В "Народі" було досить докладно росказано про порядки чи то непорядки в гр. к. духовній семінарії в Львові, а власне про те, до чого вони доводять самих питомців. Показако там, що остатними роками головною причиною всяких непорозумінь був ректор семінарії, о. Бачинський, протів котрого нераз уже виступали питомці і готові буди опять виступити при леда нагоді. Така нагода й лучалася в перших днях тамтого місяця. Питомці 2-ого року запідозріли управителя семінарского хору, що доносить ректорови, що межи питомцями дієся. Через те педелі 2-ого року не схотіли під ним співати в хорі, ректор йіх за те як стій прогнав, ізза чого виступив із семінаріі увесь другий рік, до 60 люда. Управитель хору, на своє лихо, оперся о ректора, і черев те зняв протів себе ненависть не тілько всіх тих, що виступили, а й тих трох років, що остали. Осталі співаки домоглися іншого управителя хору; виступивші ж заявили, що ніхто з них доти не вступить до семінаріі, поки не будуть приняті оба педелі, але тимчасом через ректора, при браку енергіі в митрополита, вмішався в сю справу намістник, відмовив усім виступившим грошей на йіх удержанє, і постановлено, нікогосінько не приймати через те, що питомці зневірилися головній підставі семінарского вихованя — покорі супротів ректора. Сим разом справа наробила великого шуму, тим більше, що між іншим дякуючи й статям у "Народі", навіть святоюрскі крилошане переконався, що справа з ректором неладна. Се осмілило й "Діло" тай "Червоную Русь", — що перед тим чи з боязни перед митрополитом чи з прихильности до ректора, зовсім не хотіли порушувати того непорозуміня в семінаріі — і сим разом вони дружно виступили протів ректора тай прояв порядків у семінаріі, а навіть два народовці дд. Романчук і Савчак, а потім і москальофіли Шараневич, Дідицкий і Глинский ходили до митрополита, вставлятися за виступившими (Завважаємо, що перед тим, роками ніхто зі старших світских Русинів не хотів занятися долею питомців.)
Тепер уже всі світлі Русини домагаються, щоби скинено з ректорства о. Бачинского і направлено лихі семінарскі порядки. Ми дуже мало на те надіємося; навпроть, нам видиться, що все в семінаріі головній іде ще до гіршого. По нашому, Русини зовсім даремне ждуть від наших владик, що вони і направлять, як слід, семінарскі порядки, і не допустять до того, щоби й сей зазаклад узяли в своі руки Єзуіти. Нам видиться, що власне наші владики підуть на зустріч Єзуітам, а бодай і не писнуть протів них нічого, як се вже й було тоді, коли Єзуіти забирали в своі руки Василиянскі монастирі. То тілько такий епископ Стросмаєр, помимо переслідовань, заявляє всему світови, що до смерти буде боротися за волю й поступ свого народу. Нашим владикам нічогосінько такого й не сниться; вони навіть не постоять за признані самим Римом права гр. к. церкви і підуть під лад навіть таким людім, що зовсім не мають права мішатися в церковні справи. Адже ж вони вже кілька літ байдуже дивляться на непорядки в семінаріі, котрі ректор немовби сам піддержував умисне на те, щоби накликати Єзуітів і, розумієся, остатися й на далі ректором. Тепер, хотьби навіть усіх виступивших приймили назад, то се не вийде йім на добро: почне єя шпігованє та переслідуванє, якого ще семінарія не бачила, а при сім, звісно, можуть до решти пропасти навіть найкрасші люде. Тим то ми з чистим сумлінєм радимо і тим, що виступили і в загалі нашій молодіжі — непхатися до семинаріі. Волієте на світі трохи потерпіти, ніж маєте бути так калічені фізично й морально, що ні для Вас здоровля й науки, ні для народу користи. Се нещастє може Вас ізбавити з народом і зробити Вас єго правдивими приятелями й просвітителями. Досить уже та головна фабрика нашоі інтелігенціі, за сто літ з верхом, понівечила найкрасших наших сил: пора тим силам обернутися в інший бік, і шукати собі іншого заробку тай кориснійшоі для народу праці.
Ще одно. Коли би то правда була, що управитель хору подався на таке, як єго винять, то се справді свідчило би про те, як низько можна впасти при теперішних семінарских порядках. Але нам се не може поміститися в голові, бо ж знаємо того чоловіка, тай хто єго у нас не знає? Тим то нам видиться, що тут таки мусить бути якесь непорозумінє, котре би доконче треба прилюдно розібрати і пояснити. Длятого просимо єго товаришів, перше докладно вислідити справу тим більше, що від сего залежить не тілько доля єго особи, а й доля єго чималого музикального таланту. Найліпше би було, щоби перше сам він пояснив докладно справу в руских газетах, перестав опиратися о немилого для всіх питомців ректора, і очистившися зовсім — також виступив із семінарії. Іншого виходу ми не бачимо.
М. П.
