Четверте засїданє Загальної Української Ради відбуло ся дня 26 мая о 9 год. перед полуднем. По полагодженю вступних формальностий відчитано наглий внесок д-ра С. Барана в справі таборів полонених і передано справу до полагоди Президиї ЗУР. на звичайній дорозї. — З черги президент д-р К. Левицький здав звіт з дїяльности Президиї ЗУР., котра інтервенїювала на компетентних місцях в справі інтернованих Українцїв, в справі виїзду сезонових робітників та субвенций на культурні цїли. Кромі сього відбула Президия ЗУР. два спільні засїданя з президиєю Боєвої управи, на котрих виготовлено мемориял в справі орґанїзациї українських сїчових стрільцїв та рішено поробити відповідні кроки в рішаючих сферах. — Опісля д-р Евген Олесницький здав звіт про справу креованя Воєнного Банку, кредитової інституциї для відбудови Галичини, та про цїлий ряд переговорів, які в сїй справі відбули ся межи правительством і нашою фінансовою комісиєю, утвореною з лона наших начальних фінансових інституций, при співучасти полїтичних провідників. Над звітом переведено дискусию, в якій забирали голос: Назарук, Колесса, Вол. Бачинський, Войнаровський, Кость Левицький, Весоловський, Цегельський, Макух і Лукашевич. Звіт принято до відома і одобрено становище, яке в сїй справі заняли наші фінансові та полїтичні чинники, супроти проєктів і пропозиций правительства. Рішено також хід цїлої сеї справи докладно описати та приготовити до евентуального пізнїйшого опублїкованя. — Дальше вислухано звіту з дїяльности правно-полїтичної комісиї, котра рішила виготовити три меморияли до правительства, а се — в справі адмінїстрациї Галичини у т. зв. переходовій стадиї, в справі інформованя оперуючої армії про відносини на українських землях та в справі будучого правно-полїтичного устрою українських земель в Австриї. — На внесок правно-полїтичної комісиї рішено кооптувати на членів комісиї: пп. Ст. Днїстрянського, Стефана Рудницького і Михайла Лозинського, надто в місце інсп. О. Поповича, і Назарука, котрі свої мандати до комісиї зложили, вибрано пп. Лукашевича і Макуха. З черги вислухано звіту пресової секциї і затверджено кооптацию слїдуючих панів на членів секциї: Романа Залозецького, Стефана Рудницького, Вол. Будзиновського, Вол. Кушнїра, Олекс. Поповича та Богдана Лепкого. — Слїдуюче засїданє рішено з огляду на наглячі справи відбути в середу 2. червня о 9 год. перед полуднем у звичайній салї засїдань при Strozzigasse. — За секретарият: В. Темницький.
Чужі про нас. В дуже почитнім і популярнім в католицьких нїмецьких кругах журналї: "Stimmen der Zeit", видаванім ОО. Єзуїтами, містить Р. J. Overmans S. J. статю під заголовком "Das Erwachen der Ukraine" (стор. 546—555). Як виходить із статї, автор її був особисто у Галичинї і старав ся пізнати близше історию та лїтературу як також житє Українцїв. На початку малює він яркими красками історичне і економічне значінє України, якої природне положенє змушувало її народ боротись з північними східними і західними ворогами. Підносить велич і культурне значінє старинного Києва, як нового осередка візантийської культури. Переходить короткими чертами князівський період нашої істориї та акцентує особливо зносини із західними володарами, а специяльно з Апостольською Столицею в Римі. Потім малює татарське лихолїтє та литовську добу нашої істориї.
Перейшовши більше з романтичної сторони історию козачини та її борб, як також боротьбу католицтва з православєм, унїю Берестейську, перехід нашої шляхти на латинство, згадує автор за повстанє Хмельницького, підданє Москві, розчарованє, повстанє Мазепи, знищенє Сїчи і козаччини взагалї та запровадженє панщини. Коли український народ став полїтично мертвий, будить ся у нього лїтературне відродженє. Котляревський, Шашкевич та Федькович будять усї частини української землї до нового житя. Підносить автор значінє Шевченка, який став провідником свого народа та вказав йому, куди йти в будуччинї. На підставі істориї Грушевського виясняє ріжницю між Москалями і Українцями. Через указ 1876 р. стала Галичина прибіжищем українського руху. Але тут стрінув він на опір Поляків та Жидів.
Автор признає, що нас в богатьох напрямах упослїджувано.
Говорить також про недостачі наші: велике число анальфабетів, мале число часописий і книжок в порівнаню до числа населеня і низкий уровень духової і материяльної культури. Автор з свого становища осуджує також радикалїзм.
З другої сторони підносить працю Наук, товариства ім. Шевченка і инших просьвітних і культурних інституций. Підносить дїяльність оо. Василиян, як також сьвітського клиру, зазначує, що Українцї одинокий народ, що хоча славянського обряду, то одначе спора його частина є у звязи з Римом. І тому їх задача старати ся зблизити схід з заходом та стати посередниками між росийскою ортодоксиєю і католицьким Римом.
У тім самім журналї ("Stimmen der Zeit" 1915, VII. Heft, S. 38—49) подає P. Joseph Stiglmayr S. J. розвідку про: "Das früheste Erscheinen der Russen (?) vor Konstantinopel". Згадує в нім автор про появу "Rhos-ів" під проводом Варягів на 200 кораблях під Царгородом в половинї червня 860 р. та подає нам змісти та розбір двох гомілїй, які при тій нагодї виголосив патриярх Фотий. Цїсар Михайло III. був тодї на походї про тав Сараценів та місто уратовано завдяки бурі, викликаній омофором Пр. Дїви Мариї. В одній з гомілїй говорить патриярх в не дуже то підхлїбних словах про жорстокий спосіб провадженя боротьби тих "варвар".
В журналї "Theologie und Glaube", herausgegeben von den Professoren der bischöflichen philosophisch-theologischen Fakultät zu Paderborn, 1916, 3. Heft. містить Dr. K. Hilgenreiner в "Umschau in Welt und Kirche" стор. 260 сл. довшу нотатку про українських унїятів у Галичинї та їх переслїдуванє із сторони росийського правительства, про арештованє Митроп. Шептицького і переслїдуванє нашого клиру.
І. Ц—ський.