Франкове оповідання „Гава“ якось не тішиться увагою нащадків. Даремно. Воно на простих прикладах прекрасно ілюструє дію ринкових механізмів: і шумпетерівського монопольного прибутку від інновацій та його розсмоктування під дією конкуренції, і ресурсного виснаження як ілюстрацію олсонівської трагедії спільного, і банальну взаємну користь від посередництва. І, зрештою, принцип win-win, коли від співпраці виграють всі сторони.
Але не тільки: при належному прочитанні можна зауважити і підтекст, прихований Франком від загалу — прихований, бо загал хотів однозначності: безсердечні зайди знущаються над нашим бідним і праведним людом. А реальність такою однозначною не була: часто саме патріархальний устрій цього праведного (і не зовсім) люду був джерелом бідності, а ринкові механізми, навпаки, приносили взаємну, але не всіма усвідомлювану, вигоду. До цього пласту „Гави“ можна легко докопатися, на серіо розглядаючи подані Франком цифри фінансових відносин (він тоді в Kurjer’і Lwowski’м якраз писав на економічні теми), а не сприймаючи їх яко фоновий візерунок наративу.
Ніхто ж з літературознавців не потрафив проаналізувати ці цифри, поважно сприйнявши, натомість, Франкову іронію обличителя нещадної експлуатації капіталістичними хижаками „тихих та смирних, як ягнята, Бойків".
«Він [Гава] присмоктався паразитом до трудящої родини міщанина Старомійського і хутко встиг зробити собі з неї дійну корову. [...] Це однієї породи хижаки, частки якогось величезного механизму, приладнованого на те, щоб оплутувати людей, „в поті чола“ трудящих. Через оцих Гав, ім’я котрим легіон, і одбуваються ті страшні факти легального насильства й дурисвітства, грабунку на законних підставах і просто вже злочинних справ та безсоромної експлуатації, яких повно маємо в творах Франка. А разом усе це дає таку невідрадну картину, що з одного погляду на неї морозом сипле за спиною у читача» — це лівак (час був такий) Сергій Єфремов в „Співці боротьби і контрастів“, 1913 рік.
А це в збірнику «Парадигма» Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича від 2004 року: „Гава постійно хитрує, обмірковуючи плани, як ошукати гоїв. [...] Підступність підприємців — ця тема в оповіданні вживається в постійних і динамічних розмірковуваннях Гави, [...] зайд, які присмокталися до землі української і виссали з неї всі соки“ (час, правда, інакший, але слова подібні).
Але перш, ніж винести на світ Божий оту Франком латентно описану логіку економічних стосунків, кілька слів про саме оповідання.
Написане в другій половині 1880-х років як частина планованої, але так і не реалізованої повісті „Не спитавши броду“, оповідання було видане спочатку польською мовою у формі газетних серіалів в Kurjer’і Warszawski’м (січень-лютий 1888 року), в червні передруковано в Kurjer’і Lwowski’м, і паралельно в цьому ж році видано окремою книжечкою в бібліотечці „Просвіти“ та в російському перекладі в „Киевской старине“ («Слава богу, для начала и это хорошо!»). Польською мовою оповідання ввійшло в збірку «Obrazki galicyjskie» (Львів, 1897), інші ж версії не перевидавались.
Композиційно йому мало передувати опубліковане (календар тої ж „Просвіти“) в 1890 році оповідання „Гершко Ґольдмахер“, а продовжити — „Гава і Вовкун“, згадка в якому про Германа Ґольдкремера мала, власне, перекинути місток між повістю „Не спитавши броду“ і дилогією (теж недописаною) „Boa constrictor“ та „Борислав смієся".
Сироту Гаву Ґольдмахера «по смерти батька взяла під свою опіку якась далека своячка, тітка чи стрийна, що жила в Дрогобичі». Опікунка віддала Гаву „до терміну“ до шевця, але «коли зараз на другій день по єго вступленю оден челядник, посилаючи єго до шинку по горівку, замісць грошей на „кватирку“ дав єму в потилицю», то бідний хлопчина не міг довше тижня видержати такої щоденної муки і слізно просив свою опікунку, що сам заробить собі на хліб: «„А що ж то я ґой, чи що, щоб я й без ремесла не зумів жити?“ Сей заміт був міткій і переконав Гавину опікунку».
