Зі стрілецьких боїв.

В понеділок 26. цьвітня відїжджало двох стрільцїв з Відня в Карпати. Один лїчив відморожені пальцї на ногах, другий рану від кулї на лївій руцї. Оба їхали вже здорові до боєвої лїнїї і спішили ся "на Москаля".

Той, що мав рану від кулї, се сьвідомий селянський парібок з Закомаря Лев Ів. Менї було інтересно слухати, з якою плястикою оповідав він про воєнні вражіня зі стрілецьких боїв.

З Дїтковицї пішли ми в сїчни на Лису Гору. Гора порожна, не було з чого вогню накласти. В лїтї тут лише трава, луки. Одну копицю сїна наші три сотнї розібрали. Кождий по жмінцї сїна, щоби міг чим застелити землю. Ми згорнули снїг з землї, посипали землю сїном і спали на голій земли. Другі дві копицї розібрало угорське військо, щоби собі бодай трохи підстелити. Піддаша нїякого не було, анї дерева. Долом гори показує ся соснина, горою нїчого нема, лисина. Через пять ночий спали ми взуті, одїті, обвинені коцом, на отвертім поли. В ночи не вільно вогню класти, лише в день. Три години ми спали. Потім ставали, тупали ногами і вже назад лягти було годї, так було зимно. Так само спали Мадяри.

Рано ми клали огонь. Горів щось в пяти місцях. Кождий брав до менажки снїгу і варив з нього каву. Як один поставив до огню, то другий чекав, бо було кількасот людий, а лише пять огнїв. Так пили ми каву з снїгу, щоби чимось теплим загріти ся.

На обід дїлили ся хлїбом або їли зимні консерви, бо не було дерева, щоби добрий огонь розложити. Було воринє по поли. Ми те воринє розібрали і з того горів вогонь. І инші вояки, збирали воринє і палили. А не стало вориня, то чоловік думав: нехай від кулї згину, як маю замерзати. Мороз був такий сильний, що чоловік не годен був встояти на місци, треба було присїдати, тупати, підскакувати. При кінци то ми і сїно позбирали з землї і палили.

Села були далеко. Москалї сидїли в селах від півночи, а наше військо в селах від полудня; до чотири години треба було йти до села, бо снїг був по груди. Длятого нїхто туди навіть не вибирав ся.

Переходили попри нас два рази нїмецькі патрулї. Раз ішло їх вісїм, а раз пятнайцять. Мають подібну краску як Москалї. Як близше прийдуть, то пізнати їх по острих вершках на шапках, а шапки подібні як у наших жандарів. Вони не вміють говорити по нашому, анї по московськи. Як зловили Москалїв, то вели до нас, щоби ми з ними розговорили ся. Раз привели щось сїм Москалїв, а другий раз трех Москалїв. Москалї розповідали, де стоять і кілько їх є.

Переїздили попри нас наші патрулї на лещетах. Щось з пятнайцять разів за тих пять днів. Їхало їх по десять, по пятнайцять. То були австрийські вояки, але на шапках мали білі торбинки, а на собі білі плахти як у сьвящеників фелони. Широкі полотна, переперізані ременем. На сто кроків можна їх доглянути, скорше нї! Неначе бузьки вилїзають зі снїгу. Як їхали до гори, то їхали боком, все боком, щоби не було стрімко. Кождий мав по дві палицї і так підпирали ся. Як їхали під гору, то їхав кождий жваво, як кінь тропом. Як їхав з гори в долину, то гнав як санчата долї горбом, аж снїг за ним курив ся. Бувало, що котрий впав, то аж ногами закинув на себе, їхали гусаком або по боках. Ворог не міг їх пізнати, а як вже їх доглянув, не міг їх догонити. Лещетні стежі їхали, щоби оглядати Лису Гору, що роблять Москалї, де вони стоять, чи вже забирають ся йти взад, чи може ладять ся до якого приступу. Москалї мали свої рови, накриті платвами, а платви накриті землею. Лещетарі показували ся ворогови, але уміли живо втїкати. Москалї своїх лещетарів не мали.

