«Мене непокоїть легкість, з якою люди Церкви піддаються спокусам, що походять від влади, а найчастіше — від держави. Вони дуже стійкі до переслідувань. Але мають порівняно слабкий імунітет на спокусливі обіцянки. Це є тим більше важливим, що у третьому тисячолітті, на порозі якого ми стоїмо, однією з найбільших проблем Церкви будуть власне її політичні компетенції» — отець-професор Юзеф Тішнер, друг і соратник Івана-Павла II (із книги-діалогу Яцека Жаковського «Тішнер читає Катехизм», 1995 рік).
Ми не знаємо точно, що о. Тішнер дослівно розумів під терміном «політичні компетенції». Але описаний ним феномен спостерігаємо у багатьох різних форматах. Наприклад, багато дисидентів, які довгі роки протистояли злочинному радянському режимові, мужньо витримували допити, тюрми і заслання, в мирні ситі часи піддалися спокусам слави/влади/багатства. Навіть деякі священики-підпільники, котрі роками служили Господу, ризикуючи свободою, а то й життям, в мирні ситі часи стали корумпованими парохами, адміністраторами, викладачами і навіть владиками.
Дійшло до того, що до «Ініціативи 1-го Грудня» вдалося залучити лише одинадцять безумовних моральних авторитетів. Ще декілька осіб туди не ввійшли через особисту неприязнь. Але теперішнє «кришування» одним із них міністра Авакова породжує сумнів, чи справді в Україні їх тоді було більше, ніж одинадцять?
Нема чого дивуватися.
І дисиденти, і священики-підпільники є кров-від-крові, плоть-від-плоті нашого народу. Тому мають дуже слабкий імунітет до хворіб нашого суспільства. В якому борці за Правду, добувшись до влади, стають при тій владі або марґіналами, або лояльними членами корумпованої «еліти». У переважній більшості випадків спостерігаємо власне другий варіант сценарію.
Всі язви нашого суспільства талановито камуфлюються правильною патріотичною риторикою, демагогією і показною благочесністю. Що утруднює їхню діагностику та лікування.
А ще ми грішимо певною підміною понять.
Коли говоримо про моральність, то маємо на увазі подружні стосунки.
Поняття доброї репутації плутаємо з високим публічним статусом.
Стійкість до зла і спокус цінується набагато менше, ніж матеріальний стан та адміністративний потенціал.
Корупцію, боротьбу з якою повсюдно декларуємо, взагалі добре не розуміємо, нам бракує чіткого уявлення про це явище. Бо ж хіба це погано, коли допоможеш «своїм» хорошим людям, а вони віддячать?
Ні Майдан, ні війна не зможуть змінити суспільство, яке спотворено розуміє сенс критично важливих явищ і понять. А хворе суспільство не зможе домогтися зміни нашої пострадянської системи влади.
Ми здатні протистояти аґресору, змогли скинути злочинну владу.
Але як навчитися протистояти мирним комфортним спокусам?
Явище, про яке говорив о. Тішнер, особливо гостро відчувається в сучасній Україні. Нам критично бракує добрих дороговказів і справжніх моральних авторитетів.
Наше хворе суспільство неґативно вплинуло на Церкву, і вона не стала надійним проводирем, що й передчував о. Тішнер двадцять років тому.
Тому моральне оздоровлення суспільства, або хоча би вагомої його частини, є визначальною, базовою передумовою всіх необхідних позитивних змін в Україні.
10.05.2015