Новина (1949а)

А. Перша чорнова редакція. Друкується за автографом листа до В. Морачевського (1897 р.).

 

[Без заголовка]

 

...В сім селі сталася новина. Михайло утопив у Пруті свою дів­чину, а друга випросилася. Прийшов вечером додому і застав їх на печи. Чикали аж їм очи продивилися.

 

„Дьидю їсти нема шо“ — каже старша.

 

„То беріт та мене їжте, наплодила вас та й умерла, та однаково ї там у земли гнити, а мині смерть. Десь є тріло на щурі коби-м го дістав то би-м вас раз нагодував“.

 

Тихонько стали дівчата. Михайло сів коло стола тай думав, думав.

 

„Та же певне що їсти траба. Та щеби я їх і відгодував, але то в зимі померзне, та же то вуші поїдьи... А жадна не хоче піти за мене, аби то діти обхарила“.

 

„Або скажу панам, що так і так, що я чоловік бідний, що жінка умерла, що нікому зварити та й вічисати та най ні і вішіют. А тож можна на таку муку дивитиси? Ліпше їм раз та й мині раз!“

 

Взяв меншу на руки, більшу за руку та й пішов полем у долину до ріки. Шпурнув меншу в воду, а старша взялася просити: ой, дьидику не топіть мене.

 

„Та як си просиш то не буду. Але тобі ліпше бо так підеш на жидівську мамку. То звертай же си у село, аді оцев дорогов просто, просто аж до першої хати. Зайди до хати, скажи що так і так, дьидя втопили Катрусю, а я віпросиласи та й вони пішли мелду­ватиси до суду, а мене справили до вас. Та й просили аби я де стала коло дитини, аби бавити. А тепер іди але не біси“.

 

Гандзя пішла.

 

„Гандзуню, а на тобі прутчик, як буде пес нагонитиси то ти прутчиком вімахуй. Гай, тепер іди“.

 

Михайло перебрив Прут та й пішов до Коломиї.

 

Ми Гандзуню оглядали і чули оце і виділи прутчик. Вона все хоче стати коло дитини, аби бавити. А з Катрусею і с татом то так мало бути, бо дівчина не дивуєся ані трошки.

 

Шкода що нема вже тепер русалок. Катруси було би ліпше як Гандзуні“...

 

 

Б. Чорнова редакція. Друкується за автографом, що був надісланий Стефаником в листі до О. Кобилянської від 14. X. [18] 98.

 

[Без заголовка]

 

...У Трійци вмерла жінка одному чоловікови і лишила двоє дітей. Не було кому їх чесати і обперати. Одного вечера взяв чоловік маленьку дитину на руки а май більшу за руку та й повів до Прута топити. Маленьку кинув у воду а старша взялася просити. „Но, то йди собі сама додому та й газдуй, а я йду до суду замельдуватися. Заки я вернуся з кременалу то ти давно вже у жидах у мамках будеш“. Тай розійшовся тато з донков. — Та вже рівно на тім місци страшно йти у брід, заведе у бульбону, коби хоть хрест на то місце покласти" — додав той мужик, що мені розповідав сесю пригоду.

 

 

В. Чорнова редакція. Друкуєтеся за автографом, що був надісланий Стефаником в листі до О. Кобилянської від 16. XII. 1898 р.

 

[Без заголовка]

 

...Отут, у Трійци, утопив мужик свою дівчинку в Пруті. Старша випросилася і він єї пустив.

 

„Як не хоч, то я не буду, але тобі би ліпше було, а мені однако пацити, ци за одну, ци за дві. Меш бідити, а потім станеш жидів­ськов мамков. Йди оцев дорогов аж до першої хати, а там скажеш, як то було та й вони тебе переночують. А потім меш просити, аби тебе до дитини наймили. Гай, іди, бо я йду до. Коломиї мелду­ватися.

 

Дівчина вийшла але тато єї за хвилю почав кликати:

 

„На бучок, бо якби те де пес надибав бай би розів, а так меш мати оборону..."

 

Отак розповідає осьмилітна дівчинка, як вона з татом розходи­лася. Я відай Вам сю подію вже розповідав, а тепер доповнюю то, що мині дівчина сказала. Тато бідний і без жінки і не міг ради собі дати з дітьми. От які злочинці бувають..."

 

 

=====================

ПЗТ, I, 277

16.07.1949