Ще до сходу сонця сходилися вони до голяря Тимка що неділі і свята, щоби голитися і підстригати чупер. Приносили з дому то хліб, то солонину, то инший харч, а грошей ніколи. їх було вже небагато в селі, що держалися Тимка, бо одні повмирали, а другі пропали на війні. Але від трицяти літ вони привикли мати оцей схід і не покидали його.
*
— Кобисте не курили такі тютюни, що я гину від них, та не рзали, як коні, бо я глухну.
— Сиди, Насте, тихо, а глуха — то ти давно.
— Як не глухнутй в такім млині, стидайтеси, старі пайташі.
— Та чого ви слухаєте музику з беззубого гребіня? — каже Тимко.
— О, якого ґазду маю, видите ступня! І він ще такий храпливий та слинавий...
— Ти питлюєш язиком, як у млині...
— Тьфу на тебе, старий.
— Вона-би ще хотіла так, як давно, аби її попліскувати по мнєкім, але, небого, вибачай, мнєкого вже давно нема.
— І це ти таке в неділю говориш, окаяннику, таже сегодни - завтра до дучі маєш забиратиси*...
— Най і до дучі, а таки старих бабів не буду плескати.
Регіт, сміх, Настин кашель
*
— Тимку, бери, мой*, кліщі та тягни зуб, та я цеї ночи по стінах дравси.
— Котрий зуб?
— Та на, дивиси.
Василь розняв рот і показав цілий ряд білих зубів.
— Та який дідько з зубами, з твоїми? Зуби такі, що залізо перекусиш.
— А я не годен вітримати.
— Я, небоже, не буду до служби божої тєгнути. Терпи, як можеш до післі служби, бо я тепер кров не буду пускати.
— І - і, кілько ти нам крови вже пустив перед службою з бороди та лица.
— То нехотічи, а це інше.
— Васи, а пробуй горівки.
— Сходили діти ціле село та й нема.
— Нешті румунешті*
— А я зараз найду, але аж на кінци села.
— А кілько нас є?
Порахували.
— Літерку як купиш, та й буде.
Всі шукали грошей, поволи, ніби невдоволені, але раді, що буде забава.
— Розробляйте мило, котрі голитеси, а котрі стрижитеси, то сідайте, бо сонце сходит.
— Тимку, небоже, ти тримай вже трафіку з папірками*, бо як котрий віде* з твоїх рук, то мусит цілу книжечку віліпити, аби кров з него не зійшла.
— Та в тебе, Миколо, така тверда борода, що я борше-би дику свиню віголив та пустив до церкви, ніж тебе.
— Тобі все недогода, а на Юрка нарікаєш, що має мнєкий волос.
— Бо також пустий волос, таки як у дівки межи пахами... Мині вже рука дрожит, я не знаю, як я вас доголю до кінца, а як ще котрий з вас вівернете ратиці3), то таки не знаю, як єго на лаву покласти.
Сонце вже добре зійшло, як Тимкові гості сиділи обліплені паперцями ти чекали на горівку.
Микита прешті прийшов з фляшкою і, заки ще обголився, то на столі була горівка і накроєний хліб з чосником.
*
— Пиймо, брьи*, бо гони* наші короткі! Що будемо собі жалувати?
— Та нам коби цеї нехтолиці хто доносив, то щебисмо дубали* поволи. Війта* вже не кладемо, ради не вібираємо, послів не посилаємо.
— Все перейшло на читальню, там тепер рєд*.
— От, рєд, дівки перебираютси на парубків, парубки на дівок, обіймаютси без встиду та сорому, весіля справлєют та берут гроші за білєта.
— Така тепер у них настала забава, але вони мають розум, не бійси, молоді, світом бували. Польщі ані-ані не хотьи*, а панцкі ґрунти хотьи розділити.
— Бігме добре, ніц* не кажіт, тепер з цев Польщев ніхто негоден вітримати: і маєткове і доходове і ґрунтове і від псів і від гноївки... але де що на світі є!
— Та коби могли вібороти! От дай боже здоровлє, Насте, та б не кричи на нас, бо, небого, вжем на розході.
— Та що я вам кажу, дай боже і вам здоровля, лиш не загрійте голови, як котрих зелених свєт: люди йдут до церкви, село обмаєне, а ви лежите, як дубє під любистком...
— Тогди був ґелт, де ті часи ?..
Довго ще балакали і Василеві на хорий зуб оставили зо два килішки.
Та йдіть вже до дому, та коли вас жінки зберут до церкви, і коли я вімету оте волосє, кінцкі гриви з білих коней...
І вони виходили з хати зі спеченими обличчами, які сонце довгі роки пражило; воно й тепер зараз увіссалося в них, та й вони його несли до своїх домів.
_________________
* До дучі забиратися — збиратися на той світ.
* Мой — чоловіче.
* Нешті румунешті — чи нема ромунки (горілки).
* Трафіка з папірками — державна продаж тютюну, де продається і папіросний папір, папірки.
* Віде — вийде.
* Вівернути ратиці — вмерти.
* Брьи — братці.
* Гони — вузький, а довгий кусок землі. Порівняння життя з вузьким куском землі.
* Дубати — жити.
* Війт — сільський старшина.
* Рід — уряд.
* Хотьи — хотять.
* Ніц — нічо
================
«Червоний шлях», 1926, № 2, с. 7—10
15.02.1926