательки: Наталія Кобриньска, Уляна Кравченко (Шнайдер), Климентія Поповичівна, Ольга Франкова, Михайлина Рошкевичівна, Ольга Левицка і Олеся Бажаньска.

В відповідь на письмо руских писательок надіслала п-ї Елішка Красногорска письмо від жінок ческих з товариства Žensky vyrobni spolek česky v Praze з численними підписами. Письмо се подаємо в перекладї з ческого після надісланої нам п-ею Кобриньскою копії:

"Дорогі сестри славяньскі!

"Подяка Вам і сердечне поздоровленє взаїмне, повне почести і любови найщирійшої, котру годї нам висловити виразнійше анїж бажанєм: нехай сповнить ся ваше жаданє справедливе, котре Ви, яко освічені дочки народу Свого, подали до австрійскої ради державної. Цїль подвигу Вашого, в котрім по сестерски лучите ся в нами, нехай стане ся фактом, нехай стане ся жерелом нових надїй і початком щасливійших часів для народности Вашої, для душевного розвою всїх єї вipниx синів, вcїx єї гідних і одушевлених дочок.

"Так, першими були ми в Австрії, Славянки, не лиш Чешки, але й Ви, сестри наші малорускі в Галичинї, що піднесли однодушно голос свій за право женщин до найкрасшого добутку чоловічого: до науки і самостійности, жадаючи в радї державній законного допущеня женщин до студій університетских на факультетах лїкарскім і фільософічнім, — а тепер по нас озвали ся женщини язика нїмецкого, котрий величає ся, що своїм культурним покликанєм високо підняв ся по-над солодку нашу мову славяньску. Тепер пpимip Славянок побудив Нїмкинї в Австрії, що і они відозвали ся з тим самим домаганєм, що ми, висказуючи нам признанє і солідарність свою, чим ми гордимось, яко заслуженим і яко доказом, що ми своїми петиціями жіночими допомогли піднести почесть чужинцїв, ба і ворогів для наших любимих народів.

"Отже подяка і слава Вам, сестри славяньскі, що Ви нас в подвизї нашім не полишили самоодних; честь Вам за той мужний голос, якій Ви подали радї державній, а котрий дуже нас урадував! Подяка Вам тисячкратна, сердечна, Вам, писателькам малоруским в Галичинї, Вам, духовим борницям Свого народу, за красне поздоровленє дружне, котрим Ви нас відзначили, почтили і до непохитної віри в ycпix загального подвигу женщин славяньских заохотили! Коби то в кождім жизненнім питаню і в кождім заходї о поступ і добро загальне — народи славяньскі так згідно і так в радости трудили ся посполу, як Ви хочете в справі жіночих студій трудитись з нами і як ми хочемо в нїй трудити ся з Вами!

"Нашим справдї щирим заходам, нашим народам щиро нам дорогим і их дочкам, кличемо з повного серця сердечне ческе: Na zdar!

"В имени ческих петенток о позволенє жіночих університетских студій в землях язика ческого:

Ženský vyrobni spolek český v Praze.

Karolina Světlá, protektorka spolka. Louisa Čelakovska, naměstkyně.

— Anežka Makovska, pokladni (і ще 22 підписи ческих пань, між тими підпис Елішки Красногорскої).

V Pradze dne 20 května 1890."

***

В альманаху Dla głodnych взяли участь три писательки галицко-рускі, панї: Наталія Кобриньска, Уляна К(равченко) та Климентія Поповичівна — і можемо признати, що красно запрезентували наших жінок — перша прозою, а другі дві писательки стихами.

Панї Наталія Кобриньска помістила рецензію на польску сучасну повість Марії Шеліґи під заг. Na przebój, видану торік в Кракові. В повісти сїй авторка (проживаюча в Парижи) представила житє студенток на університетї парискім. Героинею повісти єсть гарна панночка Полька, дочка посесора, але не надто посажна, котра замість остатись "старою панною" удаєсь на університет до Парижа, студіює там медицину, лїкаркою вертає на родину і віддаєсь за поступового шляхтича, котрий стараєсь о заложенє шпиталю в селї, щоб єго жінка могла вести практику лїкарску.

Рецензентка панї Н. Кобриньска, підносить з тексту повісти кілька моментів. Насамперед констатує згідно з авторкою, що побоюванє мов-то дівчина-студентка зіпсує ся, учачись на університетї разом з студентами, єсть неоправдане. "З представленя авторки — пише панї Н. Кобриньска — бачимо, що звичайна товариска забава має далеко більше деморалізуючих свойств, як спільна наука молодїжи на університетах. Тут виступають глубоко декольтовані дами, різнородними способами підносячи свою поверховність, позаяк тут цїла жінка — то єї краса і молодість. Жінка не першої весни не має нїякої вартости і, як не замужна, то стає ся загальним посміховищем... Провінціяльні Дон-Жуани під плащем невинних та нешкодливих приємностей товариских безперечно більше закажують чистість обичаїв, як поважні жінок з мущинами студії. Поважне занятє, вимагаюче безвзглядно сильного напруженя ума, реґулює потужно відносини між студентами а студентками. Насупротив такої задачі малїють нужденні захотїнки намієтностей, готові завше зривати найсвятійші узли, де мущина не бачить в жінцї нічо більше крім єї пола..." Відтак интересний погляд рецензентки на замужє студенток і в тім питаню она різнить ся з авторкою.

"Авторка — пише панї Кобриньска, — позорує всякими можливими способами, будь-то би у студенток нема думки по-при свої студії вишукувати собі мужів. Не мож сказати, щоби вишукуванє мyжiв було головною цїлею студенток.

