П. М.Драгоманов, автор брошури "Австро-руські спомини", виданої недавно п. Иваном Франком, присвячує ширшій "спомин" також товариству имени Шевченка у Львові, критикуючи єго дїяльність в дуже не обєктивний спосіб.
Автор закидає товариству: 1) що конститууючій видїл не додержав умови з фундаторами товариства; 2) що при впорядкованю друкарнї товариства мусїла бути "чи недбалість одних, чи неакуратність, а може що й гірше других"; 3) що "статут товариства і проспекти друковані виробляли замість широкої основи для товариства — оліґархію, відсували зовсїм наукові цїли товариства, а висували наперед комерческе наживанє маєтку через тіпоґрафію; наконець 4) що головою конститууючого видїлу вибрано о. Ст. Качалу.
На сі закиди відповідаю именем теперішного видїлу товариства ось-що:
До 1). Чи першій видїл не додержав умови з фундаторами, а властиво з речниками фундаторки (ґрафинї Милорадовички, котра жертвувала всю суму 6.000 рублїв), о тім свідчить статут товариства надрукований в "Правдї" з 1873 р. За весь час нїхто з Українцїв (кромі хиба п. Драгоманова) того заміту не підносив, а противно приїзжі з України поважані люде все відносились до товариства прихильно, ба навіть в кілька лїт по основаню товариства один Українець, пок. Жученко, загостивши до Львова, записав товариству, з власної волї, значнїйшій леґат... Коли-б Львовяне були зломили головні точки умови з речниками фундаторки, були би тії висказали зарядови товариства своє невдоволенє, а сего нїколи не було, а бодай нїхто у Львові про се нїчого не чував. Що же до п. М. Драгоманова, то він як найменче має права підносити якісь претенсії до товариства имени Шевченка з титулу фундації, бо він на фундацію ґрафинї Милорадовички не мав нї найменшого впливу; ся фундація була дїлом людей зовсїм иншого кружка Українцїв именно націоналів, тих людей, котрі годились на проґраму народовцїв з 1873 року. Пок. К. Сушкевич поясняв нераз (и я чув від него) причину невдоволеня п. М. Драгоманова. "М. Драгоманов — говорив пок. К. Сушкевич — лихій на львівску громаду, що она не годить ся з деякими єго интернаціональними поглядами, для нас непрактичними або і просто шкідними, а на товариство имени Шевченка спеціяльно лютий за те, що оно не хоче за дармо друкувати видавництв соціялістичних..."
До 2). Книги товариства і оріґінальні рахунки купецкі доказують, що перше урядженє друкарнї, т. є. машина, праси, черенки та й столярскі роботи коштували 15.307 зр. 76 кр. Тут не вчислено коштів спровадженя матеріялів з Відня та й спровадженя з відтам механіка, котрий мав машину на місци зложити; не вчислено також і коштів винайму льокалю на друкарню і оплати людей (управителя і робітних сил) зараз тогдї, коли з друкарнї не було ще нїякого приходу. Закупном найбільших потреб для друкарнї (машини, прас, черенок) займались у Відни самі довіренники фундаторки, Українцї. Допускаю, що при тім закупнї могло неодно заплатитись може за дорого, могло де-що купитись на-разї непотрібне а на де-що потрібнїйше призабуто,— але-ж і практичний Нїмець каже: Lehrgeld muss man zahlen; нефахові люде могли і тут де в чім то Lehrgeld заплатити. Сли се зове п. М. Драгоманов "недбалостію" або "неакуратностію", — то годї, перечити єму я не стану, але з обуренєм мушу відперти закид уміщений в словах: "а може що й гірше" — се-б то свідоме здефравдованє гроша фундаторки, — тим більше, що сей закид вимірений головно против пок. К. Сушкевича, котрого чести доси нїхто не поважив ся нарушати. Рахунки і докази на них из своєї десяти-лїтної господарки май ном товариства полишив пок. К. Сушкевич в найбільшім порядку; а скілько натрудив ся около розвитку товариства, задовженого уже від свого засновку, се всїм у Львові звістно, навіть і не народовцям. Бували нераз такі критичні хвилї для друкарнї, що друкарня виходила з них побідоносно єдино завдяки личности пок. К. Сушкевича, котрий, і яко властитель каменицї, мав значний кредит і у приватних вірителїв і в фінансових инстатуціях. Пок. К. Сушкевич уваав удержанє друкарнї за пункт амбіції і чести своєї, бо тогдї, як би друкарня була збанкротувала, то не тілько потерпіла би була справа народна, але в додатку ще на львівских народовцїв, а головно на него, упала би була одвічальність за запропащенє гроша фундаційного з України... П. М. Драгоманов мав доволї часу висказати печатно свої закиди, які в своїй души вигрів ще в 1873—1874 рр., за житя К. Сушкевича, а тогдї оно було би благороднїйше..