Через тих пять днїв ми слали стежі. Я був щось на чотирех стежах. На першій моїй стежі було нас сїмох, на другій двайцять, на третій трийцять, а на четвертій вісїм. Перша стежа була найгірша, бо подибали ми по дорозї много трупів росийських і нїмецьких вояків. Як котра стежа побачила Москалїв, то вертала до сотників і давала їм про се знати. Сотник ішов з більше стрільцями в ту сторону. Наші, як були близько, стріляли, а ті піддавали ся. Відкидали кріс і ладівницї і куплю і кричали: "Піддаю ся!" Декотрі говорили: "Нехай ідуть тепер самі кацапи бити ся, досить з нас!" Богато їх такі самі Українцї як ми, говорять так само і люблять нашу мову і нас стрільцїв. Двох наших відводило потім полонених до курінного атамана, а той їх слав дальше.

З Лисої Гори пішли ми до Славська, всї три сотнї. Цїлий час був мороз. Декотрі обморозили собі ноги. Пальцї пекли. Як скинув черевик, то буди білї неначе лїд. Як чув, що дуже болить, ішов до села і гоїв ся при тренї. Намащував пальцї олїєм. Або ішов до шпиталю.

__________

Я був на тій стежі, як згинув товариш Сух. Село було спалене Москалями, лише церков лишила ся. Було зимно, мороз, але сонце зверха показувало ся. Наша стежа вийшла з церкви. Там нам було дуже тепло спати. Инакше були ми дуже померзли. Нас було дванайцять і ми були вбрані в білі плахти і в білі торбини на головах, щоби він нас не підглянув. Товариш Сух провадив стежу. Ішов з великою охотою. Каже: "Раз мати родила, раз умирати".

Ми прийшли аж до боєвої лїнїї, де застали старших офіцирів. Офіцири мали свої землянки, вкопані в спід, а зверха накриті. В серединї землянок сидїли на сїнї. Сїно було вкрите коцами. В серединї землянки горів вогонь. Минуло дещо часу, заки нам дали приказ. Воно було десь коло 11-ої години в полуднє.

Ми оглядали московські трупи. Через дві ночи підходили були вже Москалї під австрийські рови, а наші їх били. Москалї мали свої окопи на горі, а наші війська стояли в долинї і тут мали свої рови в лїсї. Гора була порожна, не заросла. Москалї нападали на наші рови. Наш рів був довгий, а за ним кілька коротших на резерву. Одну часть рова обсадили Австрийцї, а одну часть Нїмцї. Вибили Москалїв, так що трупи лежали по лїсї, як полїна по зрубі. Сук говорив з бриґадиром, а ми тимчасом ходили по лїсї. Довкола трупів патрони, ремінцї, шматє, резервові чоботи. Один Москаль лежав боком і мав перед собою порозкладані карти, дивив ся на них. Його товариш побіч встромив руку в бляшану коробку, яку Москалї носять, на дві пяди довгу, а одну пядь широку. Дивив ся на коробку, щоби витягнути з неї набої. Обох так кулї забили. Пішов я дальше в лїс, в долину. Дуби були поломані і сосни потерті. Ноги лежали тут, осібно руки, а осібно голова, кусні грудий і черев. Все порозтріскуване на малі куснї. Ті люди йшли до штурму. Наше військо розбило одних ґранатами, а одних вистріляло крісами.

(Конець буде.)

[Дїло, 15.05.1915]

(Конець.)

Тепер треба було здобути цїлий горб, на котрім Москалї сиділи. Від рову мала йти одна часть нашого війська, а друга часть мала зайти гору з другого боку. Сей горб то була галява, нїщо там не росло. Він мав два хребти. Одним хребтом довозили Москалї собі їду від Лавочного а на другім мали свої рови, щоби бити на наше військо. З далека нїчого не видно, лише білий снїг. Тільки часом хтось ходив по горі і дивив ся. Його тяжко трафити, бо сам один. Криївок не було видно.

