Про один з найновійших подвигів Українських Стрільцїв, — про що говоримо докладнїйше в иншім місци — сповіщає отсей приказ до армії:
Ц. і к. 55 1. D.
Ч. 122/2.
До 130. бриґ. укр. бат. 1 і 2 в станици.
Станиця, 2. мая 1915.
Від більше днїв стараєть ся ворог вибити пролім у наших становищах. Як перед тим його напади мали на увазї Татарівку, так тепер видав він клич: "Маківка!"
Hexaй коштує що хоче, він мусить її здобути.
З страшною перевагою, з нечуваним завзятєм, з погордою смерти й невтомною витревалістю поновляв він в останнїх днях свої напади.
Здана зовсїм на себе саму, без помочи зовнїшних резерв, старала ся хоробра але така мала числом залога, проявляючи просто надлюдські зусиля, відповісти своїй присязї, зберігти і збільшити славу армії, відперти ворога.
Але занадто великі були трудности, занадто могучий ворог, занадто велике фізичне вичерпанє наслїдком попередних, тижнї треваючих трудів.
Вона захитала ся, в дводенних боях вдало ся ворогови здобути части становища нашого по геройськи воюючого відділу.
Аж тут в критичнім моментї появили ся Українцї. Нехай коштує, що хоче, відвічний ворог мусить бути відпертий. З пляном, одушевлені правдивим патріотизмом, надходячи як розшалїла буря, якій нїщо оперти ся не в силї, кинули ся молоді, хоробрі сини сеї країни, обороняючи рідну землю, на ворога і примусили його відступити від того, що він уважав уже за здобуте.
Небезпеку усунено, Українські Стрільцї два рази рішили бій у нашу користь.
Гордо можуть споглядати на свої подвиги, вічна буде в істориї слава тих хоробрих дїл, — золотий лавровий листок також в їх національній істориї.
Важка була боротьба й вимагала жертв.
Тим, що остали, висловляємо нашу повну подяку і наш подив; героям, що лягли головами, віддаючи, вірні своїй присязї, останню каплю крови, що вже не можуть радїти побідою, присьвячуємо в честь їх памяти згадку.
Українцї!
Повні гордости можете споглядати на ваші найновійші геройські подвиги, кождий мусить гордити ся приналежністю до вашого корпусу, маєте право вважати себе вибраним віддїлом, і я певний, що в кождім небезпечнім положеню можна на вас числити.
Нехай-же так буде — тричі урра! Фляйшман, ґен. в. р.
Dl.
Бачив. З приводу сих визначних подвигів витаю найсердечнїйше підчинені менї українські баталїони 1. і 2 і чую себе щасливим, що такі геройські віддїли належать до бриґади.
Дякую кождому з вас за ваші сердечні рішеня до останнього обороняти нашу дорогу вітчину. Сей приказ має бути прилюдно оголошений в корпусї Українських Стрільцїв.
Вітошинський, полковник в. р.
У Відни, 10. мая 1915.
Що се? Зворотна точка в істориї чієї війни? Початок відпливу в морі росийської інвазиї на нашу землю? Промінь надїї, що здїйснять ся бажаня, з якими український нарід готовив ся до перших боїв, що на поневоленій Українї замаять визвольні прапори повідних армій — і велика історична хвиля покличе Україну до нового, вільного житя, на яке вона жде вже дві сотнї лїт? Зворот в історії европейського Сходу і цїлої Европи, який має прискорити побідний похід ідеалів волї, рівности і братерства на поневолених царизмом просторах?
Такі думки бють ся в голові, ворушать серце, будять нові надїї там, де так богато днїв, тижнїв і місяцїв жили настрої, викликані фактом росийської інвазиї, що заливши нашу країну, ступінь за ступнем руйнує довголїтні здобутки нашого національного житя й "урівнює" нас — в позбавленю права на вільне національне житє — з нашими братами, на яких уже більше двох столїть налягає важка рука наслїдників того "Первого, що розпинав нашу Україну", і тої "Второї, що доконала вдову-сиротину".
Місце тих невеселих настроїв починають займати знов надїї, які ясно горіли так недавно і так дуже давно, коли ми ще — господарі на своїй земли — полки Українських Стрільцїв проти ворога України збирали, щоби кровю своєю окупити волю рідного краю.
Такі думки родять ся в голові, ворушать серце, викликані величавою побідою союзних армій Габсбурської Монархії і Нїмецького Цїсарства над військом Миколи ІI., побідою, яка хвилям росийської інвазиї приказала не тільки: "стань!" — але також "уступи ся!"
І відпливають царські полки назад на схід, звідки прийшли, а з тим росте надїя, що чей-же відпливати-муть вони що-раз далї, аж вільний стане беріг України від моря царської неволї.
Пруть поперед себе союзні армії Габсбурської Монархії і Нїмецького Цїсарства геть на схід, до її первісних берегів, море росийської інвазиї, — а в тих арміях золоті лаврові листки до істориї свого народу кровю своєю вписують Українські Стрільцї. І власне в хвилї, коли рішала ся та величава побіда, яка нові надїї будить в наших серцях, вони сповнили новий геройський подвиг, який в окремім приказї дневнім знайшов найвисше признанє воєнного начальства.
І вони помогли завдати такий рішаючий удар царській армії, і їх часть є в тій побідї, якою радують ся мілїони горожан обох союзних держав.
І се дає нашим надїям нові основи, скріпляє певність, що побіда армій союзних держав над ворогом України буде нашою побідою.
Очевидно, ще не пора на сьвято побіди, — українська земля майже ще вся в царських руках. І скільки ще днїв, тижнїв і місяцїв мине, заки царські війська уступлять з України, заки прийде година визволеня? І чи прийде та година тепер, як ми сього сподїваємо ся? Відповідь на сї питаня закрита заслоною, якої нїяке око не може пробити своїм зором.
Але останнї побіди кинули на ту заслону промінь надїї, що царська інвазия не є непобідима, що її можна відперти і що чей-же вона буде відперта.
А коли се станеть, тодї для українського народу мусить прийти година визволеня, мусить настати нове, вільне житє. Воно окуплене живою кровю його молодих синів у геройських боях, — ся кров пише нестерті скрижалї волї України.
[Дїло]
15.05.1915