Гава взявся за бізнес. Спочатку було постачання раків на ринок, і Гава два місяці тішився іноваційним монопольним прибутком, хоч до народження Йозефа Алоїза Шумпетера лишалось ще років двадцять. Дифузія інновації породила конкуренцію і звела доходи на пси, натомість змусила Гаву включити мозок і думати про нову іновацію (традиційні ґешефти „щітини, кожушини, волосини!“ його ніяк не вставляли). Він пішов до патичкарнї (фабрики сірників), купив гуртом сірників і на торговий день пішов ринок та по торговицях, де стояли хлопські вози, продавати. «Для ярмарку се була новинка, то швидко й обступили єго баби і хлопи. Хоч недалічко, на підсіню було богато прилавків з сірниками, шилами, батогами, ременями і всякою подріб’ю потрібною в ґосподарстві, то все таки Гавин товар розхапували люде як малину. Одному не хотілося відходити від воза, щоби хто чого не стягнув; другій купував тому, що на підсіню велика глота, а ту й вибрати і розглянути можна вигідно; третій купував попросту тому, що й другі купують.» Минув цілий рік. «Найбільше лютила Гаву конкуренція, що немов тінь ішла за єго слідом, [...] заробок ставав меншій. Прийшлось Гаві шукати нових заробітків.»
Його увагу привернув «старий чоловічок у старосвітськім міщанскім уборі, якій носять ще декуди по малих, глухих місточках. Що понедівка являвся він на базарі з чіпцями, білими і зеленими, дуже гарної домашної роботи. Поначіпляє ото тих чіпців на палицю з дзвінком прикріпленим до єї горішного кінця посеред ріжнобарвних скиндячок, і йде собі тротоаром довкола ринку, держачи палицю високо понад сутолокою людських голов, час від часу потрясає нею, але не каже нікому й слова. Купували у него, але мало. Старий очевидно був непривітливий, до розмови не охочій і торгуватися не любив. Перше єго слово, то була все й послідня ціна єго товару.» Чоловічком виявився Староміській: «О, нема над єго чіпці. Оден на десять літ вистане, [...] і ціна у него все однакова. [...] Дід єго і батько, люде досить маючі, занималися тим промислом лише десь-колись, в вільних хвилях, плели чіпці „на уряд“, т. є. коли хто замовив, і ніколи не носили їх на продаж по базарах.» Роздавши землю синам і лишившись з трьома хворими на ноги доньками, Староміські змушені були плести чіпці на базар.
Гава вирішив забрати в них те, чого вони робити не вміли — реалізацію, лишивши їм їхню спеціальність — виробництво. І тут починаються Франкові цифри.
До зустрічі з Гавою Староміські робили 10 чіпців тижнево, продаючи по 2-3 в торгові дні за 20 крейцарів.
Матеріали коштували 8.3 кр. (далі Франко подає: 25 ринських на матеріал для 300 штук), тобто заробляли 116.7 кр., з яких 100 кр. йшло на життя.
Трудовитрати на ці 10 чіпців виходили: шиття — 5.25 людино-дні (в напружені дні 40 чіпців 6 днів тижня робило 3.5 людини) і продаж — 4 людино-дні, тобто в 11.7 кр. доходу було 6.6 кр. за виробництво, а 5.1 кр. за роздрібний продаж.
Перша пропозиція Гави — по 15 кр. («дванадцять шісток» за вісім чіпців) — виходила з того, що почасова оплата Староміського за реалізацію дорівнює почасовій оплаті доньки-робітниці за виробництво. Ціна ж Староміського (17.5 кр.) виходила з оцінки своєї години торгівельної діяльності (швендяти по ринку) в ⅓ від виробничої доньок.
Тобто торг (його живописність варто оцінити самому), фактично йшов про співвідношення ставок виробника і продавця.
Домовилися на 50 штук тижнево по 16 кр. Тобто Староміські отримували прибуток 383.5 кр. тижнево (по 7.7 кр. на штуці). Це означає, що заробітки Староміськіх зросли в 3,3 рази, а темпи заощаджень — в 17 раз.
Але що ці зростання — сказав би патріархальний нарід — в порівнянні зі страшною несправедливістю: Гава мав більше! Він продавав чіпці по 40 кр., тобто за тиждень мав 12 зр. прибутку, з них «10 зр. чистого зиску при дуже малих клопотах і видатках» (2 зр. — трансакційні видатки). За що? За ніц! Він же нічо не робив! Якщо четверо людей Староміськіх отримували по 96 кр., то Гава за своє швендяння по ринку мав мати в їх уявленні втричі менше, а мав у 31 (тридцять один) раз більше.
Так тривало півроку. Потім настав облом, Гава раптом (хоча Франко зазначає: «за послідні два місяці Гава замовляв уже менше чіпців» — але Староміські не звернули уваги на цей сигнал) перервав замовлення. З точки зору пануючого патріархального мислення — не може так бути, щоб йшло-йшло, а тут раптом не йде. Тут мусить бути якийсь підступний план. Отож, підступний план Гави ніби мав би полягати в тому, щоби довести Староміськіх до нужди і закабалити їх невигідною для них угодою.
