В комисіи буджетовій жадав пос. Цайтгамер справедливїйшої дисльокаціи шкіл середних в загалї, а відтак такожь і в Галичинї. Пос. Черкавскій промовляв за петицією в справї перемїви тернопільскої школи реальної на промислову. Мин. Гавчь сказав, що він вправдї з разу противився тому, а то для того, що у Львовї êсть державна школа промислова, але теперь возьме правительство сю справу під розвагу. Пос. Бобжинєкій домагався, щоби в Галичинї більше підпирати науку промислову. Министер просвїти обїцяв се жаданє увзгляднити.
В суботу закінчилися у Вїдни наради комитету австрійских епископів, але хід сих нарад і їх ухвали доси незвїстнй.
На нинїшнім засїданю палати послів має бути відчитане прошенє вїденьского суду карного о дозволенє виточити слїдство против посла Шенерера, котрий допустився публичного насильства, напавши на редакцію „Tagblatt-у“ Шепса. Коли именво згадана газета оголосила в четвер вїсть о смерти нїмецкого цїсаря, а вїсть та показалась опісля неправдивою, зібрав Шенерер кількох послів, націоналів нїмецких і антисемитів, а відтак ще і громаду академиків і напав в ночи около 12 год. на згадану редакцію Редакторам прийшла на помічь вся служба з друкаряї і они побивши Шенерера, викинули єго на улицю.
Вчера видав цїсарь Фридрих слїдуючу проклямацію: „Уповаючи на власну силу стоїть Нїмеччина поважно серед народів, що бажають тїшитись мирним розвитком. Що так єсть, то маємо подяковати цїсареви Вильгельмови. Переняті великою задачею, будемо старатися вести дальше єго дїло в тім дусї, в якім єго заложено, щоби зробити Нїмеччину підпорою мира згідно з союзними державами і з конституційними органами нїмецкої держави і Прус і плекати добробит нїмецких країв.“
Вїденьскій „Tagblatt“ Шепся одержав з Берлина вїсть, що министри Путкамер і Ґослер, а такожь і президент полиціи Рихтгофер мають податися до димисіи в протягу 14 днїв і що на мїсце Путкамера прийде имовїрно Бенинґзен. В виду сих вїстей годиться навести слїдуючій відзив півурядовоя „Köln. Ztg.“ о заграничній политицї Нїмеччвяи : Єсть то нїмецкій, а особливо старопрускій звичай в горю за мивувшостею не забувати старатися і о теперїшність. Найже нїмецкій нарід знає вже теперь, що в кругах, котрим можна вїрити ва підставї певних і непохитних заявлень, що єсть певною рїчею, що доки кн. Бисмарк єсть канцлером, загранична политика позістане така сама як була за цїсаря Вильгельма. Такожь не журиться нїхто о то, що цїсарь Фридрих відступить від сеї политики, котру обдумано не без єго вїдомости. Кн. Бисмарк хиба би не виріс був в монархачнім чувствї в не спільно причинився до освованя в сполученя нїмецкої держави, щоби в хвилах вотреби ве заявитись солидарвим з кождим пруским министром. Якоїсь змїви, хочь би лишь пруских відносин він не покрив-би своїм именем. О таку змїву не треба і журитись. Зі взглядів державно правних нема нїяких трудностей; лишь цїсарска проклямація о вступленю на престоль в краях, належачих до держави, буде мусїла різнитись від тої, котра буде призначена для держави і буде може так звучати : „Ми Фридрих, цїсарь нїмецкій, в имени союзних князїв нїмецкнх і т. д.“ Треба ще і то згадати, що один старенькій защитник і любимець нїмецкого народу заявив одному видатнїйшому проводирови в пирляментї, що він мимо загального мнїня думає, що вигляди на удержанє мира зовсїм не ослабли, бо від часу війни освободженя знають за границею, що хто би зачїпив Нїмеччину в часах сумних для неї, мусїв-би числитись з подвійною еї силою природною.
