Треба розповісти про смішну подію Івана Гусака, колійовця.
Чи він не вдався, чи прокрався, ніхто в селі добре не знає, але всі знають, що службу стратив та дістав кількасот злотих відхідного. Молодий був, вуси добре підкручував вгору, убрання мав панське сине, подобався жінкам та вмів говорити по-польськи та кажуть по-німецьки і в селі мав свою повагу. А була ще в селі вдова, вже старша, пряха добра, мала хатину і недавно піч переклала та було тепло в зимі. До кожівки треба теплої печі. А що перше, то мала вузли з грішми. То Іван пішов у комірне до неї, зимою старав вуголь і трохи горілки і булок, а пиво вже пив сам на стації.
Робив таку політику, що мужиків не мав за ніц, попам не кланявся та мав великий жаль до Польщі і до начальника стації. Та видко гроші мав невеликі, бо зачав присватуватися до своєї господині, Парасочки, .аби цим способом дібратися до вузлів з грішми. Але у вдови — сім розумів, годила, забігала, до слюбу повитягала зі скрині такого плаття, що богачки зеленіли по снігови із зависти, бо це було по Різдві. Вони казали, що все це добро від них набрала, а весілля було гучне. Медових місяців довгих не було, бо Парасочка і вдова і тверда з натури та гроший не розвязувала, а навіть не показувала. Щоправда, то нашила на чоловіка два хлопські одіння, на свята і на буддень, бо мала амбіцію, щоби свого чоловіка зробити ґаздою, аби не був лєнкою, що все смердів олієм від ліхтарки та замазаний був вуглем та все ходив пити пиво. Він молодий, можна з нього зробити ще господаря та привернути до людий.
Та це Парасці не пощастило і вона свої надії сховала в скриню між вузли. Давала чоловікови щораз менше їсти, не дуже допирала сорочку, відпорювала гарні прошивки та пришивала старі до сорочки і на весну Іван вже не хотів сидіти дома, а Парасочка надумала інакше. Аби гроші не пропали, то купила в межу кавалок города, дозичила в жида дві сотки і з узору підписала вексель з ручителями. Поправиться Іван, то буде мати на чім робити, а ні, то її на старість хтобудь обійде за город.
Одного разу Парасочка вночи забила в пяту такий заржавілий цвях, що спухла, як дуда, а треба нести векслеву рату до міста, вона брата не має і сестри не має, то вже кілька день перед ратою годувала Івана ліпше. Вона би намалювала вексель дома, а він пішов би з ручителями і заплатив би. Іван покмітив, що стара вертиться коло него і був цему радий. Стара дасть гроші на рату, дасть на тринкар, налагодите добре їсти, а як жидови скаже, що стара не мала цілої рати, бо не встаралася, то може і пива випити і добре забавитися і стару за старі прошивки добре виріхтувати.
Осінного досвітка Парасочка налагодила їди доброї і богато, хліб білий, пять злотих для ручителів і чоловіка на горілку та ще для кождого по склянці пива. Гроші для жида стояли на столі купками, добре пораховані. Парасочка завязала їх у вузлик, а гроші на трактамент всипала йому в кишеню, бо вбрався в колійницьке одіння. Харчі гарненько склала в писану тайстру, додала чистий шматочок сала і як зачало розвидатися пустила чоловіка в дорогу. Має повернути за ручителями і з ними йти до міста. Він так зробив, ручителі сказали: „Гай, гай, ідемо, ти наперед іди“ і так Іван подався лугами до міста.
Ішов, ішов, аж надибав двох жовнірів з ґверами, якби не та писана тайстра, нічо би й не було, а так сталося паскудне й болюче.
— Марш, кабане, назад до дому!
Іван зачав говорити по-польськи, що має платити вексель, шо через те мусить іти до міста. Витягнув вексель з кишені, показував до очий жовнірам і не вертався. Та жовнір жовніром, чогось має ґвер..., як відвернув руку, як загатив у зуби, то мало Іван ними не вдавився, виплював у долоню і зуби і кров. Зачав кричати і з червоним векслем у руках та з писаною тайстрою на плечах зачав утікати. Сам не знав чи взад чи вперед тікає. Аж оглянувся коло моста і спамятався, що він вже під містом. В роті пекло, зуби тримав у кулаці разом з векслем та боли вузол з грішми був у пазусі, лише треба було якось обмити кров та затамувати. Зліз до ріки, мив лице і полокав рот та намацував язиком порожні ясна. Став беззубий. Але відпочав на ріці, віддихався тай зараз думкою потішився: болить та переболить, в роті крім тих трьох зубів є ще багато, а гроші старої пропали, бо він недурний признатися, що втік з грішми... жовніри забрали тай решта.
Він чоловік інтелігентний, то повернув до доктора Подюка, яби дав йому свідоцтво лікарське. Навіть заплатив за лікарську пораду, докладно оповів, як то було, показував на долоні зуби, та лікар піджартував з нього, бо видко подібний до інших людий, яким все смішно, як ближньому висиплють кілька зубів з рота. На свідоцтві лікарськім нічо не було написано, лише, що Іванови вибили, як казав, три зуби і що доктор більше нічого не знає. Як жид прочитав йому в місті це свідоцтво, то Іван сказав, що кинув гроші в болото, що таке свідоцтво пусте.
І побавився Іван в місті добре. Трактував і напоював знайомих ще ліпше, оповідав богато про свою пригоду і цілком вдоволений вертав до дому. Але як доходив до села, то дізнався, що тої днини били ціле село. Йому лишилося ще трохи гроший, то він вернувся в луг, запорпав їх під корч і так з писаною тайстрою, але без трьох зубів вернувся додому. Оповідав старій довго страшну історію, як його тяжко позбиткували, як забрали всі гроші, роззявляв рот аж по вуха і показував пальцем порожне місце, де рано ще були зуби, презентував кровавий вексель, а тайстру дідько знає, хто спорожнив. Тому всьому лиш Парасочка винна, бо її забагається міста, векслів. Парасочка зарюмала за грішми, але збоялася виходити з плачем перед хату, аби люди чули, так як треба би робити.
Вона цілий день надивилася на таке, що най і гроші пропадають. Але й вона була вдоволена потихоньки, що її пан так добре дістав від других панів.
================
«Твори». (1933), с.213—215
06.06.1933