Бо для Староміськіх затоварення ринку — якась далека абстракція, вони дивляться на ринок з точки зору власних потреб, а не потреб споживача: «Тепер перестати робити, коли саме найліпша пора до роботи? Ціле літо, коли можна було в поли заробити, і собі треба було хоч десь щось рушити, то ми сиділи за кроснами, а тепер, коли сама пора така, щоби сидіти дома, то ми маємо перестати робити? Ні, Гаво, жартуєш! У нас є ту ще пару крейцарів наскладаних, накупимо матеріялу і будемо робити.»
Через два місяці Гава «спіткав Староміського на дрогобицькім ринку. Старий, увесь оббризьканий болотом, обшарпаний і піднепалий, згорбився і постарівся о яких десять літ. В закоценілій від студени руці держав він свою палицю з дзвінком, а на ній зв’язку чіпців. Ніхто не звертав на него уваги, ніхто не підходив і не питав навіть, яка ціна єго товару.»
І тут ніби реалізовується оцей підступний план Гави — Староміській змушений продати 300 чіпців по 10 кр. (якраз, щоб купити коня зятю для фірманки, при цьому доходи Староміського на чіпці становили лиш 1.7 кр. — 22% дотихчасових) і підписує з ним контракт на постачання чепців по 30 чіпців тижнево. («І дві груби слези повисли на сивих рісницях Староміського. Гава відвернувся, щоб не бачити тих сліз»).
Але, о диво! — „закабаленим“ Староміськім Гава дає свій матеріал і платить по 8 кр. за штуку (раніше, пригадаємо собі, було по 7.7 кр. на штуці).
Диво зникає, якщо глянути на ситуацію з точки зору ринку.
Якщо припустити, що проблем з реалізацією в Гави не було (як переконаний був Староміській), то недоотриманий ним прибуток за два місяці „підготовки Староміськіх до закабалення“ — 104.28 р. Виграш же Гави з купівлі цих 300 вироблених чіпців за таньшою ціною — 18.00 р. Тому нелогічно думати, що Гава стримав замовлення для того, щоб збити ціну чіпця — тим більше, що він, як бачимо, навіть підняв її в новому контракті на 4.3%.
Натомість логічно припустити, що замовлення припинилися через банальне затоварення: реальна реалізація була меншою за куповану в Сттароміських кількість. Спробуємо оцінити оцю реальну тижневу реалізацію.
Оскільки Гава ще не робив до зустрічі „з обшарпаним і піднепалим“ Староміськім ніяких рухів щодо нових замовлень, тобто в нього мали ще лишатися запаси непроданих чіпців, то значить середня реалізація Гави була максимум 35.9 чепців тижнево (а оскільки він купляв по 50, то й виникло затоварення).
Звідси виходить, що ота 4.3-відсоткова надвишка за роботу — це в очах Гави компенсація недоплати за 300 шт.: за три роки співпраці середній дохід Староміськіх на штуці чіпця винесе якраз ті самі 7.7 кр, що були з самого початку. Дивовижна точність як на розрахунок на око.
Тобто контракт, фактично, був ще й договором взаємного кредитування: Гава прокредитував Староміському купівлю коня зятеві, взявши в заставу триста чіпців, а Староміській прокредитував товаром Гаву, дозволивши брати в міру потреби чіпці для реалізації, покриваючи при цьому свій борг. Гава ж свій борг, що за балансом мав почав набігати на 37-й тиждень дії нового контракту, покривав 4.3% надвижкою, і за три роки вони вийшли би на нуль.
При цьому, якщо розглядати потік грошей (часовий вимір кредиту), то кредит Гави відповідав позиці 11.5 ринських на рік, а Гаві — 12.6 ринських на рік; різниця (з точністю мало не до крейцара!) — якраз двомісячна вартість отих чіпців, що Гава взяв був перед паузою, знаючи, що скоро їх не реалізує (а міг лишити їх Староміськім і прийти за ними тільки тоді, як виникне потреба).
От така фінансова арифметика цифр, поданих Франком. Староміські завдяки Гаві дістали можливість кілька років заробляти в два рази більше, як до того. Взамін, правда, дістали відповідальність — тобто обов’язок заробляти замість права заробляти.
Не впевнений, що це злий обмін.
І не знаю чи в кого — після всіх цих цифр — підніметься рука писати про підступність підприємців і безсоромну експлуатацію на прикладі Франкового Гави.
28.05.2015