До 3). Що товариство имени Шевченка не могло від самого разу розвинути широкої дїяльности літературно-наукової, як се зазначено в статуті, — то вже виходить з того, що я представив під 2). Се зрозуміє кождий, хто зважить, що без грошей годї чи то одиници чи і товариству робити великі наклади наукові. Наперед треба було управильнити матеріяльну сторону товариства, власне на те, щоби з часом можна і робити більші вклади на літературу наукову. (Таж, мимоходом сказавши, то само в приміненю до нашого народу говорить і "Народ", орґан пп. Павлика і Франка: насамперед дбати о бит матеріяльний...) Не перечу, що можна було зачати і на відворіт, можна було зараз в першім роцї ще більше задовжитись і часть довгу вложити в якесь більше видавництво наукове, але-ж се значило-би було: від разу задекретувати на смерть друкарню. А тогдї — що сказала-би була фундаторка? що сказали би були тії патріоти україньскі, що мали вплив на сю фундацію? Але-ж тії патріоти здорово глядїли на справу, бо, даючи засновок товариству имени Шевченка, не вимагали від него річей неможливих; як кажуть свідки, они домагались лише, щоби товариство видавало "Правду", яко орґан літературно-науковий. і товариство се чинило, видавало "Правду", доки розвій політичний народовцїв не викликав потреби політичного орґану на більшу скалю (нинїшного дневника "Дѣло"). Впрочім товариство і без того робило для науки, що могло, відповідно до свого кождочасного фінансового стану, як се виказало вже "Дѣло" в ч. 109. і длятого всего повторяти не буду. Піднесу однак ще й то, що кромі видавництв (як "Правда", "Зоря", Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache, Исторія літератури д-ра Ом. Огоновсвого і др.) друкарня положила великі заслуги для розвитку нашої літератури удїлюванєм кредиту писателям, редакторам і видавцям. Хто знав, яке значінє, особливо у нас незаможних Русинів, має в таких дїлах кредит, той потрафить оцїнити итоту заслу гу товариства им. Шевченка. Без друкарнї товариства им. Шевченко неодна книжка чи часопись не була би й узріла світа! Отже і той закид п. М. Драгоманова під 3) єсть неоправданий, напастливий... Коли-б товариство имени Шевченка мало на меті "комерческе наживанє маєтку через тіпоґрафію", то не було-би торік уже подумало над поважним науковим видавництвом періодичним. Не єсть се якась "реформа" в звичайнім значіню слова, — єсть се тілько сповненє постанов статута товариства, в порі, коли фінансові відносини товариства на стілько упорядковано, що можна до такого видавництва приступити.
До 4). Головою конститууючого видїлу вибрано пок. о. Стефана Качалу не тілько тому, що і він з самого першу прийшов матеріяльно в поміч товариству, але й тому, що був се за для своїх честнот загально поважаний чоловік, горячій патріот народолюбець, одушевлений пропаґатор просвіти і економічного піддвигуваня народу, а при тім і учений, историк. П. М. Драгоманова гнївить очевидно се, длячого народовцї на чоло поставили священика. На се я скажу то, що уже в р. 1873-ім а потому в 1876-ім говорили єму львівскі народовцї, що у нас і до найбільших в громадї народовцїв почестей підносить ся священика, єсли він своїм характером, народолюбством і розумом та працею на те заслугує. На ворогованє против патріотичних і народолюбних священиків, длятого, що они священики, нїхто з народовцїв в Галичинї нїколи не писав ся і не пишесь.
Отсе моя відповідь п. М. Драгоманову на єго закиди товариству имени Шевченка. Обєктивну критику дїяльности товариства ми — говорю в имени видїлу — приймемо з вдякою, бо й самі знаємо, що не одно може далось би зробити лїпше, — але злобні напасти на товариство, закиди про злу волю або і нечесть людям, що для товариства служили з патріотизму і з пожертвованєм — та ще закиди в часї, коли они вже не жиють і не можуть боронити ся, — то не поважна критика, а зовсїм що инче.
Д. Гладилович, голова товариства имени Шевченка.
[Дѣло]
04.06.1890