Наша стежа мала зайти боком і оглянути, де є викопані криївки і кілько там Москалїв може бути. Ми хотїли йти галявою, але австрийські офіцири порадили, щоби заходити з далека лїсом. Ми пішли гусаком на лїво в лїс, дещо в долину, а потім під гору. Лїс був смерековий, снїг лежав по бедра. Сух ішов пятнайцять кроків на передї. Як він змучив ся, то другий ішов на передї, бо то треба пороти ся через снїг і робити другим стежку. Ми присунули ся над беріг лїса. Там вже була стежка, на який метер широка. Москалї розкинули її собі лопатами, щоби могли лекше підходити. Був мороз і тихо без вітру. Сух вийшов на стежку. Під горою зазрів нас салдат, показав до нас рукою. Ми стали в лїсї за буками. Вже було видно чорні дашки землянок за ровами, але ровів не було видно. Зачали кулї свистати, бо десь в рові зачав квокати машиновий кріс, як квочка на яйцях. Сух положив ся на стежку і кріс перестав лопотїти. Сух підняв ся з землї, щоби ступити в лїс і иншим боком підходити в гору. Гукнув лише один стріл. Видно, з звичайного кріса. Москаль вицїлив. Сух впав на лице, лише плечі було йому видно. Ми не могли виступити зпоза дерев, бо він лежав на галяві, і все там було як на долони. Годї було на кріси показати ся.

Сух анї не зойкнув, анї не рушив ся. Від разу мертвий. А як ми лежали в церкві на сїнї, то так гарно сьпівав собі церковні піснї.

Ми цофнули ся і дали вістку, що московський рів з машиновими крісами є цїлком близько та що наш комендант погиб. Військо було вже готове до штурму, австрийське і нїмецьке. Там було більше як чотири баталїони. Стрільцїв наших було пів сотнї. Від Волівця йшла друга сила австрийського війська. Всї підступали під гору і стріляли. Але Москалї не відповідали. Вони спостерегли, що їх наші війська з двох сторін заступили. Забрали ся з гори і лишили свої зелїзнї малі печі, свої джаґани, свої великі бруцаки, але машинових крісів не лишили. Москалї втїкли. Наші вояки зайшли в їх рови. Товариші з нашої стежі підійшли на стежку, де лежав Сух. Викопали йому яму коло бука. Я зараз нинї се місце пізнам. Зложили його до ями, так як був, засипали і хрест поставили з дерева. Того самого дня прийшла цїла сотня на його гріб, щоб оглянути, де лежить. То є під горбом від полудня. Бук стоїть на краю лїса, а такий завгрубшки, що руками його обняти годї.

__________

Ми були в місяци лютім в Рожанцї. Дістали ми приказ вийти на Високу Гору і злюзувати угорські і австрийські віддїли. Вони вилїзли зі стрілецьких ровів, а ми влїзли. Рови сягали нам по пахи. Ми положили ся в рови, а одного поставили перед ровами на варту, щоби дивив ся від нас на росийські рови.

На другій горі були Росияни. Межи нашою горою і їх горою була широка долина. Ми вийшли на гору попри дріт. На горі був телєфон. Нас було три сотнї, але що одна сотня на другий день відійшла, то лишило ся дві сотнї. Одна сотня була в ровах, а друга гріла ся.

Насамперед поробили ми собі з соснового гиля будки. Довкола сосни виставили такі дашки, як їх мають садівники. Сотники і атаман мали свою буду і кожда чета мала таку свою колибу. Одні стрільцї були дві години в ровах, а другі гріли ся і так міняла ся служба. Мороз був дуже сильний, з тяжкою бідою можна було дві години вилежати. Від півночи курив снїг і засипував нам очі. В будах був огонь, так що його не видко було, бо шрапнелї летять зараз на полумінь. Як ми міняли ся, то робили ми зараз каву зі снїгу. Теплу каву пив і в середині робило ся тепло. Але неодин відморозив собі пальцї.

