В тюремних думах юности літа
Пригадую, немов учора були,
В важкім, невольних днів і скук намулі
Ясніють все, мов казка золота.
А в казці цій крізь соняшні поля
Мандрую знов, з тобою, мамо, йдучи,
Під стріхи сіл, в зелений гай і кручі
І рвусь у блакить молодим орлям.
Отак ростила ти своє дитя.
І взнав я, мамо, тайну наших мандрів:
Щоб кров дзвонила зовом рідних надрів,
Щоб змалку значив він мій шлях життя .
"Бриґідки", весна 1939 р.
[Краківські вісті]
11.05.1940