ГРІХ (Думає собі Касіяниха)
А. Початок першої чорнової редакції. Друкується за автографом.
[Без заголовка]
Дуже досьвіта Калина похитувала дитину на подолку, аби чоловік і діти спали, бо не хотіла, щоби будилися. На білих стінах, понависали чорні тіні, затінені були і образи святих. Прийшов кінець, треба було сказати чоловікови правду і йти собі з дитиною між люди. Перли поту нависли під русявою чівкою як намисто на єї дуже гладкім чолі та над синими очима.
Б. Початок другої редакції. Друкується за автографом. Автограф перекреслений олівцем.
ГРІХ
Калина держала на подолку дитину і хитала похитувала єї, аби воно спало, бо не хотіла, щоб хто з хатних вже тепер будився. Тиша і тіни по білих стінах і ще образа святих помотали єї роздрапувати наче ніхтями той тяжкий камінь, який вона давно носила в душі як у пазусі. Перли поту під білою русявою чівкою нависли як смутне намисто над єї дуже гладким біл[им] чолом і сивими очима. Очи задеревіли і затялися непорушно. Робити то вона знала, що має робити, давно знала але як то ему сказати. Скільки разів вже всю ту бесіду готову мала, як було ясно надворі, то ся мова до чоловіка виглядала так вона мала казати чоловікові от-так: Ти, небож, голову собі не забивай, я сплодила дитину без тебе, але собі беру дитину та й себе і єї вигодую а ти здоров собі господарюй, наша найстарша вже має десять років, почикаєш ще трохи, віддаш, приймеш зятя та й так. А це, аби я мою дитину кривдила, аби ти єї проклинав або аби-сь посилав єї в студений дощь на осени в дрантивім мішку в пусте поле вівці пасти, то за це забудь. Воно не буде дрожати разом з сухими бодяками попід межі. — Але як на світі було темно, як пітьма завивала гори і долини в сіру пелену, то тоді так мала єму казати: ти мене вбий або порубай сама покладу голову на поріг, з шиї все поздоймаю намисто поздоймаю, не можу вже тільки терпіти, ані страждувати. Хто йде коло хати не поверне, не привитає, минають і минають... В неділю піп кричить із золочених царських врат: то чоловіки наші обороняють край і цісаря і вас від неприятеля а ви проводите розпусту, матір божа не годна глядіти вже на все... а це все на мене і всі минають і ласка божа минає... Лиш не минають мене.
==================
ПЗТ, I, 324
16.07.1949