О теперїшній ситуаціи политичній в Нїмеччинї і єї впливї на заграницю одержала „Corr. de l’Est“ з Берлина слїдуючу цїкаву кореспонденцію. Берлиньскі круги политичні і дипломатичні — каже згадана газета — відзискали вже о стілько потрїбний спокій, що можуть вже більше холодно оцїнити важність ситуаціи і слїдити за можливими наслїдками змїни монарха. Розумїєсь що в першім рядї стоїть питанє, що станеся з европейским миром ? Чи по смерти цїсаря Вильгельма буде він захитаний? А дальше: Яке враженє викликала в Франціи смерть цїсаря Вильгельма ? На всї ті питаня єсть лишь одна відповїдь, але она вистане, щоби вдоволити навїть тих, що найбільше сумнїваються: „Кн. Бисмарк не перестає вести заграничну политику Нїмеччини а то само стремленє до удержаня мира, яке панувало доси, позістане і дальше підставою нїмецкої политики під новим цїсарем.“
Диктатура ген. Булянжера, котрий при виборах дня 26 лютого одержав — як звїстно — 54.600 голосів, хочь яко чоловїк войсковий не має права кандидувати на посла, зачинає чимь раз більше лякати Францію. Нинї зачинають вже голосно говорити що република Француска починає переживатися і що нарід Францускій має вже досить републики і бажає теперь иншої форми правительства. Радикали, котрі доси з великим успїхом піддержували Булянжера, лагодяться пильно до нових виборів і де можуть, агитують вже теперь за Булянжером. Навїть і сам Булянже, хочь відрїкаєся на око всякої звязи з радикалами, не перестав старатися о популярність. Так був він недавно в лицею в Клермон-Ферран і роздавав там ученикам оловцї з написею : „Працюймо для вітчини", а відтак мав патріотичну бесїду до учеників, в котрій заохочував їх до того, щоби они колись помогли Франціи відзискати своє перворядне становище. В Ліонї мав знову прихильник Булянжера, радикальний посол Ляґер, бесїду, в котрій мїжь иншим так сказав: „В 1850 р. видко було, що реакція виступає чим раз сильнїйше і що жадна людска сила не може єї здержати. Що-жь повинни були тогдї зробити републикане? Замїсть завиватись в свої хоругви як в посмертне одїяло, повинні були порозумїтися з тим чоловїком, до котрого горнулись маси і згодитись на роздїл одвїчальности і користей найвисшої власти. Незручність наших попередників засудила була републиканьску партію на вісїмнацятьлїтну абдикацію. Чи-жь ми не робимо тої самої похибки ? Нарід заявляесь нинї за Булянжером; берїм отже Булянжера для себе. Коли не рїшимось, то бонапартисти возьмуть Булянжера для себе.“ З сего видко ясно, якій дух вїє нинї в Франціи, а берлиньска „Post“ звертає справедливо увагу на сі прояви і заздалегідь вказує Нїмеччинї небезпечність диктатури в Франціи, котра стоїть в тїсній звязи з политикою реванжу. В Франціи, котра стоїть в іїсній звязи з политикою реванжу.
В Францускім министерствї дїл заграничних розпочались знов переговори Флюранса з италійским амбасадором Менабреа в справї угоди торговельної. Кажуть, що предложеня Италіи суть для Франціи користні.
Вчера дав Криспи відповїдь на интерпеляцію пос. Феррарого в справї болгарскій. відповїдь була коротка і не зовсїм ясна, хочь з неї видко, що Италія стоїть все ще по сторонї Болгаріи. Криспи сказав, що не може богато сказаті в сїй справї, бо она ще не рїщена. Факт, що Италія мимо союза з Нїмеччиною, стоїть на зовсїм иншім становищи, доказує лишь, що заключений союз не змушує єї до рабскої политики. Италія заключила союз лишь для удержаня мира, в инших справах веде самостійну политику. Интерпелянт ошибаєсь, колв думає, що Италія стоїть під впливом заграницї. Италія мало журиться тим, хто буде в Болгаріи князем, але лежить їй на серци підпирати кождий край, котрий боресь за свою независимість. Италія не може забути, що она такожь повстала волею народу. Одповїдь ся зробила в парляментї дуже добре враженє, а палата приняла єї грімкими оплесками.