І овшім, тепер, коли справа жіноча мусить ще гірко добивати ся признаня, єсть між студентками немало жінок правдиво идейних, бажаючих лише показати своїм посестрам нову дорогу житя. Та все таки не було би в тім нїчо встидного, як би панна, здобуваючи собі самостійність, здобула і мужа... Се річ така природна, що може більше треба би ся встидати, як би у студенток не було тих инстинктів. Здобуванє самостійности у жінки, як таке саме здобуванє у мущини, не може ставати в дорозї загальному праву природи. І видить ся нам, що богато красше і природнїйше здобувати собі пару на широкій світа пространи, як сидїти дома за печею, вздихати і безчинно вичікувати мессії, як той гриб, о котрім говорить руска пословиця: "чекай грибе, доки тя хто здибле..."

Цїла рецензія панї Н. Кобриньскої написана розсудливо і льоґічно, — з формальної тілько сторони треба завинути мові богато польонізмів, впрочім...

Пані Уляна К(равченко) умістила в альманаху три коротенькі а гарні

Думки.

Цить, серце моє, цить, о цить!

Тихенько, спокійно ще спи —

Спи в грудех солодко, о цить!

Аж збудить тя голос любви.

Жизнь нїжну пряжу чувств і мрій

Нещадно розібє, зірве, —

Стемнїє, змалїє світ твій

І в горю, тузї вік мине...

То ж цить, ще хоч хвильку мовчи,

Заким тя любов не збудить, —

Грудей битєм скорим не рай...

Цить, серце, спи тихо, о цить!

Гір склони уснули в мягкім мрак обвою,

Птах скальний вертає спочить до кубла,

Притихла й долини облиті росою, —

Лиш невтишима, мисле, жажда твоя...

І легіт, кинувши вялий лист, конає,

В замовклій діброві дрімають кущі,

І з цвітів послїдний головку склоняє, —

Прийде ж хвиля спокою, мисле, й тобі?

І хмарка знижаєсь, на сон хутко мчить,

Роскішний спокій пьє природа цїла, —

Лиш душа невпинна в даль і в даль біжить...

О, мисле, чи-ж вічна — вандрівка твоя?

На хмарах, горов по-над бурі тяжкі,

Веселка чарівні барви розвиває, —

Но скоро лиш щезнуть проміні яркі,

Она враз в країну незнану щезає..

Сонейко відкрива’ лазурную тонь,

Веде лук світляний крізь хмари мрачисті, —

Так в серцю розтліва’ чутя міць огонь,

Краски весельчані, блеска золотисті.

Любов в ум холодний блеск і чар весь ллє,

Без неї дух людкій нестійний: без тла,

Без неї, мов з воску стать, ломить ся, гне,

І проступків легко приймає клейма!

Панна Климентія Попович напечатала один лише стишок під заг.:

Хлїба кришина

присвячене голодуючим в Галичинї 1890 р.

І я жертвенне зерно складаю —

Душі частину,

І частку серця на хлїб міняю

Для тих, що гинуть.

Для тих, що дармо потом справляли

Неплідні скиби,

Для тих, що з поля назад вертали

З плачем — без хлїба!

І я до слїз тих мою найчистшу

Сльозу долию

І чашу щастя — і що-найглибшу —

Ними залию.

І подам ситим, що більш з трапези

Брати не годні,

І скажу: "Натщі ще є, й тверезі,

"І є голодні!"

І пійду з тихим зітханєм в лонї,

Де ycмix грає —

Там, де пустота плеще в долонї

І піснь співає —

І вплету жалість в той cпiв і нуду —

Плакучих стони —

І до веселих кликати буду:

"Є их мільйони!"

І взнесусь з блїдим чолом в пороги

Де блищить кришталь,

І богатому спімну: "Є вбогі!

"Над ними ся зжаль!"

А на золото, на шовк, алмази —

Упаду як тїнь —

Ніби той засуд, що вбогому каже:

"Ти з голоду гинь!"

І низше зайду, руку простягну —

Мольби тихійші —

І по "вдовиний гріш" тоже сягну —

Для ще біднїйших...

І так обійду серце від серця,

І кожду душу —

І де ми совість, чувство найде ся,

Я єго зрушу!

І міх жертвенний з плечей не зложу

І не спочину,

Доки в голодні уста не вложу

Хлїба кришину!

Обі, безперечно найспосібнїйші з молодих поеток галицко-руских, тими своїми поезійками принесуть в очех чужої публики, тілько честь жіночій громадї писательскій.

При нагодї вискажемо мимоходом жаль, що обі уталантовані молоді писательки так дуже з-рідка відзивають ся, хоч прецїнь не можуть нарікати на публику руску, котра первоцвіти их музи приняла дуже радо і прихильно.

Писателькам галицко-руским нехай служить за пpимip до наслїдуваня Українка — панї Олена Пчілка, котра плодами свого пера дуже щедро, більше, як котра-небудь Галичанка, з-далека засилює наші галицкі видавництва. Добре, здаєсь нам, закінчимо сей фейлетон про рух жіночій, коли наведемо ще прегарну поезійку Олени Пчілки, поміщену в остатнім числї "Буковини". Ось она:

Памятки.

Спускалась з неба тихая година,

Зникало сонце. Прехороша днина

Маєвая покірно догоряла,

Всї ясні барви по одній теряла:

Темнїв садок, в садку темнїла стежка,

Темнїла хмарок легкая мережка

Серед янтарних відблесків небесних,

І в небесах, у тих краях чудесних,

Вже инші світла тихії вставали, —

То зіроньки в лагіднім сьєві блищали.

В садку затихлому, край грядочки з квітками