Атаман давав прикази сотникам, а сотники і четарі нам. В ровах погано було лежати. Мороз гриз, вітер тягнув, снїг курив, кулї свистали і шрапнелї тріскали по ровах. Ми були на дуже високій горі і бачили инші гори. Кулї летїли відти на наші рови і буди, але якось щасливо, не вбили нїкого. Як куля трафила близько при рові, то земля била в гору разом зо снїгом і вкривала найблизшого стрільця верствою, як чвертка землї. Снїг лежав глубокий і куля не має такої сили, як впоре в землю. Наші гармати стояли на иншій горі, били в росийські канони і давали їм відповідь. Москалї по полудни зачинали і цїлу ніч били, а перед полуднем стихували ся. А ми все в ровах.

В день не було видно нїчого, лиш гук чути і шум по галузях або тріск, як куля гримнула. Гиля падало в долину на буди. Раз впала куля в сам наш рів, але не пошкодила. В ночи, як стріл падає, то так як грім бє. Видно як з цївки огонь вибухає і в котру сторону тить. Як тить, то лишає по небі хвіст за собою. Той хвіст блимає, а коли куля тріскає в повітю, то полумінь бухає на всї боки. Все били з Тухлї, а ми мали не пустити Москалїв до Рожанки.

Ми бачили Москалїв на їх горбі, а вони нас. Дуже близько було. Вони видїли, що хтось є, а не знали, кілько. Ми в рові лїзли рачки по снїгу на ногах і руках, декотрі мали рукавицї, а декотрі нї, бо як сушили мокрі рукавицї при огни, то їх поприпалювали. Дехто навіть черевики понадпалював. В день було видно, як там на горі Москалї вогонь клали і воду носили. Вони на нас стріляли густо, як в день так і в ніч, але нїкого не поцїлили. Вони стріляли, бо бояли ся дуже, щоби ми не прийшли. А ми стріляли лише дуже рідко, бо не було приказу. Ми пильнували, щоб вони не переходили на нашу гору. Якби хтось з Москалїв зійшов з своєї гори на долину, тодї вільно було стріляти. Австрийське військо мало зайти їх ще з другого боку, щоби вони мусїли забрати ся. Длятого шкода було тратити порох.

Ми пильнували, щоби Москалї не спускали ся в діл. Воно і в ночи можна доглянути. Снїг є білий і ніч від снїгу є сїра, а там гора, де були Москалї, мала зруб. Галява була, видно було пеньки, то мож би і Москалїв бачити, як би хотїли йти в діл. Вони не мають білих плахт, анї білих торбинок на шапки. Росийську патрулю пізнати на снїгу вже здалека. Великі шапки, що мають кашкети, мають суконні мішочки по кашкетах, щоби не змерзли. Чоботи сукняні по скіряних. Один чоловік виглядає як кінь на снїгу. Наші патрулї або в сивім або в білім не дасть ся так скоро доглянути, як росийські.

Я стояв раз тут на пості при огневій лїнїї і куля впала з канони коло мене і запорола в землю. Коли я підійшов на се місце, щоби придивити ся близше, свиснула менї кулька попри груди, через блюзу і пробила лїве рамя над ліктем. Я скочив до рова, а потім заповз до колиби. Там менї руку перевязали і я пішов до Рожанки. Тут я застав вже півтора баталїона Москалїв на дорозї. Ix взяло наше військо до неволї. То були ті самі, що передше на противний горі воду собі носили і в нас стріляли. З Рожанки пішов я до шпиталю лїчити рану. Вже вигоїла ся.

[Дїло, 22.05.1915]