(Присвята моїм друзям).
І.
— Моя матір Оксана казала мені: —-Хіба я покритка, а ти байстрюк, що тікаєш від мене.
І я вернувся до неї.
Мій батько Семен колисав мене на руках вже великим хлопцем цілу ніч, а рано молотив, — сильний був.
— Сестра Марія у »Вечірній годині«.
— Сестра Параска мій безмежний жаль.
— Брат Володимир з очима ангела.
— Брат Юрко добрий у своїх блудах.
— Кирило Гаморак приятель, старший від мене на сорок років сказав: Не пиши так, бо вмреш.
— Евґенія Калитовська мій найвищий ідеал жінки.
— Іван Плешкан, поет, що за скоро вмер.
— Іван Франко поставив мене малим наслідником своїм.
— Евгенія Бачинська моя перша любов.
— Михайло Павлик, побожність до людей і до ідеї.
— Леся Українка, найбільша поетка і моя проводаторка в Київі.
— Софія Морачевська, пані, що навчила мене любити Русів і правду в собі.
— Лесь Мартович мій хлопячий сміх і смак генія.
— Моя жінка Ольга найбільший мій приятель і мати моїх трьох синів.
— Не ломи ребро моє серце, я вже скінчив.
II.
— Лев Бачинський до себе найбільше суворий, а від хлопячих літ все моє погане забув.
— Анна Данилович, пані, яка своєю безмежною делікатністю і інтеліґенцією коло себе все ушляхетнює.
— Стефан С. Стоцький плакав над »Синою Книжечкою«.
— Вячеслав Будзиновский друкував мої перші мініятури під шибеницею в »Праці«, — і нікого не повісив.
— Вацлав Морачевский, моя дорога у світ.
— Станислав Пшибишевський сам великий і його великі Товариші навчили мене шанувати мистецтво.
— Богдан Лепкий найбільше перечулений поет минулого і я все хотівби за те його цілувати, та боюся банальности і тоді кусаю.
— Микола Заячківський все грозить мені судом за довги в »Народній Торговлі«, а про довголітні борги в нього ніколи не згадує.
— Микола Шухевич дуже мене дряпає, а кождий мій свисток записаний держить у своїм столі.
— Іван Семанюк каже: Доки буду тебе боронити за довги перед судом і ще свої стемплі додавати?!!
— Юрко Морачевський віддавби мені свою молодість, аби сховати мене в ній від бруду світа.
— Олена Плешканова, рідна сестра моєї покійної жінки, вірна моя приятелька в біді. — У війні і по війні дала буйний ріст моїм трьом хлопцям.
— Семенові,
— Кирилові,
— Юркові.
— Заспокійся моє серце, бачиш, як богато маю помічників!
=================
«Громадський голос», 1927, 22 січня.
«Червоний шлях», 1927, № 6, с.10—11 (з єдиною зміною у фразі «Софія Морачевська, пані, що навчала...»)
22.01.1927