(Спомин)
Я все, коли вертав з Кракова до дому, вставав у Львові відвідати Івана Франка, який мешкав нище великої жовтої техніки. З великою радістю входив на перший поверх до робітні і бібліотеки нашого поета. Він, завсігди в вишиваній сорочці, виходив у бібліотеку, витав мене та відразу закликав свою бліду жінку і зголошував мене як гостя на снідання і обід. Хлопці і мала дівчинка дуже були; раді, чи мені більше чи сніданню, не знаю, а я переговоривши, що конче треба було з господинею дому, переходив зараз до робітні, заваленою купою ріжних скриптів, перекладами та кусниками всіляких поезій. Я був чоловік ще молодий та дуже несміливий і без ніяково публіцистичного хисту, а до того велика пошана до нашого найбільшого поета мене дуже пригнічувала. То був час, коли Франко написав по німецьки та надрукував у Відні свою статтю: „Der Dichter des Verrates“ Я боявся, що Франко не сміє вийти на вулицю через грізні голоси тодішної польської преси і запроєктував йому прохід у стрийський парк. Він згодився і покликав до нас ще двох своїх хлопців. Петро був певно, а котрий другий, я не памятаю. На долині, як ми мали виходити на вулицю, Франко сказав до мене: «Я все виходжу, щодня до своїх редакцій, але мене так не видно, я менше високій від вас і тому дотепер ще небитий. Я не хотівби, щоби ви за мій гріх невинно покутували». Я відповів: «Я не годжуся з Вашою статтею про Міцкевича, а ми йдемо в дільницю робітничу, Вас добре робітники знають, як свойого товариша і провідника. Тут ми можемо свобідно перейти.
===================
«Каменярі», 1936, № 1, с.11 —12.
А в стрийськім парку я буду держатися трохи позад Вас, як задня сторожа, а Ви з хлопцями йдіть передом». І я показав свою грубу, палицю. Хлопці бігали то перед нами, то за нами, а Франко говорив до мене, що ми в біді підемо до кофейні, де часто сиділи його близькі люди при каві. Стало сидів Остап Терлецький, час від часу показувався польський поет Ян Каспрович, разом з Франком співробітник «Курієра Львовського». Ніхто Франка не нападав, ми спокійно сиділи коло пів години в стрийськім парку і тоді він просто напав на свою декламаторську — так він казав — і без таланту написану поему «Каменярі». Я тоді, як сидів поруч Франка, був противної думки, як він, таксамо і тепер.
06.01.1936